Разом із інфільтрацією за статус слова 2025-го року на фронті бореться ще одне – кілзона.
У вузькому значенні – це 1–5 кілометрів від лінії бойового зіткнення (ЛБЗ), на яких російська армія стирає всі укриття, залишки будівель та навіть нори, у яких піхота може тримати оборону. У ширшому – 5–10–15 кілометрів від ЛБЗ, де окупанти роблять максимально ризикованим, а іноді й геть неможливим переміщення українських військових.
Хороша новина, якщо її в принципі можна такою назвати, в тому, що кілзона працює в обидва напрямки. Росіянам так само перепадає від українських FPV-дронів, і, як запевняють УП військові, ворог добирається до своїх позицій ще довше.
Встановлення щільної кілзони диктує нові правила війни.
Артилеристи відсуваються вглиб, а іноді й узагалі не мають роботи, оскільки не дістають по дальності польоту снаряду.
Пілоти БПЛА, разом з об'ємним і важким обладнанням (зарядні станції, антени та врешті дрони) йдуть до своїх позицій по 10 і більше кілометрів пішки (або ж везуть це за собою на наземних роботизованих комплексах, НРК).
Єдині, хто вибиваються з цього переліку, так це піхотинці. На них найменше й водночас найбільше вплинуло формування кілзони.
Найменше – бо на лінії фронту як стояли, так і стоять 50-річні чоловіки в "пікселі" з автоматом у руках. Найбільше – бо тепер вони йдуть до цих позицій по 5–10 кілометрів пішки під російськими FPV-дронами в небі та на землі. І стоять на цих позиціях по 100–150 днів.
Усе забезпечення на піхотні позиції вже понад пів року здійснюється виключно важкими бомберами – "Хеві шотами", "Вампірами" тощо.
Дрони, які в 2023 році отримали в противника узагальнене прізвисько "Баба Яга", бо своїм розміром, звуком і обсягом шкоди наводили жах на ворожу піхоту, відтепер стали "Новою поштою" для українських піхотинців.
Вони несуть усе – від рації до маминого олів'є, але лише в тому разі, якщо їх не збив своїм FPV-дроном противник.
Кілька тижнів тому, працюючи на позиціях 152-ої окремої єгерської бригади на Покровському напрямку, "Українська правда" мала можливість побачити на власні очі, як виглядає ланцюжок забезпечення української піхоти, про що говорять солдати після чотирьох місяців на позиціях та як, з погляду військової доцільності, таке тривале перебування людей на ЛБЗ коментують командири середнього рівня.
Зйомка – Ольга Кириленко, монтаж – Тимур Хачуєв, УП