Україна готується до приїзду товариша Ху
18-20 червня Україну відвідає президент Китайської народної республіки Ху Цзіньтао, якого американський Forbes називає найвпливовішою людиною планети.
Китайський лідер має відвідати Україну після Казахстану, де він узяв участь у ювілейному десятому засіданні Шанхайської організації співробітництва, та Росії, де головною темою переговорів стала можливість постачання російського газу до Китаю.
Візит президента КНР відбувається 9 місяців по тому, як Китай відвідав український президент Віктор Янукович. За підсумками візиту пан Янукович заявив, що загальна сума контрактів, підписаних під час візиту до Китаю, складе до 4 мільярдів доларів.
Утім, серед названих журналістам проектів згадувалися лише будівництво швидкісної залізниці між аеропортом Бориспіль та Києвом, а також спорудження газотурбінної електростанції у місті Щолкіно в Криму, реалізацію яких наразі не розпочато.
Ніхто не скаже тобі, куди іде, а лише куди сподівається прийти (китайська мудрість)
У квітні цього року президент КНР Ху Цзіньтао заявляв, що очікує збільшення товарообігу між Китаєм та Україною до 10 мільярдів доларів вже у 2012 році. При цьому за оцінками китайської сторони, за минулий рік товарообіг між двома державами склав 7,7 мільярда доларів, а за даними української сторони – 6 мільярдів.
Проте, враховуючи економічну потугу Китаю, який, за оцінками західних оглядачів, впритул наблизився до статусу наддержави, ці цифри не виглядають вражаючими. Наприклад, товарообіг України із Росією за 2010 рік становив понад 40 мільярдів доларів, а із ЄС – понад 30 мільярдів. Утім, Китай таки входить до першої п’ятірки зовнішньоторговельних партнерів України.
Ще за тиждень до візиту китайського лідера український президент заявив, що розраховує на те, що "переговори, особисті контакти і та довіра, що виникла у відносинах, сприятиме подальшому розвитку двосторонніх відносин".
Офіційно Київ та Пекін цікавлять співпраця у космічній, авіаційній галузях, військово-технічному комплексі, а також інформаційних технологіях.
Пересічні ж українці знають про Китай, переважно, із безлічі китайського краму, який продається у всіх магазинах, включно із тими, що торгують "українськими" сувенірами. Цієї весни українці також мали змогу познайомитися із китайською гречкою, яку український уряд закупив, аби подолати дефіцит цієї крупи в Україні.
Колишній посол України в Китаї, а нині голова правління Асоціації україно-китайського співробітництва Ігор Литвин каже, що ці враження пересічних українців про Китай зовсім не відповідають справжній потузі тієї країни, адже за підсумками минулого року Китай посів друге місце серед країн світу за обсягами економіки, поступившись тільки США і посунувши на третє місце Японію:
"Стати другою економікою у світі, торгуючи лише підробками відомих брендів, просто неможливо. Звичайно, це, насамперед, товари і технології, які будують усе, що будується у світі. Подивіться, скільки об’єктів інфраструктури китайські корпорації та китайські спеціалісти набудували у "третьому світі" - в Африці, в Азії. Це дороги, мости, естакади, аеропорти, електростанції. Тобто, не може так бути, щоб економіка номер два зросла лише на тому крамі, що продається на базарах", - каже екс-посол.
Монета, що впала у річку, може здатися рибам подарунком із неба. Але що вони робитимуть із цим подарунком? (китайська мудрість)
Ігор Литвин також наголошує, що впродовж останніх років Китай нарощує експорт високотехнологічної продукції. Наприклад, близько третини українського ринку комп’ютерів належить саме продукції китайських виробників, яка є досить конкурентноздатною за параметрами якість-ціна. Те ж саме, твердить дипломат, можна сказати і про китайські авто, якість яких суттєво покращилася впродовж кількох останніх років.
Крім того, говорячи про можливість участі китайців у інфраструктурних проектах, треба враховувати, що разом із технологіями приходять і інвестиції – дешеві кредити із Експортно-імпортного банку Китаю та Китайського банку розвитку, каже Ігор Литвин.
Водночас дипломат відкидає поширені в Україні побоювання, що разом із китайськими технологіями та грішми обов’язково мають з’явитися і китайські працівники. Пан Литвин також спростовує й інші чутки - про те, що китайці зацікавлені у тому, щоб скупити українські сільськогосподарські землі:
"Це абсурд. Наші землі нікому не продаються. А коли буде відповідна зміна у законодавстві, то вона передбачатиме також, що іноземні покупці не зможуть купувати наші сільгоспземлі. Тому може йтися тільки про якусь кооперацію для забезпечення КНР номенклатурою товарів критичного імпорту – наприклад, соняшникова олія чи рапс".
Водночас політолог-міжнародник Євген Жеребецький каже, що саме наявність величезних вільних коштів у китайців та готовність нинішньої української влади до приватизації землі створюють потенційно небезпечну для України ситуацію:
"Не знаю, чи усвідомлює хтось, що китайці виділили близько 450 мільярдів доларів на закупівлю сільськогосподарської землі за кордоном. Вони намагалися цю землю купувати в Аргентині та Бразилії, і вже нібито дійшли згоди. Але китайці сказали, що разом із землею вони пришлють десь по 20 мільйонів своїх селян, аби вони ту землю обробляли. На це аргентинці та бразилійці подякували і відмовилися. А тепер, коли в Україні селянство, фактично, знищене як клас, а все, що залишалося більш-менш розумного та ініціативного, перебралося із сіл у міста, влада почне продавати землю. За оцінками наших же експертів, вартість цієї землі 6-7 трильйонів доларів. У нас таких капіталів в країні немає, аби цю землю купити. Хто цю землю купить? Китайці".
Утім, українські оглядачі звертають увагу і на інший, дещо позитивніший аспект у відносинах між Києвом та Пекіном, особливо, якщо порівнювати їх із відносинами між Пекіном та Москвою.
Коли шляхи не співпадають, не співпадають і плани (китайська мудрість)
Тоді як спільні кордони, заплутана історія стосунків та геополітичні амбіції дуже ускладнюють китайсько-російські відносини, які, наприклад, незважаючи на очевидну взаємну вигоду заважають домовитися про експорт російського газу до Китаю, то україно-китайські стосунки, позбавлені політичного навантаження, можуть бути цілком партнерськими і прагматичними – каже експерт національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО Борис Парахонський:
"Зрозуміло, що Росія не може так диктувати Китаю у газових питаннях, як вона це робить стосовно України. Але в України, натомість, немає у стосунках із Китаєм таких суперечностей, як у Китаю із Росією чи США. У нас майже не перетинаються сфери глобальних інтересів, стосунки не такі політизовані. Тому це можуть бути більш-менш партнерські відносини, а не відносини «старшого та молодшого братів», як у нас це із Росією, і, певним чином, із ЄС. І, безумовно, Китай орієнтуватиметься на те, що Україна рано чи пізно увійде до європейських структур, зокрема, і у зону вільної торгівлі".
Утім, як нещодавно писала британська Financial Times, тоді як уже ніхто не має сумнівів, що незабаром Китай стане справжньою наддержавою, ця наддержава буде досить своєрідною:
“За останні 100 років усі звикли до того, що наймогутніша країна у світі є одночасно країною із найбагатшим населенням. Але Китай є одночасно і багатшим, і біднішим за розвинені західні країни: валютні запаси цієї країни є найбільшими у світі, проте середній китаєць є у 10 разів біднішим за середнього американця".
Будь готовий до того, що не знайдеш того, що шукаєш (китайська мудрість)
Як каже перекладач та викладач китайської мови Національного лінгвістичного університету Марина Гайдак, китайське "економічне диво" має і зворотній бік. Вона вважає, що знайомство лише із Пекіном та Шанхаєм не дає повної картини життя у Китаї:
“Бути іноземцем у Китаї, бачити всі ці досягнення - це одне. Навіть за нашого українського рівня заробітних плат, у Китаї можна собі дозволити те, чого ми не можемо дозволити собі в Україні. Але пересічний китаєць собі цього дозволити не може. Бути китайцем у Китаї – це досить складно. Так, можна дивитися тільки на великі міста – Пекін, Гуанчжоу, Шанхай – там можна побачити багато багатих китайців. Але більшість населення, яке перевищує 1 мільярд 300 мільйонів, є дуже бідним. І середньої зарплати розміром 100 доларів навіть за умови дуже низьких цін мало на що вистачає, навіть на їжу. І рівнятися на це, звичайно, не можна.”
Непрямим показником цього, як каже пані Гайдак, є те, наскільки добре почувають себе в Україні китайські бізнесмени, попри нарікання українських та міжнародних компаній на український бізнес-клімат:
“У мене багато знайомих, які мають свій бізнес в Україні, які тільки відкривають свій бізнес тут. Вони дуже задоволені, і кажуть, що тут їм усе вдається легше, ніж це було б у Китаї. Можливо, це тому, що вони розуміють: якщо не вдасться створити бізнес тут, то їх депортують чи самим доведеться повернутися додому, і тому вони чіпляються за будь-яку можливість”.
Марина Гайдак також згадує епізод дворічної давнини, коли, перебуваючи на стажуванні у Пекінському університеті, вона дізналася про поширення там свинячого грипу від своїх друзів із України, Європи та США:
"А нам нічого не казали. Лише постійно оглядали та міряли температуру, і нікуди не випускали".
Для довідки:
Минулорічний візит українського президента до Китаю був першим за кілька років контактом на найвищому рівні між Києвом та Пекіном. Перед тим останнім із українських президентів, які відвідували Китай, був Леонід Кучма.
За його президентства Київ намагався провадити із КРН «багатовекторну» політику, як і з багатьма іншими партнерами.
Спочатку у 1996 році Київ із приватним візитом відвідував прем’єр-міністр Тайваню, а потім офіційна урядова китайська делегація скасовувала свій візит. Виглядає, що тоді Київ не врахував: від завершення громадянської війни у 1949 році, одним із головних пунктів китайської зовнішньої політики є вимога до партнерів не провадити жодних зустрічей із представниками тайванської адміністрації і не припускати приєднання Тайваню, який Китай і досі вважає своєю територією, до міжнародних організацій.
Згодом терези схилилися на інший бік: спочатку у 2001 році Україну із державним візитом відвідав тодішній лідер Китаю Цзян Цземінь. А у 2002 році до Пекіна полетів український президент Леонід Кучма. Він став першим закордонним лідером, який відвідав Китай із державним візитом після зміни керівництва , коли новим китайським лідером став Ху Цзіньтао.
У грудні 2004 року китайський президент Ху Цзіньтао разом із тодішнім російським президентом Путіним був серед небагатьох світових лідерів, які привітали Віктора Януковича з перемогою на виборах, що пізніше була визнана сфальсифікованою Верховним Судом України, а президентом став Віктор Ющенко.
Під час президентства Віктора Ющенка україно-китайські стосунки стали дещо прохолоднішими, а їх покращенню не сприяв ані візит українського президента до Японії, ані критична позиція Києва щодо ШОС (Шанхайської організації співробітництва), у якій Україна вбачала, передусім, військово-політичний, а не економічний союз.
Дипломатичним нонсенсом став і візит до Китаю спікера українського парламенту Олександра Мороза у 2007 році, під час якого президент Віктор Ющенко розпустив парламент, нівелювавши офіційний статус української делегації.
Чергова «відлига» у відносинах між Києвом та Китаєм почалася із перемогою Віктора Януковича на президентських виборах у лютому 2010 року. Спочатку Віктор Янукович та Ху Цзіньтао зустрілися у Вашингтоні під час квітневого саміту з ядерної безпеки, а вже у вересні президент Янукович відвідав Китай.
Серед головних заяв цього візиту з українського боку – офіційна обіцянка підтримувати політику «одного Китаю», тобто не визнавати незалежність Тайваню.