Україну підштовхують до приватизації газопроводу

Офіційний Київ явно стараються підштовхнути до приватизації трубопроводу, вважає російська преса. Україна, якій після розпаду СРСР дісталася ключова транзитна ділянка газової магістралі, виявилася у центрі складної геополітичної гри за участі Росії, Евросоюзу і США, пише російська газета "Время новостей" .

На перший погляд, Росія, яка майже десять років бореться за контроль над українською трубою, сьогодні близька до успіху як ніколи. Реальна загроза будівництва обхідної магістралі через Польщу викликала замішання Києва, і Леонід Кучма дав словесні аванси російському колезі, однак чи будуть вони реалізовані, це ще питання. Аж занадто багато конкурентів.
Хоч український прем'єр Віктор Ющенко заявляє про "спільну експлуатацію трубопроводу з Росією і Європою", це ще не означає, що серед суперників Москви не буде США. Американська адміністрація вже кілька років лобіює інтереси транснаціональної корпорації Shell.

У 1996 році претензії Shell викликали бурхливу реакцію українського парламенту, який заборонив приватизацію труби. Тепер компанія пропонує інший варіант: концесія на 40 років (передбачалося, що Shell буде переданий контрольний пакет акцій, а "Газпром" отримає не більше за 30%). До речі, меморандум МВФ за 1999 рік передбачає проведення конкурсу з передачі українських газопроводів в управління. Про те, що Вашингтон не має намір просто спостерігати за тим, як Росія і Європа стануть ділити український газопровід, свідчить і заява нового посла США в Україні Карлоса Паскуаля. Він назвав "приватизацію енергетичних систем і раціональне управління транзитними газотранспортними мережами" одним з американських пріоритетів. Провідником інтересів США у Києві вважають прем'єра Ющенка, переконаного противника приватизації газопроводу і прихильника передачі його в концесію.

Потенційні європейські партнери Росії також не проти вичавити для себе максимум можливого. Так, представник генеральної дирекції компанії Gas de France Серж Був'е в інтерв'ю одній українській газеті не виключив, що ЄС відмовиться від ідеї обхідного газопроводу у разі приватизації українського з участю західних компаній, однак Україна повинна знизити його вартість і врегулювати в законодавчому порядку питання боргів і вивозу прибутків. Варіант концесії пан Був'е не схвалює, оскільки він може бути використаний лише в країнах з розвиненою законодавчою базою. Нещодавній арешт у Німеччині народного депутата Жердицького, що звинувачується у махінаціях з грошима остарбайтерів, у Києві також пов'язують з боротьбою навколо газопроводу. Коли виділялися ці гроші, Ющенко займав посаду голови Нацбанку, і скандал з Жердицьким можна використати для тиску на проамериканского прем'єра.

Проте позиція Києва в частині приватизації труби залишається неясною. Заяву Путіна за результатами сочинської зустрічі Леонід Кучма публічно не підтвердив. Декілька днів опісля у відповідь на репліку посла Росії у Києві Абоїмова, що висловив готовність росіян вкладати кошти у приватизацію газотранспортної системи, дипломатично промовчав і спікер Ради Іван Плющ. Взяти на себе відповідальність за таке рішення було б політичним самогубством (обвинувачення у "розпродажі Батьківщини" забезпечено), тому велика спокуса перекласти виконання задуманого на плечі Віктора Ющенка, заодно "закопавши" небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах.

Саме Ющенко завжди було прихильником концесії. На недавній зустрічі з фракцією "Відродження регіонів", що об'єднує впливових газотрейдерів, він заявив, що "українська власність" і контроль над трубою є "безвідкатною позицією" уряду. У інтерв'ю The Financial Times пару днів опісля він вже зробив застереження: немов, можлива "приватизація послуг з транзиту газу". Але Ющенко навряд чи захоче ставати політичним камікадзе, тому уряд більш усього зацікавлений в концесії. Зокрема, міністр палива і енергетики Сергій Єрмілов вже заявив, що приватизація поки "не має достатнього економічного обгрунтування".

Прем'єр також не здається. Днями він намагався довести полякам, що не варто погоджуватися на магістраль в обхід України. За неофіційними даними, замість він запропонував Варшаві частину акцій нафтопроводу Одеса-Броди, будівництво якого вже наближається до завершення . Ющенко не залишив надії умовити і ЄС відмовитися від проекту "Газпрому". Замість цього він пропонує підтримати проект Торжок-Долина, який дозволяє збільшити пропускну спроможність українського газопроводу.

У будь-якому випадку головний раунд геополітичної гри розгорнеться навколо того, хто отримає (у власність або концесію) контрольний пакет газотранспортної системи. Адже в руках у того, хто реально буде контролювати Україну (а господареві труби у Києві буде належати вирішальне слово), виявиться ключ від пострадянських просторів. Якщо він буде в руках американських компаній, контроль над центрально-азіатськими і закавказськими ресурсами залишився б у Вашингтоні на десятки років. А разом з ним і контроль за енергопостачанням Європи, адже на Україні в тій або іншій мірі зав'язані практично усі великі енергетичні проекти XXI століття, не зважаючи на те, чи будуть це поставки туркменського газу або каспійської нафти.

У американських схемах Україна, що володіє солідним економічним потенціалом, завжди розглядалася як противага російському впливу. Крім металургійних підприємств тут сконцентровані найбільші з підприємства з виробництва труб, які, як заявила віце-прем'єр Юлія Тимошенко, Київ міг би використати для будівництва альтернативного газопроводу з Туркменії. Цей далекий від реалізації проект представляє потенційну небезпеку для Росії, яка рано чи пізно може набути "енергетичних" конкурентів в особі центрально-азіатських республік і втратити минулий вплив в країнах СНД, що цілком залежать сьогодні від її палива. У разі ж приватизації української труби на користь Росії амбіції Києва в частині будівництва туркменського газопроводу стають утопією: останній буде економічно рентабельний лише в тому випадку, якщо буде приєднаний до магістральної української "експортної" труби. Іншими словами, як тільки контрольний пакет українських акцій попаде до рук Росії, Заходу доведеться розпрощатися з планами ослаблення її впливу на пострадянський просторі.

Результатом складного торгу міг би стати компроміс такого, наприклад, роду: Росія отримує-таки обхідний трубопровід, а Захід - контроль над старою трубою. Проте, Москва може спробувати обійти Захід, пішовши на "полутіньову" операцію з Леонідом Кучмою, засновану на усних домовленостях або секретних протоколах . У пресу вже просочилася інформація про наміри Росії продавати Україні паливо за півціни, списуючи інше в рахунок майбутнього боргу за трубу, і зараховувати "гріхи" комерційних компаній до рахунку державного боргу. Але тут Росію можуть елементарно "кинути". Недавній приклад - "газпромовки", боргові зобов'язання України, під які Росія так і не змогла отримати обіцяне майно. Не виключено, що, оголосивши такі "цінні папери" недійсними, Україна запропонує Росії купити свою трубу повторно. Вже за гроші.

У іншій статті газета висловлює сумнів в тому, що проект обхідного газопроводу буде реалізований.
"У самому ЄС немає єдності у питанні про розширення поставок. Перші роблять упор на створенні умов вільної конкуренції. Інші стурбовані забезпеченням заходів безпеки і надійності поставок, а також захистом навколишнього середовища. Так, Швеція, наприклад, під цим приводом блокує "північний маршрут, що давно обговорюється" - газопровід з Росії до Німеччини через Скандінавію. Проект, який, до речі, має чимало прихильників у Брюсселі.

Враховуючи цей досвід, в Осло сумніваються і в реальності швидкого будівництва нової труби через Польщу і Словаччину, якою до Європи потекли б нові обсяги російського газу-конкурента. Норвежцям, що спеціалізуються на морській здобичі, краще за інших відомо, скільки підводних каменів виникає на газовому шляху".

Цікаве зізнання газеті "Время новостей" зробив Михаель Шлезінгер із Європейського центру економічних і стратегічних досліджень Prognos у швейцарському Базелі. Виявляється, зараз "потреби в подвоєнні об'ємів постачань російського природного газу, про які говорять у Брюсселі, мабуть, немає".

Але, за прогнозами Євросоюзу, у 2020 році приблизно дві третини газу, який споживає Західна Європа, будуть імпортувати. А газові родовища в Норвегії і Великобританії на той час у "великій мірі зменшаться"."Висновок напрошується сам собою: природний газ прийдеться закуповувати в Росії у більших об'ємах, аніж тепер". Крім цього, нафту будуть замінювати газом з у виробництві тепла.