Майбутня відставка Володимира Якуніна з поста глави компанії "Российские железные дороги" може стати символічним початком зміни поколінь у владі РФ, вважає російський журналіст Костянтин Еггерт.
Чи стане керівник компанії "Российские железные дороги" ("РЖД") Володимир Якунін сенатором від Калінінградської області? Якщо так, то чи може це бути початком нового, політичного етапу кар’єри одного з найбільш наближених до Володимира Путіна функціонерів? Чи все ж мова йде про фактичну відправку на пенсію? Адже Рада Федерації - це, в рамках нинішньої системи, найчастіше - місце передпенсійного заслання. Особисто мені здається, що поки найпростіше пояснення - найправильніше: одна з найпомітніших фігур путінської епохи залишає авансцену.
Лояльність більше не гарантія безкарності
Про причини можна тільки здогадуватися. Швидше за все, їх декілька. Скандали, пов'язані зі звинуваченнями голови "РЖД" в корупції, сьогодні сприймаються у Кремлі набагато болісніше, ніж ще кілька років тому. На тлі санкцій і протистояння із Заходом колишній принцип управління "безкарність в обмін на лояльність" все частіше діє вибірково.
Нагадаю, що з оголошенням про відставку Якуніна збіглася публікація даних Рахункової палати. Аудитори стверджують, що державні компанії неефективно витратили 600 мільярдів рублів. З них 190 мільярдів припадає на "РЖД". В умовах, коли грошей у бюджеті все менше, така "неефективність" (яка також викликає підозри в наявності корупційних схем) викликає у президентській адміністрації роздратування. Недарма новим головним залізничником, за чутками, може стати Герман Греф (президент "Сбербанка России". - Ред.) - один із небагатьох по-справжньому ефективних менеджерів вищої ланки в Росії.
Нарешті, відставка Володимира Якуніна, який потрапив торік до санкційних списків США та Австралії, може сприяти зниженню ділових ризиків для компанії. Таке міркування теж могло бути присутнім у розрахунках Кремля.
Найбільш радянське покоління
Відставка глави "РЖД" цікава ще й ось чим. Народжений у 1948 році Якунін, власне, є представником того ж покоління, що і президент Путін, який народився чотирма роками пізніше, в 1952-му. Якщо подивитися на біографії російського дипломатичного корпусу, то більшість нинішніх послів також народилися наприкінці 1940-вих і в першій половині 1950-тих років. Аналогічна картина спостерігається в багатьох сферах політики та економіки: покоління Путіна сьогодні знаходиться на ключових посадах.
Для себе я його визначаю як "найбільш радянське покоління". Воно виросло вже після Сталіна, вступило в доросле життя в конформістські часи Брежнєва, коли комуністичний режим перейшов у відносно "вегетаріанську" стадію порівняно з епохою ГУЛАГу. Для цих людей крах СРСР був одночасно особистою катастрофою, яка перервала кар'єрне зростання і знищила звичний світ. Вони, звичайно, не сумують за партзборами та продуктовим дефіцитом. Але значна частина представників цього покоління не розуміє і не приймає демократії, свободи думок, зате високо цінує ієрархічну організацію суспільства та ідейну одноманітність.
Феномен так званих "православних чекістів" є абсолютно закономірним. Ієрархічна структура церковного життя та ідеали державності органічно замінили для цих людей партійний контроль і "пролетарський інтернаціоналізм". Тим більше, вже в 1970-ті та 1980-ті роки багато представників КДБ вважали, що комуністична ідея є фактично мертвою і російський націоналізм може і повинен стати її органічною заміною.
Так от, "найбільш радянське покоління" поступово починає залишати політику та економіку. Тим більше, граничний вік перебування на держслужбі - 70 років. Питання найближчого майбутнього Росії: хто прийде їм на зміну? Покоління народжених у 1960-ті роки представлено у владі трохи гірше - незважаючи на такі помітні винятки, як Дмитро Медведєв (прем’єр-міністр Росії. - Ред.), Ігор Шувалов (перший заступник голови уряду РФ. - Ред.) і В'ячеслав Володін (перший заступник голови адміністрації президента РФ. - Ред.). Багато з тих, кому в момент розвалу Радянського Союзу було 20-30 років, не стали пов'язувати себе з держслужбою, віддавши перевагу приватному підприємництву або вільним професіям.
До влади йде покоління 1970-тих
Зате ті, хто народився в 1970-ті, на початку XXI століття, коли у країні почалося повернення держави до всіх сфер життя, встиг адаптуватися до нових реалій. Якщо нинішній політичний режим у Росії збережеться ще якийсь тривалий період часу (це можливий, хоча зовсім не єдиний варіант розвитку подій), то саме народжені у 1970-ті роки складуть основу державної бюрократії, спецслужб, менеджменту держкорпорацій середнього та й вищого рівня.
Це люди з іншим, ніж у покоління Путіна-Якуніна, життєвим досвідом. Прагматизм, що межує з цинізмом, і відсутність віри в демократичні інститути цій генерації держслужбовців теж притаманні. Але прагматизм, мабуть, переважує. Окрім того, у них немає туги за "єдиною державною ідеологією", що є настільки характерною для першого післявоєнного покоління.
Я не соціолог, але мені здається, що зміна поколінь у російському правлячому класі почалася. І Володимир Якунін, можливо, ще подякує долі, що залишив свою посаду зараз, а не пізніше, коли "найбільш радянське покоління" почнуть тіснити молодші.
Facebook
Twitter
Вконтакте
