Інструкція до дружби з диктаторами
Недавній міністр закордонних справ Франції Мішель Айо-Марі переконана, що не зробила нічого поганого. "Я стала мішенню політичних та медійних атак", - зазначила вона в своєму листі з проханням про відставку. Без жалю та вибачень.
Проте, її відпустка за рахунок впливового підприємця з клану колишнього президента Тунісу наробила чимало галасу. Пані міністр скористалася приватним літаком підприємця, а її літні батьки придбали в нього нерухомість. Усе це - у розпал протестних акцій у країні.
Залізна дама французької політики опинилася не лише в недоброму місці в недобрий час, але й за недобрих обставин. Себто - за рік до президентських виборів, які відбудуться у Франції в 2012 році. Ніколя Саркозі, який і так уже добре втратив популярності, не міг собі дозволити "не помітити" безпосередності керівниці дипломатичного корпусу.
Все, звичайно, було б інакше, якби пані міністр прогулялася кудись на приватну дачу до Владіміра Путіна. Або придбала б нерухомість у Луанді. Допоки російські та ангольські режими не спричинили до масового заперечення з боку вулиці, ці напрямки безплатного туризму можна було б вважати безпечними, а їхніх лідерів - не так авторитарними керівниками, як енергетичними партнерами Заходу.
З арабським світом нині - все складніше. Вчорашні друзі французького політичного істеблішменту в Тунісі та Єгипті зреклися влади. Ефективна спільна боротьба с тероризмом та з радикальним ісламом швидко забулася. Симпатії французької громадської думки, - себто виборців, - на боці повсталого народу. Отже й паризьким політикам, які не збираються у відставку після наступних виборів, треба діяти в унісон з електоратом.
Інша справа - Росія. Уже ніхто нічого не каже про сумнівні арешти опозиції під Новий рік. Не чути й голосів на захист права на самовизначення Тибету: брак демократії в Китайській Народній Республіці і далі залишається внутрішньою справою цієї економічно потужної держави. Зате нарікань на адресу французьких дипломатів, які "вчасно не побачили" страждань туніського, єгипетського, лівійського народів - хоч греблю гати.
Подвійні стандарти чи виборчі технології? Мабуть, як шампунь: два в одному. Група опозиційних французьких дипломатів "Альбер Камю" каже про "механічні посилання на демократичні принципи", до яких вдається команда Ніколя Саркозі. Свої заперечення зовнішньополітичного курсу офіційного Парижа група висловила на сторінках часопису "Ліберасьон" .
Перед тим, інша група дипломатів під колективним псевдо "Марлі" також розкритикувала "недорікуватий та імпульсивний" зовнішній курс Франції на сторінках газети "Монд". Близька до правлячої партії "Фігаро" виступила на захист офіційного курсу від імені групи "Ростан"... Ось такі нетипові пристрасті в царині дипломатії.
Одним словом, не пощастило пані Айо-Марі. Напередодні виборів президент Саркозі не міг не скористатися подіями в арабському світі, щоб не започаткувати "нову французьку міжнародну політику". Безперечно, з новим міністром - колишнім прем"єром та недавнім міністром оборони Аленом Жюппе. Хоча десятиліттями найвищі французькі чиновники, - що праві, що ліві, - підтримували тісну дружбу з африканськими лідерами.
Одне добре. Західні столиці щойно колективно засудили Лівію за криваві репресії. Генеральна Асамблея ООН тимчасово виключила ООН зі своєї Ради з прав людини. Справа - за послідовністю. Себто - за заборонами на продаж зброї та поліцейської техніки, за позбавленням віз, заморожуванням власності й рахунків усіх інших диктаторів планети. Які, може ще не дійшли до критичної межі, позбавляючи елементарних громаяднських прав свої народи, але десь саме на цьому шляху.
"Те, що відбувається в Магрібі, важливіше, ніж падіння Берлінської стіни", - вважають у близькому колі Ніколя Саркозі. Кому як. Насправді, може, не варто порівнювати різні регіони світу. А натомість, нарешті, визначити єдині стандарти доброї міжнародної поведінки. З повагою до права на гідність, на свободу, на вільний економічний розвиток не лише для багатих і просунутих держав, але й для решти світу. Де диктаторам поки що ведеться добре. Але у громадян давно конфісковані базові права та свободи. Отже, аби згодом вкотре не бити себе в груди, час уже передивлятися відносини з аматорами тоталітарних устроїв.