Як виховати олімпійського чемпіона

Виховати з дитини олімпійського чемпіона - зовсім не легко.

Виростити аж трьох, а потім дивитися, як вони піднімаються на п'єдестал зимових Олімпійських ігор, - це взагалі справа надзвичайно унікальна.

Це вдалося канадійцю Іву Лапуанту та його дружині Жоан Дюфур.

За кожною з 294 золотих, срібних і бронзових медалей на Олімпіаді в Сочі є історії, які варті того, щоби їх розказали.

Труднощі, прагнення, хоробрість, мужність і, що важливо, жертви з боку батьків і людей, які допомагали конкретному спортсмену, вже давно нікого не дивують.

Радість в момент емоційного возз'єднання британської спортсменки Дженні Джонс з її матір'ю та батьком після того, як вона здобула бронзову медаль у змаганнях сноубордистів, відображала роки їхніх зусиль та бажання здобути олімпійську нагороду.

Але Ів не визнає слова "жертва" після того, як побачив своїх дочок, Жюстін і Клое Дюфур-Лапуант, на першому та другому місцях на змаганнях з могула (різновид лижного фрістайлу). Це втретє в історії зимових Олімпіад сестри виграли золото і срібло на одних і тих же змаганнях. Старша дочка, Максім, завершила змагання десятою.

"Я не думаю, що жертвопринесення - це хороше слово. Вибір - це набагато краще слово, - сказав батько спортсменок BBC Sport. - Тут йдеться про вибір - про те, що ви хочете робити".

"Це було питання віри у мрії та в те, що дівчатка нам розповідали", - додав Ів Лапуант.

Коли йдеться про виховування олімпійців, Ів і Жоан могли б, можливо, навіть написати інструкцію.

Вони зробили свій перший вибір, коли народилися їхні діти. Тоді вони вирішили, що готові проводити з ними якомога більше часу.

"Одного дня вони - ще маленькі діти, а потім, подивіться, вони вже на Олімпіаді!", - розповідає Жоан, яка, маючи три університетські дипломи, покинула свою кар'єру, щоб бути вдома з дітьми.

Коли Клое, середня сестра, у свої 22 роки сказала їм, що хоче виступати на Олімпіаді-2010 у Ванкувері, її батьки зробили ще один вибір. Вони взялися допомогти їй реалізувати її мрію.

"Без них нас би тут сьогодні не було. Це вони визначили моє життя", - розповідає Клое.

"Коли я була маленька, вони оточили нас любов'ю. Коли ми були маленькими дівчатками, вони говорили нам, що ми здатні досягти будь-чого", - додає вона.

"Я пам'ятаю, що я була на Мон-Габріель (В Квебеку, Канада - Ред.), недосвідчена, трохи наївна, і мій тато сказав: "зроби 360 градусів". Я сказала: "якщо мій тато каже, що він вірить в мене, я зроблю це, бо я не хочу програти, тому що я горда людина, і я просто справді хочу це зробити", - розповідає нинішня олімпійська призерка.

Тим не менш, саме старша сестра, 25-річна Максім, першою з сестер спробувала могул.

Після вступу до місцевого лижного клубу в Монреалі вона почала серйозну підготовку.

Клое, на три роки молодша від Максім, була наступною. Тоді до них приєдналася і нинішня олімпійська чемпіонка Жюстін, якій тоді було 19.

"Коли ти - наймолодша, то просто хочеш повторювати за старшими сестрами, бо тобі здається, що вони такі класні та гарні. Так я і зробила", - розповідає Жюстін.

Сімейні свята з плаванням на човні були відкладені в бік: човен зрештою продали, щоби допомогти оплатити реалізацію олімпійських мрій, а батьки кожні вихідні дві з половиною години машиною возили дітей на інтенсивне навчання з сімейного будинку в Монреалі до озера Плесід, мандруючи через кордон США в штаті Нью-Йорк.

Клое вдалося потрапити до збірної Канади на Іграх у Ванкувері в 2010 році, де вона зайняла п'яте місце, надихнувши молодшу сестру.

Жюстін розказала: "Я побачила моїх сестер в Кубку світу, і я спостерігала за Клое у Ванкувері. Я вирішила, що буду старанно тренуватися. Я завжди була небезпечним супротивником - я навчилася цього від батька".

Через чотири роки обидві сестри приєдналися до Клое в Росії.

На прес-конференції в Сочі, сидячи поруч з батьками та сестрами, Клое плакала, усвідомлюючи їхнє спільне досягнення.

"Вибачте, я приголомшена, - сказала Клое. - Це найкращий момент у моєму житті".

Тоді як Жюстін та Клое мають медалі та спогади, які можна плекати, Максім добре тримається після того, як втратила медаль.

"Я так пишаюся своїми сестрами, - сказала вона. - Але мене охопило сум'яття".

Напевне, внутрішня сила, яку батьки прищепили Максім, зараз, у поразці, потрібна їй більше, ніж якби вона перемогла.

Поспостерігавши за успіхом її сестер та їхніми виступами перед світовими ЗМІ, фотографи, які працювати на прес-конференції, попросили всю сім'ю попозувати разом.

Тоді звідкись пролунав заклик "тільки медалісти, тільки медалісти!".

Максім, граційно та спокійно, зробила крок убік і спостерігала, як її сестри, обнімаючи одна одну, фотографувалися.

До того ж - все це припало на її 25-й день народження.

Виховуючи олімпійців, Ів і Жоан добре вчили своїх дівчаток, як давати раду емоційним крайнощам, які приносить спорт.

Були й інші виклики на шляху сестер до найвищих нагород.

Було б неприродно, якби сестри не сперечалися і не сварилися, і Дюфур-Лапуант - не виняток.

Реакція на суперництво між дітьми і приділення однакової уваги кожній дитині виявилося таким викликом, що їхнім батькам знадобилася професійна допомога.

"Так, вони конкурували. І це було з самого дитинства", - каже Ів.

"Час від часу якась з сестер була щаслива через свої високі результати, але ми намагалися не робити так, щоб одні почувалися краще за інших", - додає батько.

Ів розповідає: "Ми консультувалися з психологом. Ми хотіли ставитися до всіх дівчат однаково. Найперше і найголовніше, що вони - сестри. Інколи вони сваряться, але вони тепер достатньо дорослі, щоб впоратися самостійно".

"Я завжди казав їм, що вони - як трикутник. Всі три кути повинні бути рівними, щоб бути стабільним трикутником", - ділиться досвідом батько.

Сестри успадкували залізну волю своїх батьків. Жоан закочує очі, пояснюючи, що попри свій вік, Ів все ще грає на воротах за місцеву аматорську хокейну команду, встаючи щодня о 5:30 на тренування.

Цей же дух заволодів його доньками, піднявши їх на вершину спорту та вплинувши на життя людей, які подарували їм це життя.

"Я інженер, тому я знаю один бік життя. Але мої дівчатка показали нам інший. Ми завжди намагаємося зберегти сімейні цінності - це те, що привело нас на п'єдестал", - пояснює Ів.

Він почав говорити про фінансові витрати, але Жоан каже, що це просто ще один вибір, який їм довелося зробити, але не жертва. Вона додає: "Коли ми будемо старі і в нас більше не буде грошей, ми будемо раді сидіти в кріслі-гойдалці у квартирі з двома з половиною кімнатами. Але зараз ці діти, ці маленькі дівчатка, ці маленькі підлітки потребують нас".

Ця частина Олімпійської подорожі для сім'ї завершилася, і, що незвично для Олімпійських ігор, в яких конкуренти майже завжди святкують чи сумують на самоті, вони залишають Росію з колективною нагородою.

"Я так пишаюся усіма моїми трьома дочками. Сьогодні ми досягли кульмінації довгого шляху, яким ми рухалися разом", - сказав Ів і додав:

"Медалі є прекрасною нагородою для всіх нас".

BBC Україна