Референдум про незалежність: 20 років прощання з ілюзіями?

1 грудня виповнюється 20 років з дня проведення референдуму, на якому народ сказав "так" Акту про незалежність України і обрав президентом Леоніда Кравчука.

Результати референдуму були цілком передбачувані: після розпаду СРСР історичні рішення ухвалила Верховна Рада - підтримала Акт про незалежність та ухвалила низку законів незалежної країни.

Грудневий референдум остаточно легітимізував Україну як самостійну державу.

Проте зараз далеко не всі пам'ятають, чому проведення всеукраїнського референдуму мало принципове значення.

Рішення назавжди 

Колишній депутат, директор Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, знайомий із багатьма очевидцями тих подій, каже, що у серпні 1991 року ідея проведення референдуму для багатьох була несподіваною.

Після того, як депутати проголосували за Акт про незалежність, Ігор Юхновський запропонував винести цей документ на всеукраїнський референдум. У ті хвилини для багатьох депутатів, у тому числі і з антикомуністичної Народної Ради, така пропозиція виглядала не зовсім доречною, оскільки усі необхідні рішення ухвалила Верховна Рада.

"Але сьогодні можна сказати, що це був абсолютно правильний крок, це було геніальне рішення, оскільки саме завдяки референдуму перегляд тих рішень неможливий. Адже будь-яке рішення, ухвалене лише Верховною Радою, на політичному рівні могло б піддаватися сумнівам, особливо у перші роки незалежності. Після референдуму ця тема була раз і назавжди знята", - сказав bbc.ua Ігор Коліушко.

"Якби не було всеукраїнського референдуму, Верховна Рада СРСР могла відновити УРСР. Генеральний прокурор Радянського Союзу міг оголосити це рішення незаконним і заборонити його", - додає академік Ігор Юхновський в інтерв'ю bbc.ua.

Екс-президент Леонід Кравчук нагадав у розмові із кореспондентом bbc.ua, що за кілька місяців до проголошення незалежності, у березні 1991 року відбувся всесоюзний референдум, на якому більшість жителів тоді ще радянської України дали позитивну відповідь на запитання, чи хочуть вони жити в "оновленому Союзі".

Всеукраїнський референдум 1 грудня, фактично, заперечив всесоюзний.

Із 32 мільйонів громадян, що прийшли на вибори, 29 мільйонів на запитання, чи підтверджуєте ви Акт про незалежність, відповіли: "Так, підтверджую".

Найменше прихильників незалежності виявилося у Севастополі (57,07%) та Кримській автономії (54,19%), решта областей включно із східними віддали понад 80% голосів на підтримку історичного Акту.

Найбільша підтримка була у Тернопільській (98, 67%), Івано-Франківській (98, 42%), Львівській (97,46%), Черкаській (96, 03%), Рівненській (95,96%) та Київській (95,52%) областях.

Президент без "декомунізації"

1 грудня українці вперше обирали президента. Підтримка Акту про незалежність автоматично означала і більшу легітимізацію глави самостійної держави.

Леонід Кравчук виграв у першому турі голосування, одержавши понад 60% підтримки. 

Хоча балотувалися також ще шестеро кандидатів - Володимир Гриньов, Левко Лук'яненко, Леопольд Табурянський, В'ячеслав Чорновіл, Ігор Юхновський та Олександр Ткаченко.

Ігор Юхновський, пригадуючи ті перші вибори, каже, що перемога Леоніда Кравчука була передбачуваною.

"Він був представником ЦК партії, потім головою Верховної Ради, тобто, людиною відомою як у партійних колах, так і в органах влади усіх рівнів. Його підтримали у переважній більшості областей. Лідер Народного руху В’ячеслав Чорновіл, який посів друге місце, мав серйозну підтримку лише на Західній Україні", - каже Ігор Юхновський.

Він шкодує, що разом із рішенням про референдум і проведення президентських виборів у Верховній Раді не вдалося домогтися "декомунізації республіки".

"Ми закликали до департизації підприємств, установ, армії, КДБ, МВС, апарату Верховної Ради та уряду, але ця пропозиція не пройшла", - каже Ігор Юхновський.

Вже 5 грудня Леонід Кравчук склав присягу на вірність Україні, а 7-8 грудня у Біловезькій пущі підписував угоду про остаточний розпад СРСР та про принципи створення Союзу незалежних держав.

20 років очікувань і невдоволення

Через 20 років після історичного референдуму соціологи запитали громадян, чи підтримали б вони референдум про незалежність сьогодні.

Як свідчать дослідження Інституту соціології НАН України та центру "Демократичні ініціативи", незалежність підтримали б 47% українців проти 91% в 1991 році.

За даними опитування, у 2011-му про розпад СРСР жалкують понад 47% українців, у той час як у 1994 році число тих, хто бажав повернутися до Радянського Союзу, складало усього 17%.

Згідно із опитуваннями, проведеними влітку цього року, 47% вважають, що живуть у суспільстві шахраїв, 44% - в суспільстві політиканів, 36% - авантюристів. Близько 40% вважають, що "країною править криміналітет".

Такі приголомшливі дослідження, каже доктор філософських наук Євген Головаха із Інституту соціології, є передусім реакцією на невдоволення своїм життям і тим, що все пішло не так, як очікували. Водночас він впевнений, що якби людям дійсно зараз запропонували проголосувати, то частка прихильників незалежності була б набагато більшою.

"Такі результати - це більше ментальний протест проти негараздів, що мали місце ці 20 років. У багатьох очікування були дуже великими, навіть більшими, ніж у реальності могло статися. Тобто, ставиться під сумнів не незалежність, а стратегія розвитку, висловлюється розчарування стосовно тих, хто керував державою ці 20 років. Невдоволення накопичувалося і позначилося на таких фундаментальних речах, як незалежність", -сказав Євген Головаха в інтерв’ю bbc.ua.

Соціолог каже: людям притаманна ностальгія за минулим, оскільки воно здається їм більш стабільним. Але це не означає, що вони хочуть повернути СРСР.

"Люди у нас раціональні. Вони ж чудово розуміють, що повернути минуле неможливо. Натомість, може повернутися якийсь сурогат, який зараз активно пропагують країни-сусіди. Ностальгія була протягом усіх років незалежності, хіба що лише у 2005-му, після Помаранчевої революції, ситуація була іншою. Така постійна нестабільність, невпевненість навіть дала вже науковцям підстави використовувати термін "психологічна анемія", - сказав Євген Головаха в інтерв'ю bbc.ua.

Синдром референдуму

Референдум 1991 року був єдиним в історії незалежної України, рішення якого було виконане.

У 1993 році Верховна Рада ініціювала всеукраїнський референдум про довіру президентові Кравчуку та парламенту. Референдуму не було, але криза призвела до дострокових виборів і парламенту, і президента.

Чи не найбільш драматичним було призначення референдуму у 1996 році. Як сказав тоді президент Леонід Кучма, він "стимулював парламент", оголосивши референдум за новим текстом Конституції, який на думку опонентів президента, зруйнував би парламентаризм.

Стимул подіяв, і парламент під керівництвом Олександра Мороза ухвалив нову Конституцію за одну ніч. Саме ця Конституція діє зараз після суперечливого, на думку багатьох експертів, рішення Конституційного суду.

Але якщо той референдум не відбувся, то наступний, у 2000 році таки провели. Ініціатором знову був Леонід Кучма, який підтримав "народну ініціативу" із Житомирщини. Її критикували міжнародні організації, а опозиція називала референдум намаганням олігархів із оточення президента зберегти свій вплив.

На референдум було внесено питання, які навіть правникові було непросто збагнути. Проте результат опитування виявився на користь ініціаторів. Абсурдність і фальшивість опитування демонстрували підписні листи у багатьох регіонах, куди замість прізвища, імені та по-батькові вписували нецензурні слова.

Усі наступні після 1991 року референдуми ініціювалися внаслідок жорсткого протистояння у структурах влади і давали підстави для припущень про можливе маніпулювання його результатами. Це, як вважає Леонід Кравчук, дискредитує саму ідею референдуму як найвищої форми народовладдя.