Як виховати олімпійського чемпіона
Виховати з дитини олімпійського чемпіона - зовсім не легко.
Виростити аж трьох, а потім дивитися, як вони піднімаються на п'єдестал зимових Олімпійських ігор, - це взагалі справа надзвичайно унікальна.
Це вдалося канадійцю Іву Лапуанту та його дружині Жоан Дюфур.
За кожною з 294 золотих, срібних і бронзових медалей на Олімпіаді в Сочі є історії, які варті того, щоби їх розказали.
Труднощі, прагнення, хоробрість, мужність і, що важливо, жертви з боку батьків і людей, які допомагали конкретному спортсмену, вже давно нікого не дивують.
Радість в момент емоційного возз'єднання британської спортсменки Дженні Джонс з її матір'ю та батьком після того, як вона здобула бронзову медаль у змаганнях сноубордистів, відображала роки їхніх зусиль та бажання здобути олімпійську нагороду.
Але Ів не визнає слова "жертва" після того, як побачив своїх дочок, Жюстін і Клое Дюфур-Лапуант, на першому та другому місцях на змаганнях з могула (різновид лижного фрістайлу). Це втретє в історії зимових Олімпіад сестри виграли золото і срібло на одних і тих же змаганнях. Старша дочка, Максім, завершила змагання десятою.
"Я не думаю, що жертвопринесення - це хороше слово. Вибір - це набагато краще слово, - сказав батько спортсменок BBC Sport. - Тут йдеться про вибір - про те, що ви хочете робити".
"Це було питання віри у мрії та в те, що дівчатка нам розповідали", - додав Ів Лапуант.
Коли йдеться про виховування олімпійців, Ів і Жоан могли б, можливо, навіть написати інструкцію.
Вони зробили свій перший вибір, коли народилися їхні діти. Тоді вони вирішили, що готові проводити з ними якомога більше часу.
"Одного дня вони - ще маленькі діти, а потім, подивіться, вони вже на Олімпіаді!", - розповідає Жоан, яка, маючи три університетські дипломи, покинула свою кар'єру, щоб бути вдома з дітьми.
Коли Клое, середня сестра, у свої 22 роки сказала їм, що хоче виступати на Олімпіаді-2010 у Ванкувері, її батьки зробили ще один вибір. Вони взялися допомогти їй реалізувати її мрію.
"Без них нас би тут сьогодні не було. Це вони визначили моє життя", - розповідає Клое.
"Коли я була маленька, вони оточили нас любов'ю. Коли ми були маленькими дівчатками, вони говорили нам, що ми здатні досягти будь-чого", - додає вона.
"Я пам'ятаю, що я була на Мон-Габріель (В Квебеку, Канада - Ред.), недосвідчена, трохи наївна, і мій тато сказав: "зроби 360 градусів". Я сказала: "якщо мій тато каже, що він вірить в мене, я зроблю це, бо я не хочу програти, тому що я горда людина, і я просто справді хочу це зробити", - розповідає нинішня олімпійська призерка.
Тим не менш, саме старша сестра, 25-річна Максім, першою з сестер спробувала могул.
Після вступу до місцевого лижного клубу в Монреалі вона почала серйозну підготовку.
Клое, на три роки молодша від Максім, була наступною. Тоді до них приєдналася і нинішня олімпійська чемпіонка Жюстін, якій тоді було 19.
"Коли ти - наймолодша, то просто хочеш повторювати за старшими сестрами, бо тобі здається, що вони такі класні та гарні. Так я і зробила", - розповідає Жюстін.
Жюстін та Клое
Сімейні свята з плаванням на човні були відкладені в бік: човен зрештою продали, щоби допомогти оплатити реалізацію олімпійських мрій, а батьки кожні вихідні дві з половиною години машиною возили дітей на інтенсивне навчання з сімейного будинку в Монреалі до озера Плесід, мандруючи через кордон США в штаті Нью-Йорк.
Клое вдалося потрапити до збірної Канади на Іграх у Ванкувері в 2010 році, де вона зайняла п'яте місце, надихнувши молодшу сестру.
Жюстін розказала: "Я побачила моїх сестер в Кубку світу, і я спостерігала за Клое у Ванкувері. Я вирішила, що буду старанно тренуватися. Я завжди була небезпечним супротивником - я навчилася цього від батька".
Через чотири роки обидві сестри приєдналися до Клое в Росії.
На прес-конференції в Сочі, сидячи поруч з батьками та сестрами, Клое плакала, усвідомлюючи їхнє спільне досягнення.
"Вибачте, я приголомшена, - сказала Клое. - Це найкращий момент у моєму житті".
Тоді як Жюстін та Клое мають медалі та спогади, які можна плекати, Максім добре тримається після того, як втратила медаль.
"Я так пишаюся своїми сестрами, - сказала вона. - Але мене охопило сум'яття".
Напевне, внутрішня сила, яку батьки прищепили Максім, зараз, у поразці, потрібна їй більше, ніж якби вона перемогла.
Поспостерігавши за успіхом її сестер та їхніми виступами перед світовими ЗМІ, фотографи, які працювати на прес-конференції, попросили всю сім'ю попозувати разом.
Тоді звідкись пролунав заклик "тільки медалісти, тільки медалісти!".
Максім, граційно та спокійно, зробила крок убік і спостерігала, як її сестри, обнімаючи одна одну, фотографувалися.
До того ж - все це припало на її 25-й день народження.
Максім (справа) щиро радіє здобуткам своїх сестер на врученні нагород
Виховуючи олімпійців, Ів і Жоан добре вчили своїх дівчаток, як давати раду емоційним крайнощам, які приносить спорт.
Були й інші виклики на шляху сестер до найвищих нагород.
Було б неприродно, якби сестри не сперечалися і не сварилися, і Дюфур-Лапуант - не виняток.
Реакція на суперництво між дітьми і приділення однакової уваги кожній дитині виявилося таким викликом, що їхнім батькам знадобилася професійна допомога.
"Так, вони конкурували. І це було з самого дитинства", - каже Ів.
"Час від часу якась з сестер була щаслива через свої високі результати, але ми намагалися не робити так, щоб одні почувалися краще за інших", - додає батько.
Ів розповідає: "Ми консультувалися з психологом. Ми хотіли ставитися до всіх дівчат однаково. Найперше і найголовніше, що вони - сестри. Інколи вони сваряться, але вони тепер достатньо дорослі, щоб впоратися самостійно".
"Я завжди казав їм, що вони - як трикутник. Всі три кути повинні бути рівними, щоб бути стабільним трикутником", - ділиться досвідом батько.
Сестри успадкували залізну волю своїх батьків. Жоан закочує очі, пояснюючи, що попри свій вік, Ів все ще грає на воротах за місцеву аматорську хокейну команду, встаючи щодня о 5:30 на тренування.
Цей же дух заволодів його доньками, піднявши їх на вершину спорту та вплинувши на життя людей, які подарували їм це життя.
"Я інженер, тому я знаю один бік життя. Але мої дівчатка показали нам інший. Ми завжди намагаємося зберегти сімейні цінності - це те, що привело нас на п'єдестал", - пояснює Ів.
Він почав говорити про фінансові витрати, але Жоан каже, що це просто ще один вибір, який їм довелося зробити, але не жертва. Вона додає: "Коли ми будемо старі і в нас більше не буде грошей, ми будемо раді сидіти в кріслі-гойдалці у квартирі з двома з половиною кімнатами. Але зараз ці діти, ці маленькі дівчатка, ці маленькі підлітки потребують нас".
Ця частина Олімпійської подорожі для сім'ї завершилася, і, що незвично для Олімпійських ігор, в яких конкуренти майже завжди святкують чи сумують на самоті, вони залишають Росію з колективною нагородою.
"Я так пишаюся усіма моїми трьома дочками. Сьогодні ми досягли кульмінації довгого шляху, яким ми рухалися разом", - сказав Ів і додав:
"Медалі є прекрасною нагородою для всіх нас".