Бідний (чому?) президент України Леонід Кучма
Чи варто жаліти Леоніда Кучму, який каже, що понад 10 років прожив під тиском, а тепер знову змушений спілкуватися з прокуратурою у зв’язку зі справою про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе?
Коли близько десятка років тому британський часопис "Економіст" писав про оприлюднені записи в президентському кабінеті Кучми, то автор повідомив, що українці з тих записів дізналися, що їхній керівник "щонайменше, брудно лається, а в гіршому випадку - причетний до злочину".
Лихослів'я голосу, схожого на голос Кучми, залишалося би проблемою його рівня культури, але жахливим фактом стало нахабне викрадення молодого журналіста і дикунське його вбивство.
Багатьма роками згодом суд підтвердив, що злочин був вчинений за участі службовців міліції.
Як саме причетний Леонід Кучма до долі Гонгадзе - окреме питання, і він має вважатися невинним, аж поки його провину чи причетність не доведе суд.
Колишнього президента можна пожаліти по-християнськи, що не знімає з нього відповідальності перед законом і перед суспільством.
Проте навіть якщо справу Гонгадзе на деякий час залишити окремо, ще більше можна жаліти українців і Україну, заплямовану жахливими подіями часів президентства Кучми та, очевидно, збитою з прямішого шляху до розбудови успішнішої держави.
Леонід Кучма міг скоротити муки
За 10 років прояснилися обставини, які дають підстави серйозно дорікнути панові Кучмі і спробувати отримати уроки з того, що відбулося.
Сам Леонід Кучма і чимало вартих довіри людей вказують, що смерть Гонгадзе була використана для послаблення його як президента.
Але це не применшує, а збільшує проступок пана Кучми, бо виглядає, що він не посмів спробувати розв'язати цю проблему політично.
Якщо становищем, як стверджує пан Кучма, скористалися зовнішні антиукраїнські сили, то виходить, що він сам розтягав тривалість того періоду.
Він не зміг сприяти виявленню і, таким чином, нейтралізації тих неназваних сил (останнім часом із вуст пана Кучми злітали плутані натяки), а побачивши свою неспроможність, не захотів вдатися до радикальнішого способу звільнення України від маніпулювання вищим керівництвом держави - своєї відставки і сприяння обранню на президентську посаду незалежної людини.
Натомість, він тоді вирішив зробити все можливе, щоб залишатися на посаді і бути президентом з тягарем дискредитації на плечах і навіть певний час не заперечував можливість свого третього терміну на посаді.
Швидкі і рішучі політичні дії президента Кучми десять років тому могли врятувати Україну від того, що нею керувала людина, яка сама визнає, що перебувала під постійним зовнішнім тиском.
Або він самовпевнено вважав себе незамінним, або дбав суто про себе, ховаючись на найвищій посаді від відповідальності, або, загнаний у глухий кут, усе робив вимушено.
Жодних ознак, що його дії були на користь України та українського народу, наразі не видно. Натомість, Леонідові Кучмі закидають, що саме за його правління близькі до нього люди стали казково багатими, а Україна остаточно пішла російським шляхом формування як олігархічна держава.
Є, очевидно, поінформовані люди, які закликають не дивитися спрощено на справу Гонгадзе і на дії Кучми. Мовляв, за Україну змагалися і змагаються потужні внутрішні і зовнішні сили, які не гребують методами і яких, буцімто, неможливо перемогти у відкритій боротьбі.
З іншого боку, є чимало колег-журналістів, які на конкретних прикладах показують, що темні і підступні сили саме тоді наймогутніші, коли діють під прикриттям таємничості.
Свій другий президентський термін Леонід Кучма здобув, запитуючи українських виборців: "Чому б Україні йти таким шляхом, як Польща чи Чехія?"
Чи могли опинитися у становищі президента Кучми президенти Вацлав Гавел або Лех Валенса, і чи захищалися би вони таким самим чином, як він?