Кінець "Дружби"? Або Венесуела нам допоможе

Нафта із чергового танкеру з венесуельською нафтою, що прибула нещодавно до одеського порту Південний, буде використана для тестової прокачки нафтопроводом Одеса-Броди у напрямку до Бродів. До цього часу цей нафтогін, попри проектні плани, працював лише у напрямку з Бродів до Одеси, транспортуючи російську нафту.

Тепер, згідно із домовленостями білоруського президента Олександра Лукашенка, президента Венесуели Уго Чавеса та українського президента Віктора Януковича, венесуельська нафта постачатиметься до Білорусі територією України нафтопроводом Одеса-Броди. В Україні сподіваються, що у разі успіху цього проекту, в українського нафтогону з'являться і інші клієнти. Проте білоруські експерти попереджають, що проект може виявитися не таким тривалим, як сподіваються в Україні.

Венесуельська нафта постачається до Білорусі територією України вже півроку. Обрати такий екзотичний спосіб отримання нафти Мінськ був змушений після тривалого торгівельного конфлікту із Москвою, яка, попри членство Білорусі у єдиному економічному просторі із Росією, вимагала від Мінська повної оплати мита при імпорті російської нафти.

Тоді, у травні, незважаючи на численні заяви про поліпшення відносин із Москвою, у Києві заговорили про вигідність такої білорусько-венесуельської співпраці для України. Зокрема, віце-прем'єр з питань енергетики Андрій Клюєв розповідав про переваги транспортування венесуельської нафти до Білорусі українською залізницею:

"Це достатньо вигідні та цікаві для нас контракти, тому що це збільшує вантажопотік територією України. Ми їм зробили достатньо великі знижки портових зборів, тарифів на залізничні перевезення, тобто, збільшивши обсяг, залізниця все одно буде отримувати великі прибутки."

Згодом міністр енергетики Юрій Бойко повідомив, що до кінця листопада для транспортування венесуельської нафти до Білорусі може використовуватися український нафтопровід Одеса-Броди: "Ми вільні обирати маршрути, які економічно вигідні для нашої держави та її контрагентів, так само, як і з російськими партнерами. Тому будь-які питання ми вирішуємо із компромісами, але, все одно, на перше місце ми ставимо свої національні інтереси."

Приблизно такі ж аргументи пан Бойко використовував і 6 років тому, коли, перебуваючи на посаді голови Нафтогазу, брав активну участь у процесі заповнення нафтопроводу Одеса-Броди російською нафтою і використання його у південному напрямку.

Будівництво нафтогону Одеса-Броди, який за проектними розрахунками мав використовуватися для транспортування каспійської нафти до Європи, було завершено у 2001 році. Пошуки компаній, які могли б і хотіли заповнити цей нафтопровід, були безуспішними. Утім, оглядачі припускали, що цим пошукам заважала, передусім, відсутність політичної волі тодішнього українського керівництва. Врешті, влітку 2004 року український уряд на чолі із Віктором Януковичем ухвалив рішення про використання нафтогону у реверсному режимі. Згідно із домовленостями, російські нафтові компанії мали забезпечувати транспортування з Бродів до Одеси не менше 9 мільйонів тонн нафти на рік. Насправді ж завантаження нафтогону було значно меншим.

Останні півтора роки російська Транснєфть постійно скорочувала обсяги транзиту і систематично вимагала від України зниження тарифів на транспортування російської нафти українськими трубопроводами. Врешті, минулого тижня Транснєфть офіційно заявила, що від 2011 року не потребуватиме потужностей Одеса-Броди, так само, як і білоруської "Дружби," а здійснюватиме експортні поставки альтернативними маршрутами.

Перший віце-президент Трнаснєфті Міхаїл Арустамов заявив, що Росія активно використовувала Одесса-Броди у часи, коли їй самій бракувало експортних потужностей, але зараз, із введенням в дію нафтопроводу Східний Сибір-Тихий океан, яким до Китаю транспортується 15 мільйонів тонн російської нафти на рік, а також із запланованим на 2011 рік запуском Балтійської нафтопровідної системи, що дозволяє оминати територію України та Білорусі у західних поставках російської нафти, потреба у традиційних експортних маршрутах відпала.

Ці заяви із Москви пролунали по тому, як під час візиту до Києва президента Венесуели Уго Чавеса було офіційно оприлюднено плани розвернути нафтопровід Одесса-Броди у північному напрямку, про що повідомив український президент Віктор Янукович: "Ми будемо її (венесуельську нафту) транспортувати стільки, скліьки надходитиме до чорноморських портів України. Сьогодні ми транспортуємо цю нафту у цистернах, але найближчим часом перейдемо на транспотування по нафтопроводу. Вирішення цього питання для Білорусі ніяк не суперечитиме інтересам Росії."

Уго Чавес, який перед тим відвідав Москву та Мінськ, також запевняв, що Венесуела аж ніяк не хоче роздмухувати непорозуміння між двома братерськими народами - білорусами та росіянами, а тим більше втягувати у цей конфлікт ще й українців.

"Якби я тільки на хвилинку уявив собі, що угода із Білоруссю чи ймовірна угода з Україною була б для когось загрозою, ми б такі ініціативи не ухвалювали," - заявив президент Венесуели.

Екс-голова Укртранснафти і керівник проекту Євразійського нафтотранспортного коридору Олександр Тодійчук, який багато часу присвятив лобіюванню європейського напрямку використання нафтопроводу Одеса-Броди, каже, що позитивно ставиться до перспектив зміни напрямку використання цього нафтогону. Він твердить, що від самого початку реверсу було зрозуміло, що російським компаніям потрібно заблокувати цей маршрут, аби виграти час для будівництва власних обхідних проектів. Натомість, зараз українська транзитна система може залишитися зовсім незавантаженою, а відтак, повернення до проектного напрямку використання Одеса-Броди виглядає дуже актуальним:

"Українська нафтотранспортна система вже сьогодні завантажена приблизно на 20%: вхідна потужність - 110 мільйонів тонн, а завантаженість за підсумками року - лише близько 25 мільйонів тонн. Росія завершує будівництво Балтійської трубопровідної системи БТС-2, яку десь через рік буде введено в дію. Ця система має на меті зменшення залежності Росії від країн-транзитерів. Вона забере кілька десятків мільйонів тонн нафти із всієї системи "Дружба," зокрема, з Білорусі та України, і спрямує цю нафту на російський балтійський термінал. Отже, у нас сьогодні завантаження на межі рентабельності, а у майбутньому - завантаження менше межі рентабельності, тобто, колапс системи."

Водночас те, що шляхетну і прогресивну мету - забезпечити Україну і Європу альтернативними до російських енергоносіями втілюють такі досить неоднозначні політики, як Олександр Лукашенко і Уго Чавес, пан Тодійчук називає примхами долі:

"Те, що до справи взявся Уго Чавес, може, допоможе розпочати правильне використання системи. У подальшому, я думаю, до цієї системи долучаться і інші користувачі, які стояли осторонь, розуміючи, що в Україні у 2004 році було ухвалене політичне рішення (про реверс нафтопроводу Одеса-Броди), і вони вважали, що їм не варто у цю справу втручатися. Отже, роль пана Чавеса тільки в тому, щоб він допоміг додати політичної волі нашій владі."

Тим часом керівник білоруського науково-дослідницького центру Мізеса Ярослав Романчук вважає, що проект постачання венесуельської нафти до Білорусі є радше тимчасовим виходом із ситуації, що склалася через гострий конфлікт президента Білорусі Лукашенко із російським керівництвом, а відтак, Україні не варто розраховувати на якісь глобальні перспективи із цим проектом.

"Цей проект - неперспективний, бо можливість завантажити білоруські НПЗ таким об'ємом нафти нереальна. Теперішня короткотермінова вигода продиктована лише конфліктом з Росією. Схеми з постачанням нафти з Венесуели мають сенс лише тоді, коли є особлива вихідна ціна нафти. Я не думаю, що пан Чавес і Венесуела будуть довго продавати Білорусі нафту за ціною 130-140 доларів за тонну. Світові ціни відомі, і в Білорусі зараз немає проблеми з отриманням нафти для забезпечення нафтопродуктами внутрішніх потреб. Проблема полягає у тому, як отримати достатньо дешеву нафту, з якої виробляти нафтопродукти на експорт. Тому просто треба погодитися з тим, що Білорусь не може бути країною, в якій близько 40% експорту становлять нафтопродукти. Через це трубопроводи Одеса-Броди та інші нафтопроводи можуть бути задіяні лише на невеличку частину свого потенціалу."

Крім того, білоруський експерт вважає, що марними є і сподівання Мінська та Києва отримати достатньо обсягів комерційної нафти із Каспійського регіону через те, що держави того регіону не проміняють можливі комерційні вигоди на цілком реальну перспективу погіршення стосунків із Москвою:

"В Одесу можна довезти нафту звідки завгодно - з Ірану, можна привозити нафту з Азії. Є Казахстан, Азербайджан. Питання лише в тому наскільки ті країни будуть схильні постачати нафту в Білорусь, оминаючи Росію і без домовленостей з Росією. Оскільки взаємини тих країн з Росією ближчі, то я маю сумніви, щоб Лукашенку вдалося зацікавити відповідальних осіб у тих країнах для постачання нафти за зниженими цінами."

Поки що ж, згідно із домовленостями державних нафтових компаній Білорусі та Венесуели, нафта, що постачатиметься через територію України, тільки називатиметься "венесуельською," а насправді, вона постачатиметься за "своповими" контрактами, тобто контрактами, які передбачають заміщення аналогічних товарів. Танкер, який мав прийти до Одеси, привезе із Новоросійська нафту марки Urals, на якій і раніше працював білоруський НПЗ у Мозирі. До наступного тижня ця нафта має бути розвантажена і прокачана нафтопроводом Одеса-Броди і білоруським відрізком "Дружби" до Мозирського НПЗ. Очікується, що до кінця цього року Білорусь купить у Венесуели 4 мільйони тонн нафти, а у наступному - 10 мільйонів тонн, із яких близько 8 мільйонів буде транспортовано територією України.