Чи стануть протести "Російською весною"?
Чи стаємо ми свідками "Російської весни" цієї зими? Таке питання мої американські та європейські колеги ставлять мені знову і знову з огляду на події останніх днів.
Я не впевнений, що події у Росії віддзеркалюватимуть те, що відбувалося в арабському світі, але в одному я певний: те, що ми побачили четвертого грудня, було повернення живої політики до Росії, де політику вважали такою, що перебуває в комі.
Другий день поспіль у Москві та Санкт-Петербурзі ми спостерігаємо таку форму продемократичних акцій, яких ці міста не бачили з початку 90-их років. І хоча зовсім неясно, чим це все закінчиться, деякі речі можна відзначити вже зараз.
Вибори де-факто перетворилися на вотум довіри для "Єдиної Росії" прем'єр-міністра Владіміра Путіна та його десятиліттю при владі.
Навіть якщо ми вважатимемо офіційні результати такими, що не викликають сумнів, а це не так, то правлячому класу в Росії був надісланий дуже потужний сигнал.
Грудневе голосування можна розглядати як "точку відліку" для президентських виборів у Росії, призначених на березень 2012 року.
Пан Путін, як прогнозують, буде обраний на третій президентський термін, але вибори до Думи були затьмарені.
Якщо навесні пан Путін розпочне квазі-боротьбу, яка супроводжувала більшість попередніх виборів, то він втратить ще більше довіри.
Він може зіграти у свою гру: розпочати справжню боротьбу та застосувати таку собі стратегію Путін 2.0, при цьому його прихильники переконані, що зрештою він це і зробить. Якщо він це зробить, то він буде змушений відкрити шлях для справжньої лібералізації, на відміну від косметичної, а також бути готовим почути чимало критики.
Знаючи російського лідера, цей сценарій видається малоймовірним. Як виглядає, пан Путін або жорстко придушить опозицію, або стикнеться з дедалі більшим невдоволенням та розчаруванням правлячого класу тим, як він контролює ситуацію.
Середній клас зростає
Є ще низка інших речей, які варто відзначити. Це були вирішальні вибори, на яких контрольоване державою телебачення все ще відігравало вирішальну роль. Проникнення інтернету в Росії вже суттєво зросло, але до 2016 року, коли розпочнеться наступний виборчий цикл, доступ до онлайну матимуть 75-80%.
І хоча 80-90% користувачів використовують мережу, щоби шукати плітки про зірок, знайомитися чи робити бізнес, але ті, хто цікавиться політикою, тепер отримали доступну платформу для дебатів та самоорганізації.
Викриття "крадіжки голосів" буде неможливим без смартфонів, Facebook чи Twitter.
Онлайн-активізм робить оффлайн-самоорганізацію не лише можливою, але й ефективною.
Саме тому, можливо, що уряд спробує запровадити обмежувальне законодавство щодо інтернету, цього можна чекати наступного року.
Крім того, це були перші російські вибори, в яких справді взяв участь російський середній клас, який зароджується: самодостатній, такий, що знає англійську, та користується новими технологіями.
Це покоління, яке виграло від нафтового буму періоду президентства пана Путіна: між 2000 та 2008-м. Але економічна криза, політична стагнація та корупція зробили їх противниками режиму.
Ці люди - в меншості, але вони стають дедалі більш впливовими у великих містах, тобто там, де в Росії відбувається справжня політика.
Ці люди є майбутнім Росії, і Кремль втратив їх.
І хоча це, можливо, ще не "російська весна", але російський правлячий клас затягує криза легітимності, і я не бачу їй кінця найближчим часом.