Європейська інтеграція має озброювати український фронт

Україна не повинна ставати дослідницьким відділом європейської оборонної промисловості, залишаючись без достатніх ресурсів для виробництва зброї власній армії. Наші технології вже впливають на те, як Європа готується воювати, але їхні розробники ще мають добиватися доступу до фінансування, замовлень і рішень.

Цей розрив потрібно скорочувати зараз, поки формуються програми переозброєння, визначаються майбутні постачальники й погоджуються права на спільні розробки. Від цих рішень залежатиме, чи зможе Україна збільшувати власне виробництво, утримувати інженерів і забезпечувати військо незалежно від політичних змін у країнах партнерів.

Для роботи над цими питаннями українські оборонні компанії створили UARM Hub, постійне спільне представництво у Брюсселі для взаємодії з європейськими установами, урядами та промисловими партнерами.

Засновники серійно виробляють безпілотні системи для фронту й об'єдналися, щоб залучати ресурси, впливати на правила та захищати власні технології.

В одній з цих компаній я очолюю команду міжнародного партнерства та розвитку виробничих можливостей.

Хороша розробка дозволяє почати переговори, але не забезпечує грошей на обладнання, дозволу на постачання компонентів або прийнятних умов контракту.

Одна компанія може домовитися про продаж продукції, проте змінювати умови цілої програми чи домагатися визнання українських випробувань значно ефективніше спільно. UARM Hub потрібен, щоб виробники впливали на рішення до їхнього затвердження, коли ще можна змінити вимогу, процедуру або критерій фінансування.

Головна мета цієї роботи цілком конкретна, щоб українська армія вчасно отримувала більше зброї для перемоги над росією.

Якщо виробнику бракує грошей, він не купить обладнання, не розширить команду й не запустить потрібну військовим розробку в серію.

Якщо немає критичного компонента — зупиниться виробництво, а якщо погодження триває місяцями, підрозділ продовжуватиме воювати без техніки, яку міг отримати раніше.

Тому доступ до європейських ресурсів потрібно оцінювати за його результатом для фронту, включно зі строками постачання та можливістю швидко вдосконалювати зброю. Обсяг оголошеної програми сам собою не показує, скільки українських виробників зможуть нею скористатися й скільки техніки отримають військові.

SAFE, тобто "Дії заради безпеки Європи", передбачає до 150 мільярдів євро кредитів державам ЄС, а для другого раунду доступні 21,3 мільярда. Російська агресія проти України названа серед причин створення інструменту, але Україна не може отримати кредит безпосередньо й залежить від рішень держав-партнерів щодо спільних закупівель.

У Європейській програмі оборонної промисловості EDIP із загального бюджету в 1,5 мільярда євро 300 мільйонів передбачено для окремого Інструменту підтримки України. Співпраця з підприємствами ЄС враховується під час оцінювання виробничих проєктів, тому українським компаніям важливо і знаходити партнерів, і мати справедливі умови оцінки власних виробничих можливостей.

Ці програми відкривають потрібні Україні можливості, але практичний доступ до них залежить від конкретних положень, які необхідно обговорювати й змінювати. Хто може подати заявку, хто очолює проєкт, які витрати фінансуються та кому належатиме результат, визначається задовго до появи готового контракту.

Найближчим часом я окремо напишу про те, чому гроші європейських оборонних програм не доходять до українських компаній навіть там, де їхню участь передбачають правила. Йтиметься про конкретні бар'єри та рішення, які дозволять перетворювати політичну підтримку на замовлення й додаткові виробничі потужності.

Таких бар'єрів багато, і фінансування становить лише один із них, поряд із випробуваннями, ланцюгами постачання, критичними матеріалами та правами на технології.

Українським виробникам потрібне взаємне визнання результатів випробувань, щоб для виходу на закупівлю не доводилося повторювати вже проведену перевірку без зрозумілої причини. Вимоги безпеки й сумісності необхідні, але додаткова процедура повинна перевіряти конкретну характеристику та враховувати наявні результати, включно з бойовим застосуванням.

Так само потрібно забезпечувати доступ до двигунів, оптики, електроніки, магнітів, оптоволокна й матеріалів, без яких неможливо збільшувати випуск техніки. Виробничий план не буде виконаний, якщо компанія має замовлення, але не може придбати потрібний компонент або отримати дозвіл на його постачання.

Зменшення залежності від китайських комплектувальних відповідає інтересам і України, і Європи, проте потребує доступних альтернатив та інвестицій у власне виробництво. Кожна заміна також означає випробування, зміни конструкції та перевірку надійності, які потрібно провести, зберігши постачання зброї військовим.

Отже, вимоги до походження компонентів потрібно погоджувати разом із доступом до технологій, фінансуванням локалізації та замовленнями, які дозволять окупити нові потужності. Вимога, яку неможливо виконати в потрібний строк, закриває виробнику доступ до програми, навіть якщо його продукція необхідна фронту.

Саме тому український голос має бути присутнім під час підготовки правил, які визначатимуть умови виробництва й закупівлі нашої зброї. Компанії повинні показувати наслідки запропонованих вимог і пропонувати рішення, спираючись на реальні строки, вартість та можливості постачальників.

UARM Hub готуватиме спільні позиції виробників, працюватиме над доступом до фінансування й критичних технологій, допомагатиме знаходити партнерів і супроводжувати промислові проєкти. Ця робота доповнюватиме зусилля українських державних установ, дипломатів і галузевих організацій, забезпечуючи постійну присутність виробників у Брюсселі.

Уже визначено два дослідницькі напрями, які дадуть партнерам дані про українську індустрію та пропозиції щодо усунення бар'єрів. Один охоплює структуру оборонного ринку, його технології та виробничі можливості за участю Центру безпекових досліджень імені Сагайдачного. Другий передбачає підготовку Білої книги спільно з Офісом ефективного регулювання BRDO про перешкоди у фінансуванні, закупівлях і промисловій співпраці.

Для Європи участь українських компаній має безпосередню військову цінність, оскільки більший бюджет не гарантує ефективності закупленої зброї в сучасній війні. Система може втратити перевагу раніше, ніж завершиться процедура її придбання, якщо виробник не встигає реагувати на нові засоби протидії.

Українські компанії мають постійний зв'язок із військовими, які повідомляють про зміни противника, недоліки техніки та результати її застосування. Інженери змінюють конструкції й програмне забезпечення, а наступна версія знову перевіряється в бою, де помилки мають негайні наслідки.

Партнери можуть використати цей досвід для вдосконалення власної зброї, підготовки військових і побудови систем протидії загрозам, які вже діють в Україні.

Разом із технологією українська сторона приносить знання про її застосування та взаємодію з іншими засобами, без яких окремий виріб не забезпечить очікуваного результату.

Європейські компанії мають капітал, обладнання, наукову базу та досвід масштабного виробництва, які допоможуть швидше розвивати українські рішення й збільшувати їхній випуск. Це достатня основа для рівноправного партнерства, у якому внесок українських розробників повинен відображатися в оплаті, правах і можливості впливати на спільний продукт.

Права на технології потребують особливої уваги, оскільки вигідний сьогодні контракт може обмежити здатність української компанії працювати вже на наступному етапі. До підписання угоди потрібно визначити, хто зможе модернізувати розробку, виробляти її, ліцензувати та постачати українському війську за зміни інтересів партнерів.

Україна має зберігати можливість забезпечувати власну оборону, розвивати інженерні команди й створювати наступні покоління зброї на основі власного досвіду. Залучене фінансування повинно збільшувати ці можливості, а самі виробники мають відповідати за ціну, якість і виконання взятих зобов'язань.

За такими самими критеріями потрібно оцінювати UARM Hub, перевіряючи, які умови вдалося змінити, які проєкти реалізувати та які права розробників захистити. Кінцевий результат має відчувати український підрозділ, який вчасно отримав потрібну техніку й може застосувати її проти ворога.

Мій батько був змушений залишити свою країну через радянську окупацію, і я не хочу, щоб росія вдруге ухвалила таке рішення за мою родину. Я живу в Києві й збираюся жити тут далі, сам вирішуючи, де моє майбутнє, без російського дозволу на існування.

Я не воюю і відчуваю провину перед людьми, які роблять це за мене, поки я можу працювати й повертатися додому. Робота в оборонній компанії не скасовує цього відчуття, але забезпечувати військових та індустрію ресурсами я вважаю своєю відповідальністю незалежно від посади.

Я хочу, щоб Україна мала достатньо зброї, виробничих можливостей і надійних партнерів, аби майбутнє моєї родини більше не залежало від того, чи вирішить росія колись дати нам спокій.

Мустафа Найєм