Не проґавити Вашингтон: що Україні робити з новим Конгресом

Проміжні вибори в США завершилися перемогою демократів: вони забрали обидві палати Конгресу. Наступні два роки Вашингтон займатиметься передусім внутрішніми проблемами Америки. Для Києва це вікно можливостей, яке відчиниться в січні. І ми скористаємося цим вікном, якщо прийдемо до нових конгресменів із поясненням, як Україна може допомогти розв'язати ці проблеми.

Що сталося

У ніч на 4 листопада пройшли проміжні вибори в США — в результаті: демократи повернули собі контроль над обома палатами Конгресу. За попередніми підрахунками, у Палаті представників вони мають щонайменше 224 місця з 435, у Сенаті – 53–54 зі 100. Остаточну цифру в Сенаті визначить Аляска, де сертифікація триватиме до кінця листопада.

Джеймс Таларіко став першим демократом, якого Техас обрав до Сенату з 1988 року. Канзас востаннє відправляв демократа до Сенату в 1932-му. У Мені Сьюзен Коллінз програла Трою Джексону після майже трьох десятиліть у Сенаті. Перехід обох палат до опозиції на проміжних виборах стався лише вп'яте від часів Другої світової.

Для України важливіше інше: разом зі старим Конгресом іде покоління людей, які знали нашу країну особисто. Не балотувалися Мітч Макконнелл, Том Тілліс, Джин Шагін. З Палати йдуть Ненсі Пелосі, Стені Гоєр, Майкл Маккол, Дон Бейкон. За попередніми даними, свій округ у Пенсильванії програв Браян Фіцпатрік, співголова Українського кокусу. Натомість до Сенату приходять Рой Купер, Шеррод Браун, Таларіко, Джексон та інші, чиї позиції щодо України досі не сформовані.

Що реально змінюється у Вашингтоні

Новий Конгрес збереться 3 січня 2027 року. Від того дня демократи очолять ключові для України комітети (зі збройних сил, розвідки, закордонних справ і асигнувань), визначатимуть порядок денний, проводитимуть слухання і зможуть викликати посадовців для свідчень.

Для нас це конкретні речі. Ukraine Support Act Палата вже ухвалила 226 голосами проти 195, з підтримкою 18 республіканців, проте Сенат так і не взяв його до розгляду. У новому Сенаті законопроєкт отримує другий шанс. Комітети зможуть запитати, чому Білий дім обмежив для України доступ до Starshield, чому затримується партія Patriot, на яких умовах 16 жовтня оголосили послаблення санкцій за законом Грема.

Палата також пише оборонний бюджет і голосує за нього, тож у ньому можуть з'явитися кошти на українські потреби, хай і невеликі. Щорічна допомога Ізраїлю, наприклад, уже вписана в американський оборонний бюджет.

Крім цього, варто очікувати розслідувань, чому американська армія не досягла успіху в Ірані і який український досвід вона не використала. Це пряма можливість показати цінність України як експортера безпеки.

При цьому варто тверезо бачити межі. Розвідувальні дані, експортні ліцензії, графік поставок і санкційні послаблення залишаються в руках президента Трампа. Комітет може вимагати документи, проте ракету він для нас не відвантажить. У Сенаті більшість усе одно впирається у філібастер і потребує 60 голосів, а для подолання вето потрібні дві третини обох палат.

Найризикованіший час для нас – наступні два місяці. 10–11 листопада в Абу-Дабі відбудуться тристоронні переговори, 18–19 листопада саміт АТЕС у Шеньчжені, де можлива зустріч Трампа, Путіна і Сі. 11 грудня закінчується тимчасове фінансування уряду. Усе це відбувається, поки стара більшість ще при владі, а нова не має жодного комітету.

Що це означає для України

Політична ціна тиску на Київ і поступок Москві зростає. Адміністрації буде складніше ухвалювати рішення про Україну без пояснень перед Конгресом. Суспільна база теж на нашому боці: за опитуванням The Economist/YouGov 19–20 жовтня, 66% зареєстрованих виборців більше співчувають Україні, ніж Росії.

Водночас у нового Конгресу буде повний стіл. Війна з Іраном, розслідування щодо адміністрації, ризик зупинки уряду, ціни на пальне – все це конкуруватиме за увагу кожного офісу. Україна стане однією з десятків тем, і в черзі до кожного нового сенатора та конгресмена стоятимуть делегації з усього світу.

Нашу історію треба розповісти заново

Нові конгресмени та сенатори не пам'ятають лютого 2022 року з Капітолію. Вони виграли вибори, говорячи про ціни, житло і роботу. Кожен із них поставить нам одне й те саме питання: що з цього матимуть мої виборці і моя країна?

На це питання в нас є сильна відповідь, якою ми досі користуємося недостатньо: Україна допомагає Америці розв'язувати її власні проблеми.

Україна експортує безпеку, і робить це саме там, де в Америки зараз найгостріші проблеми.

Протидія дронам. Війна з Іраном показала вразливість американських баз на Близькому Сході до дронів іранської конструкції. Україна п'ятий рік щоночі відбиває атаки тих самих "шахедів". За цей час ми створили дешеві перехоплювачі, налагодили їхнє масове виробництво і відпрацювали тактику, якої в такому масштабі не має жодна інша армія. Цей досвід неможливо відтворити на полігоні. У липні Трамп заявив, що США купуватимуть українські дрони. Конгрес має інструменти, щоб перетворити цю заяву на програму спільної розробки й виробництва з бюджетом, обсягами і звітуванням.

Оборонна промисловість США. Підтримка України завантажує американські заводи. За механізмом PURL союзники оголосили близько $6,3 млрд, з яких $2,5 млрд піде на нові закупівлі в США. Близько 60% попередньої американської допомоги Україні залишилися в американській економіці. Наступний крок – спільне виробництво українських систем на території США. Для Америки це робочі місця і технології, перевірені в бою. Для кожного конгресмена – виборці, які знають Україну як партнера.

Китай. Пекін залишається головним пріоритетом американської національної безпеки, і війна в Україні безпосередньо його стосується. Співпрацю Росії, Ірану і Китаю Україна бачить першою: у компонентах збитих ракет і дронів, у ланцюгах постачання, у тактиці. Водночас ми будуємо виробництво дронів, незалежне від китайських компонентів, і робимо це у воєнному масштабі. Перед тією самою задачею стоять США та їхні союзники в Індо-Тихоокеанському регіоні, і наш досвід їм знадобиться.

Тому в кожен новий офіс варто приходити з конкретною пропозицією: спільна програма протидії дронам, лінія виробництва в окрузі, обмін даними з фронту. Це розмова двох партнерів.

Як це роблять інші

У Serpens Center ми минулого року дослідили, як у Вашингтоні працюють Південна Корея, Тайвань, Ізраїль і Саудівська Аравія. Висновки прикладні.

Південна Корея десятиліттями повторює одне гасло альянсу – "Каччі капсіда", "ідемо разом". Коли Трамп повернувся з митами, Сеул перевів розмову в мову конкретики: $350 млрд інвестицій у США, включно з $150 млрд у суднобудування, в обмін на нижчі мита. Hanwha купила верф у Філадельфії, і тепер про корейський інтерес говорять американські робітники з Пенсильванії. Корейські компанії лише у 2024 році витратили на лобіювання у США понад $35 млн. Корейські кокуси працюють в обох палатах Конгресу, і саме вони добилися, щоб оборонний бюджет зафіксував мінімум 28 500 американських військових на півострові. Крім того, угоду про розподіл витрат на війська Сеул підписав заздалегідь, до виборів 2024 року, щоб не залежати від їхнього результату.

Тайвань зосередився на роботі зі штатами. Кокуси дружби з Тайванем працюють у законодавчих зборах понад двадцяти штатів, від Коннектикуту до Західної Вірджинії. Понад двадцять штатів мають власні торговельні офіси в Тайпеї. Коли Вашингтон охолоджується, ці зв'язки нікуди не зникають.

Ізраїль домігся головного: його військова перевага в регіоні з 2008 року закріплена в американському законі, і кожен президент мусить її підтверджувати. Паралельно американські організації щороку возять до Ізраїлю делегації конгресменів і відставних генералів, щоб ті бачили все на власні очі.

Усі ці країни працюють у мирні роки, між виборами, через кокуси, аналітичні центри, штати і бізнес. Коли настає криза, мережа вже існує.

Наша задача – працювати системно

Після кожних виборів у США українська сторона робить ривок. Делегації, листи з привітаннями, фото в коридорах Капітолію. Потім увага спадає до наступної кризи. Так ми щоразу починаємо з нуля, тоді як Корея чи Тайвань продовжують з того місця, де зупинилися.

Системність для мене означає кілька речей, які працюють постійно, хто б не був при владі у Вашингтоні чи в Києві.

Карта рішень. Для кожного нашого запиту – дрони, ППО, санкції, фінансування – треба точно знати, хто його пропонує, хто затверджує і хто фінансує. У Кореї інвестиційні проєкти відбирають президент і комітет під головуванням міністра торгівлі, а чисельність військ фіксує Конгрес, і Сеул лобіює кожне питання там, де приймають рішення. Наш власний дроновий меморандум це добре показує: його готували з Держдепом, тоді як частина посадовців Пентагону і Білого дому ставилася до нього скептично. Така карта має бути спільною для всіх, хто їде до Вашингтона від України.

Календар і перші сто днів. Американський Конгрес живе за передбачуваним ритмом: слухання навесні, робота над оборонним законом NDAA влітку, бюджетний рік з 1 жовтня. Корейське лобі підсилює роботу саме тоді, коли пишеться текст закону, і тому фрази про війська на півострові потрапляють у фінальний документ. Нам потрібен свій календар на рік наперед, де заздалегідь зрозуміло, які формулювання ми хочемо бачити в законі і в який місяць настає час про них говорити. Перша точка в такому календарі – найближчі сто днів: до квітня кожен новий член комітетів зі збройних сил, закордонних справ, розвідки й асигнувань має отримати брифінг від України і запрошення приїхати. Окремо варто працювати з їхніми радниками: саме вони пишуть тексти законів і часто залишаються на Пагорбі довше за своїх босів. Ізраїльський досвід показує, що одна поїздка з добре продуманою програмою дає більше за десяток меморандумів.

Кокуси і обидві партії. З поразкою Фіцпатріка і відходом ветеранів Український кокус доведеться збирати заново, з новими співголовами від демократів і республіканців. Корейські кокуси в обох палатах організовують брифінги, приймають делегації і вносять поправки, тобто працюють як інституція. Важливо зберегти і республіканський фланг: 18 голосів за Ukraine Support Act – це наш фундамент на 2028 рік, коли баланс сил знову зміниться. Корея й Тайвань свідомо тримають окремі канали до кожної з партій.

Штати і округи. Конгресмен слухає своїх виборців. Тайвань це зрозумів і побудував стосунки з парламентами штатів, Саудівська Аравія відправляла посла до торгових палат Айови й Мену. Україні варто їхати туди, де працюють заводи, що виробляють зброю для нас, і де живе наша діаспора. Український ветеран, який розповідає робітникам заводу, навіщо їхня продукція на фронті, переконує сильніше за будь-яку презентацію у Вашингтоні.

Дані, на які можна послатися. Аналіз американського центру CSIS про проблеми альянсу з Кореєю став мовою оборонного закону. Радник у Конгресі пише текст, спираючись на дослідження, яким довіряє. Україні потрібні регулярні публікації англійською, спільні проєкти з американськими аналітичними центрами і цифри з фронту, які можна перевірити і процитувати.

Закон як мета. Військова перевага Ізраїлю закріплена в американському законі з 2008 року. У 2022 році Конгрес ухвалив закон про стійкість Тайваню, який відкрив йому пряму військову допомогу. Поки наша підтримка залежить від щорічних суперечок навколо бюджету, вона лишатиметься вразливою. Багаторічна рамка безпекової співпраці може стати довгостроковою ціллю для України вже в 120-му Конгресі.

Координація і вимірювання. У Кореї посольство зводить в одну картину роботу міністерств, лобістських фірм, події і медіа. У нас до Вашингтона їдуть посольство, міністерства, депутати, бізнес, аналітики, військові, діаспора – і часто з різними пріоритетами. Потрібна якщо не координація, то хоча б спільне розуміння пріоритетів. І міряти результат треба змінами у законах, слуханнями і співавторами законопроєктів.

Свою частку цієї роботи ми в Serpens Center робимо вже зараз: створюємо оборонну аналітику, яку презентуємо її в Пентагоні, Держдепі, Конгресі, американських аналітичних центрах і оборонній індустрії, часто разом з українськими військовими і ветеранами. Так ми поєднуємо реалії фронту зі стратегією Заходу. Наше головне завдання – показати, як саме Україна може бути партнером. І допомогти це партнерство збудувати.

Конгрес змінюється кожні два роки. Наша присутність у ньому має бути постійною.

Марина Гриценко, співзасновниця та виконавча директорка Serpens Center for International Security