Точка зору: до біса романтичне кохання!

Ідеалізоване романтичне кохання – найбільший ворог тривалих стосунків, вважає журналіст і письменник Марк Вернон.

Романтичне кохання вважається вершиною піраміди любові. Його подають як піковий досвід, без якого життя – не життя. Воно нагадує про себе звідусіль, і не тільки в День святого Валентина.

Візьмімо вартість середньостатистичного весілля. У Великій Британії за останні роки вона зросла на порядок і сягає 20 тисяч фунтів. Таке враження, що пари напряму пов’язують цінності романтичні із матеріальними.

Або кіно, де постійно зривають касу романтичні комедії. Варто дотриматись простої формули – коханці у фіналі падають в обійми одне одного – і до вас потечуть мільйони. А ще є сайти знайомств, невразливі до кризи: лише за минулий рік їхні прибутки зросли на 60%.

Про автора

Марк Вернон – письменник і журналіст. Автор книг на тему дружби і філософії, зокрема "Любов: найважливіше в житті".

Кохання сліпе, каже прислів’я, хоча точніше було би сказати, що це ми засліплені гіперболізованими уявленнями про романтичне кохання і через це втрачаємо щось у реальному житті. Отож, підійшовши до суті справи: я вважаю романтику одним із найшкідливіших міфів наших часів.

Цей міф полягає у тому, що десь існує людина, з якою твоє життя буде повним, і навпаки – без неї життя не те. Тож головною метою існування стають пошуки цієї людини, щоб, закохавшись, злитися в одне ціле.

Довести це важко, але мені здається, що цей міф настільки тисне на пари, вимагаючи від них бачити сенс життя одне в одному, що він радше псує стосунки, аніж підтримує їх.

Цей міф соціально шкідливий, бо ідеалізує кохання і затьмарює розуміння, що любов твориться, а не знаходиться. Любов твориться у мужньому переживанні злетів і падінь сумісного життя – поруч із кимось, таким же недосконалим, як і ти сам.

Силу романтичного міфу демонструє той факт, що більшість людей присягнуть, що в нього не вірять.

Вони скажуть вам, що романтика – це щось із царини любовних романів, кінематографу та рекламної писанини на сайтах знайомств, і реального життя не стосується.

Та все ж – хіба не ця мрія приваблює стількох людей до глянцевих журналів, кіно і сайтів знайомств? Дуже промовисто, що найпопулярнішим запитанням, набраним в Google за минулий рік, стало "Що таке любов?" Отруйні міфи найсильніші саме тоді, коли ми вважаємо, що вийшли з-під їхньої влади.

Чи є якась вина романтики у нинішній статистиці розлучень?

Здається, другий шлюб найкраще працює тоді, коли обоє партнерів переросли романтичні екстреми. Нещодавнє дослідження назвало трьома головними факторами його успіху уміння домовлятися, підтримку з боку суспільства і фінансову стабільність.

Іншими словами, ці пари, можливо, маючи за плечима негативний досвід, навчилися обговорювати труднощі, з якими стикаються, покладаються на любов родини і друзів, а не тільки партнера, і відчувають ґрунт під ногами у матеріальному плані. Якщо спочатку людей притягує одне до одного романтика, то тривалим стосункам легше без неї.

Ромео і Джульєтта повністю віддалися романтичним почуттям – з печальними наслідками

А якщо згустити барви – ви ніколи не думали, чому романтика так тісно асоціюється зі смертю?

Взяти Ромео й Джульєтту. На перший погляд, ця драма вчить нас одружуватися швидко, не думаючи, бо це значить іти наперекір долі, бути пристрасним, бути справжнім.

Але зауважте, що сам Шекспір назвав цю історію трагедією. Він бачив у ній глибший сенс, а саме – що коли серцями юних коханців заволодіває згубне поняття романтики, це закінчується трагічно.

Є певні ознаки, що суспільство переростає романтичний міф. З середини 1990-х кількість холостяків виросла на 50%. У багатьох дослідженнях стверджується, що вони мають більше свободи і часу на інші стосунки, наприклад дружні.

Ці люди – ніби живе свідоцтво шлюбної тиранії, яка ставиться до свободи і дружби з ревнощами та підозрою.

То чому романтика стала такою гнітючою?

Підозрюю, що прагнення до цих пікових почуттів затьмарює людям той факт, що головним у коханні є інший. Романтичний міф змушує нас закохуватись у кохання, а не у іншу людину. Така викривлена любов нашіптує нам у вухо, що не так уже і важливо, у кого ти закохаєшся, головне – закохатися.

Але, не маючи Бога, шукаємо цю безумовну любов в інших людях. Робимо їх богами, а вони, що природно, не справляються з цією роллю. І тоді любов перетворюється на ненависть. Саме це почуття, через свою надмірність, убиває кохання. Люди убивають те, що люблять, скаржився Оскар Вайлд.

Головне мистецтво любові – це зуміти перейти від закоханості до повсякденної любові.

Закоханість – це отруйне почуття, що ти володієш кимось, а/або хтось володіє тобою. Вона не може тривати довго, бо власництво несумісне з повним життям.

Ти ризикуєш згодом відчути, що кохання померло, бо, слідом за романтичним міфом, виміряєш кохання його інтенсивністю.

Натомість повсякденна любов – це здатність бути із кимось, будучи при цьому вільним. Це також приємно, хоча і з інших причин. Така любов дозволяє вийти на передній план більш тонким матеріям, таким як прив’язаність і щедрість, чесніть та відкритість. Вона вітає життя.

Коли кохання минає

• Найбільше розлучень у Великій Британії припадає на вікову категорію від 40 до 44 років.
• Найвища пропорція – серед тих, хто прожив у шлюбі від 5 до 9 років.
• 34% шлюбів розпадаються до 20-ї річниці.
• У 2011 році 49% розлучених пар мали принаймні одну дитину віком до 16 років.

Джерело: Національна статистична служба