Україна і "щось нове"
Після підписання днями британо-французьких угод в оборонній галузі, які Дейвід Камерон та Ніколя Саркозі охрестили як нову еру в двосторонніх відносинах в галузі оборони, британський прем'єр заявив, що ми спостерігаємо "народження чогось нового". І справді, мова йде не лише про дві найпотужніші військові потуги Євросоюзу, які разом охоплюють 70% військового потенціалу ЄС, а також понад половину його оборонних витрат.
Британія та Франція єдині в Євросоюзі мають ядерну зброю. Одна з угод передбачає співпрацю між ядерними силами двох країн - хоча самі ядерні сили будуть незалежними. Передбачаються спільні ядерні дослідження, британці зможуть випробувати нове покоління ядерної зброї на спеціальних французьких симуляторах без дорогих і шкідливих для довкілля реальних ядерних випробувань. На території Британії також буде спільний центр ядерних військових досліджень.
Дві країни матимуть у майбутньому по одному діючому авіаносцю і британська палубна авіація зможе сідати на французький авіаносець, а французька - на британський. В перспективі будуть створені і непостійні спільні сили швидкого реагування - кожна країна виділить по п'ять тисяч військових спецназівців. Командувати спільними підрозділами будуть по черзі британець або француз.
Як висловилась одна газета, мова йде "найбільш амбітне військове партнерство між двома європейськими країнами з часу утворення НАТО понад 60 років тому". І хоча британський прем'єр сказав, що "Британія та Франція є і завжди будуть суверенними", однак значення цих угод може мати далекосяжні наслідки не лише для Європи, але й цілого світу.
Можливо, народження "чогось нового" означатиме реальний початок втілення концепції європейської оборонної ідентичності, про яку вже говорять довгий час, але яка так і не стала реальністю в силу взаємних підозр європейців і примату національних інтересів над усеєвропейськими.
Про те, аби підштовхнути ЄС ледь не до кроків по створенню "європейської армії", особливо активно почали говорити в кінці 90-х років у часи Тоні Блера і Жака Ширака. Але війна в Іраку розкидала по різні боки Лондон і Париж. Нині ж непрості фінансові часи підштовхують до того, аби робити кроки до певного оборонного об'єднання і зменшення дублювання.
Окрім того Франція повернулася до повноцінного членства в НАТО. І хоча президент Саркозі нагадав у Лондоні, що дві країни все ж розділені Ла-Маншем, однак в історії британо-французьких стосунків було багато прикладів боротьби пліч-о-пліч.
Але нині не йдеться про створення якоїсь нової англо-французької Антанти - символічно, що у переддень візиту президента Саркозі до Лондона дводенну неформальну зустріч з прем'єром Камероном провела в його заміській резиденції німецький канцлер Ангела Меркель. Цікава деталь - на перших шпальтах британських газет була фотографія неформальної зустрічі, де прем'єр та канцлер були вбрані у, відповідно, сорочку та блузку однакового кольору.
Отже, довіри в Європі побільшало - і через Атлантичний океан також. Вашингтон раніше з насторогою ставився до спроб ЄС створити "оборонну ідентичність", боячись, що "євро-НАТО" буде суперником самого НАТО. Окрім того США побоювались, що "євро-НАТО" могло б у перспективі ну, якщо не виштовхнути США з Європи, то принаймні, значно послабити трансатлантичну солідарність - і не лише військову.
Участь Британії в народженні "чогось нового", що може колись призвести до реальної європейської оборонної ідентичності, є запорукою того, що Європа у військовому плані не матиме присмаку анти-американізму. По-друге, участь Британії у цьому проекті означає, що європейське оборонне "Я" і справді має реальні шанси матеріалізуватися, бо ж важко говорити про якусь там "євро-армію" без британської військової потуги в ній.
Проте наразі важко передбачити, до чого призведе "щось нове" - міністр оборони Британії Ліам Фокс хоч і заявив, що "це не є кроком в бік армії ЄС", однак і зарікатися навряд чи треба, адже якщо Євросоюз бачить себе одним із центрів глобального впливу нового століття, то без дипломатичної та оборонної ідентичності йому навряд чи обійтися.
Для України народження "чогось нового" в Європі може теж бути цікавим і як ознака того, до чого поволі, але все ж таки просувається Європа, чи ж розпливчастих дискусій про систему європейської безпеки. Тим більше нині, коли офіційний Київ зняв тему приєднання до НАТО і бачить себе в майбутньому членом виключно Європейського Союзу.