Продовження, але не закінчення історії про хлопця, який полюбляв співати "Michelle"

Увечері 10 вересня громадяни міста N дізналися про виключення Олександра Зінченка із ошатних і рівненьких рядів ніким у світі не визнаної як соціал-демократичної СДПУ(О) .

Але у місті N не шкодують за тим, що вийшло так, як тут і передбачали ще у червні. Попри заяви керівництва цієї організації, все відбулося в найкращих традиціях незабутньої КПРС: новина була озвучена саме тоді, коли на батьківщині іншого помітного члена так званих "есдеків" Ігоря Плужнікова помпезно зібралася чи не вся верхівка з приводу його дня народження. Подейкують, що подія сколихнула провінційне життя глитайським розмахом.

У місті N , де, нагадую, мешкає чимало людей, які знають Олександра Зінченка давно, і були так само давно здивовані його партійним вибором, нарешті впізнали його. Вийшовши з керівних органів, він не просився назад і був принциповим до кінця. І от цей кінець настав.

Жалкувати, вважають у місті N , особливо немає за чим. Події свідчать про те, що в структурі, що відверто претендує на роль новітньої "розуму, честі й совісті", справжньою демократією й не пахне. Лише централізм. Мабуть, що й протримається така партія значно менше, ніж КПРС. Причому, їй нагадають не тільки "підшефний" футбол, якого, здається, в країні "У" скоро зовсім не буде.

Хто ж там тепер залишився, крім тих, кому це конче потрібно?

А Олександр Олексійович вже давно є цілком самостійною політичною фігурою, "вільнодумство" (а скоріше – здоровий глузд) якої лише псувало скорботне благополуччя рядів. Були б думки, а геніальні люди знайдуться. Його заслуги в країні "У" добре відомі, на відміну від досягнень більшості його колишніх партійних колег, за винятком, мабуть, Леоніда Макаровича .

То ж, гадаємо, Олександру негайно слід, підтягнувши струни студентської червоної гітари, заспівати тихенько невмирущу "Michelle" і так само тихенько проститися з ілюзією соціал-демократії. Досвід буває гірким, а солодкою – тільки омана.

Та й його можна зрозуміти - іноді хочеться стати птахом і злетіти високо-високо хоча б для того, щоб ніхто не гадив на голову...

Володимир Килинич, Інститут політичного моделювання, місто N