Economist про Україну: "Бракує слів"
Британський Economist у статті "Про розподіл України між політичними, економічними та мовними таборами" пише про лінгвістичні проблеми, які виникають у кожного, хто намагається писати про Україну.
"Не через українську, популярну на заході країни, і не через російську, якою все ще розмовляють на сході, а через те, що у мові просто бракує слів, аби описати українську політику. Звичайні терміни просто не спрацьовують", - пише часопис.
"Із бандикуватим лідером Віктором Януковичем на чолі та його головною опоненткою Юлією Тимошенко у тюрмі, Україна явно не є демократією. Але і диктатурою її також не можна назвати," - пояснює "труднощі перекладу" Economist, і перелічує інші українські парадокси:
"Політична влада в Україні є радше інструментом збагачення, а не управління країною. Вуличні протести є нечисленними, але не через страх перед репресіями, а через те, що Україна стає дедалі більш розпорошеною. Опозиційні політики є продовженням тих олігархічних груп, із якими вони, начебто, борються. Правила є гнучкими, альянси - швидкоплинними, і сама ідея про еліту, як клас, що несе відповідальність за країну, здається, не має сенсу",- вважають автори Economist.
"Авто без фар і мапи в тумані"
Так само багато питань викликає і українська економіка, до якої "олігархи ставляться, як до дійної корови". Корупція та хабарі є настільки частими, що взагалі незрозуміло, як ще якісь гроші потраплять у бюджет, - пише Economist, і наводить слова одного іноземного спостерігача про те, що Україна "нагадує авто без фар і мапи в тумані". Дивно тільки, що це авто і досі кудись їде.
Втім, не схоже, що воно рухається у якомусь певному напрямку, - додає Economist , і зображує смикання України між Росією та Євразійським союзом та Європейським Союзом, у яких Україна цілком виправдовує свою назву "прикордоння".
Видання нагадує, як лише через кілька днів після саміту Україна-ЄС, під час якого європейські лідери переконували українського президента зупинити переслідування своїх політичних опонентів, проти головного захисника ув'язненої Юлії Тимошенко, Сергія Власенка були висунуті кримінальні звинувачення, а сам він був позбавлений депутатських повноважень.
З іншого боку, пан Янукович не демонструє і якоїсь прихильності до Росії, - веде далі Economist. Після того, як російський президент Володимир Путін пояснив всі переваги входження України до Євразійського простору, включно із дешевшим газом, Україна стала закуповувати газ через Угорщину, аби зменшити свою залежність від "Газпрому", російського газового гіганта. "Газпром", у свою чергу, звинуватив Україну у шахрайстві.
Битва олігархів
Британське видання також нагадує, що у 2010 році під тиском західних урядів, Україна ухвалила нове тендерне законодавство, що було покликане закрити багато дірок, через які витікали бюджетні гроші.
"Ми розглядали це як наше найбільше досягнення", - наводить Economist слова одного західного дипломата, - "проте відтоді у цей закон було внесено 28 поправок", - додає він, тяжко зітхаючи. Тим часом кількість контрактів, що укладаються без тендерних процедур, зростає.
Economist також назводить дані українського видання Forbes, згідно із якими, до 60% контрактів отримують фірми, пов'язані із 10 бенефіціаріями, лідером серед яких є старший син президента, Олександр Янукович. І, хоча, як наголошує Economist, сам він висловлював сумніви у методології підрахунків, зроблених Forbes, більшість оглядачів вказують на те, що "сім'я", або ж вузьке воло наближених до президента Януковича осіб, стає дедалі впливовішою, дратуючи декого зі старих олігархів.
Із "сім'єю" змагаються принаймні дві інші групи, - пише Economist. Як вважають автори часопису, першу групу очолює Ринат Ахметов, найбагатший український магнат, в руках якого зосереджені одні із найбільших у світі металургійних заводів. Другим є Дмитро Фірташ, газовий трейдер, та його молодший партнер Сергій Льовочкін, який також очолює президентську адміністрацію.
Британське видання також додає, що змагання відбувається не тільки між бізнесовими групами, але й всередині самих груп, що зумовлює хиткість та швидкоплинність альянсів. Крім того, як пише Economist, "аби застрахувати свої внески, кожен український олігарх підтримує політиків із різних політичних течій, одночасно забезпечуючи певний плюралізм всієї системи".
Успіх як поразка
Але, як вважають автори Economist, президент Янукович насправді не є таким міцним, як здається на перший погляд. На останніх парламентських виборах очолювана ним Партія регіонів набрала лише 30% голосів,навіть із застосуванням досить брудних методів".
"Вибори не були чесними", - наводить Economist слова західного оглядача, - "але їх результати стали поразкою для Януковича".
Його противники із опозиції - "Батьківщина" очолювана Арсенієм Яценюком, "Удар" Віталія Кличка та "Свобода" набрали разом понад 50% голосів. "І, якби не маніпулювання Януковича із виборчим законодавством, він би вже міг залишитися поза владою", - додає Economist.
Видання також вважає, що найбільш помітним програш президента є у Києві, де очолювана ним партія набрала лише 13% голосів.
"Перспективи виграти мерські вибори та у такий спосіб створити політичну платформу для перемоги над Януковичем на президентських виборах 2015 року активізували суперників пана Януковича", - пише Economist, додаючи, що на початку квітня у Києві відбулися масові протести із вимогою проведення виборів у Києві. Утім, участь у них взяли лише 4 тисячі осіб, що є дуже далеким від того, що відбувалося в Києві під час Помаранчевої революції у 2004 році. Видання нагадує, що саме тоді Віктора Януковича було позбавлено сумнівної перемоги на президентських виборах, а президентом став Віктор Ющенко.
Але саме через розчарування результатами Помаранчевої революції вона навряд чи колись повториться, - припускає Economist, і підсумовує:
"Проте українці приходять до розуміння, що їхнє майбутнє залежить не від кольорів, під якими виступають політики, а від законів та інституцій, які можна описати нормальною мовою".