Джеймс Б’юкенен Дюк: батько сучасної сигарети
Цей предмет виглядає невинно – біла паличка довжиною вісім сантиметрів і завширшки як дитячий палець, але репутація у нього страхітлива. Хто ж винайшов сигарету і якою мірою ця людина відповідальна за мільйони смертей, викликаних курінням?
Американський хірург Елтон Окснер пригадує, що у 1919 році, коли він вчився в університеті, його групу послали подивитися на розтин пацієнта, який помер від раку легенів. Вважалося, що за час навчання студенти можуть і не побачити другого такого випадку – настільки рідкісною була тоді ця хвороба.
Станом на 2000 рік від неї вже помирало 1,1 мільйона осіб на рік, причому у 85% випадків прямою причиною раку було куріння.
"Сигарета – найбільш смертоносний артефакт в історії людської цивілізації, – каже Роберт Проктор, дослідник зі Стенфордського університету. – У ХХ столітті від неї померли близько 100 мільйонів людей".
Джордан Ґудмен, автор праці "Тютюн в історії людства", каже, що як історик він зазвичай остерігається звинувачувати конкретних людей, "але коли мова йде про куріння, я можу з певністю твердити: за появу цигарки у ХХ столітті відповідальність несе Джеймс Б’юкенен Дюк, також відомий як Бак Дюк".
Останній не лише брав участь у її створенні, але й розробив системи маркетингу й збуту, завдяки яким цигарки завоювали усі континенти.
У 1880 р. 24-річний Дюк почав працювати у галузі виробництва готових сигарет, яка на той час була лише нішею тютюнового бізнесу. Працівники його невеликої фірми, розташованої у Дургемі, Північна Кароліна, скручували цигарки вручну і закручували кінці, щоб тютюн не висихав і не висипався.
Через два роки Дюк побачив можливість розвитку. Він познайомився з молодим механіком Джеймсом Бонсаком, який носився з ідеєю механізувати виробництво сигарет. Дюк був певен, що людям сподобаються акуратні, рівнесенькі палички, зроблені машиною.
Цигаркова машина Бонсака здійснила переворот у тютюновій промисловості.
 |
"Вона скручувала, по суті, одну безкінечну цигарку, а обертові ножі нарізали її на шматки потрібної довжини", – розповідає Роберт Проктор. Відкриті кінці просякали різними додатками: гліцерином, цукром, мелясою – "щоб додати смаку", а також хімікатами, щоб тютюн не висихав.
 |
Але технологічні проблеми були не єдиними, які постали перед Дюком. У той час як його працівниці вручну виготовляли близько 200 цигарок за зміну, нова машина видавала партію у 120 000 штук на день. Або одну п’яту від того, що викурювали в усій Америці.
"Він виготовляв більше цигарок, ніж міг продати, – розповідає Ґудмен. – І йому треба було придумати, як розширити ринок".
Відповідь крилася у сфері реклами й маркетингу. Дюк спонсорував кінські перегони, безплатно роздавав цигарки на конкурсах краси і розміщував рекламу у новомодних глянцевих журналах. Також він зрозумів, що не менш важливими, ніж самі цигарки, є колекційні картки, вкладені в пачку. Лише у 1889 році підприємець витратив 800 000 доларів (25 мільйонів на нинішні гроші) на маркетинг.
Бонсак зберіг патент на скручувальну машину за собою, але оскільки Дюк допоміг йому вдосконалити винахід, інженер на знак подяки надав йому 30%-ну знижку на право користування патентом.
Своїм першим успіхом Дюк завдячує саме цій перевазі, а також енергійному просуванню продукту. Як він і передбачав, людям сподобались заводські сигарети. Вони виглядали сучасно і були більш гігієнічними, ніж сигари, забруднені руками і слиною працівників, – що спеціально підкреслювалось у одній із рекламних кампаній.
Та хоча обсяги продажів цигарок у США за п’ятнадцять років зросли учетверо, на зламі століть цей ринок усе ще лишався нішевим: тютюн переважно жували або курили через люльки й сигари.
Дюк, який сам віддавав перевагу сигарам, розумів, що слід просувати куріння цигарок у місцях, де сигари не вітаються, наприклад вітальнях і ресторанах. Також вони ідеально підходили для робочих перерв: їх легко було запалити і вони не гаснули – на відміну від люльок. Одне слово, сигарета краще пасувала ритму життя сучасного міста.
 |
"Цигарки курилися зовсім по-іншому, – розповідає Проктор. – Крім того, вони були слабші, і жахлива іронія криється в тому, що люди дуже довго вважали цигарки менш шкідливими, ніж сигари. Це ж лише сигаретка – "маленька сигара", думали вони".
Сьогодні ми знаємо, що насправді сигарети викликають значно сильнішу залежність. Також вони небезпечніші тому, що курець вдихає дим у легені, що нетипово для куріння сигар. Але зв’язок між курінням і раком не розуміли аж до 1930-х років, його науково встановили лише у 1957 р. в Британії і в 1964 р. у США.
Ба більше: цигарки називали корисними для здоров’я. До 1906 р. вони вважалися лікарським засобом: їх виписували від кашлю, застуди та туберкульозу (хвороби, яку Всесвітня організація охорони здоров’я нині асоціює з тютюнопалінням).
На початку 1900-х років існував антисигаретний рух, але він висував не стільки медичні, скільки моральні заперечення. Те, що дедалі більше жінок і дітей починали курити, розцінювалося як занепад суспільної моралі. Між 1890 і 1927 рр. цигарки були заборонені у 16 штатах США.
Погляд Дюка звернувся до закордонних ринків. У 1902 р. він заснував компанію British American Tobacco, яка стала конкурувати з британською Imperial Tobacco. Дизайн упаковок і маркетинг для заокеанських споживачів дещо змінили, але цигарки були одні й ті самі. За десять років до появи легендарного "Форду Т" Дюк уже мав свій глобальний товар.
 |
"Його цигарки виглядали однаково, – розповідає Ґудмен. – Піонером глобалізації, символом якої нині є "МакДональдс" чи "Старбакс", був Дюк зі своїми сигаретами".
Глобальне поширення цигарок продовжується і сьогодні. Хоча у заможних країнах курять дедалі менше, попит на них у країнах, що розвиваються, зростає щороку на 3,4%. А отже – зростає і загальне світове споживання сигарет.
ВООЗ попереджає, що якщо не вживати ніяких заходів, від хвороб, пов’язаних із курінням, впродовж наступних 30 років помре 100 мільйонів людей – більше, ніж від СНІДу, туберкульозу, автомобільних аварій і самогубств разом узятих.
Але чи можна звинувачувати у цьому Бака Дюка? Зрештою, виробники нікого не силують брати до рук цигарку.
У статті, опублікованій у журналі "Тобакко контрол", Роберт Проктор стверджує, що люди, які працюють у тютюновій сфері, все ж несуть певну відповідальність. "Ми мусимо зрозуміти, що реклама тютюну, що магазини, аптеки, які продають цигарки, – це також канцерогени. Рак викликають і менеджери тютюнових компаній, художники, які розробляють дизайн упаковок, піарники і рекламісти, які пропагують куріння", – вважає дослідник.
Позивачі, які судяться з "тютюновими корпораціями", часто наводять той аргумент, що виробники сигарет знали про шкідливість свого продукту, але приховували її. Але це не стосується Бака Дюка, який помер у 1925 році.
"Я не хотів би звинувачувати конкретно його у поширенні цигарок, – каже біограф Дюка Боб Дурден, який часто підкреслює позитивні риси підприємця. – Він був дуже працьовитим і любив свою роботу".
Тим, хто й далі не симпатизує Дюку, варто звернути увагу на його хороші вчинки. Він пожертвував більш ніж 100 мільйонів доларів дургемському Трініті-коледжу, який у 1924 році перейменували на Університет Дюка (на честь Джеймса Б’юкенена та його батька Вашингтона).
Але якби не Бак Дюк, можливо, американці і досі жували б тютюн? І земля біля сучасних спортбарів була би запльована темною жуйкою?
На думку Ґудмена, світ неминуче прямував до механізації цигаркового виробництва. Скручувальну машину розробляв не тільки Бонсак, і якби Дюк не вхопився за неї, це зробив би інший бізнесмен.
"Я думаю, він був таким собі героєм-злочинцем. Героєм у тому сенсі, що він геніально розбирався у ринку, в людській психології, ціноутворенні і рекламі. У цьому сенсі він не був лиходієм", – каже Ґудмен.
І все одно – якими б не були досягнення Дюка у сфері масового виробництва і глобалізації, вони затьмарюються неоднозначною роллю, які відіграло його творіння.
"Він навчив світ курити сигарети, – стверджує Ґудмен. – А це – проблема століття".