В січні 2026-го, коли через відсутність опалення вікна квартир нагадували гравюри Хокусая, а періоди зі світлом були лаконічними, як поезія Басьо, кожен мій ранок починався однаково.
На вмираючому телефоні я дивився трансляцію поєдинків гранд-турніру із сумо в Токіо. Переможцем на дохьо– круглому рингу – тоді став українець Данило Явгусишин. Одразу після початку повномасштабної війни на той момент 17-річний вінничанин виїхав до Німеччини, а згодом перебрався до Японії. Під ринговим псевдонімом Аонішікі Арата він почав своє сходження до найвищого рангу – йокодзуни, який у багатовіковій історії сумо мали лише 75 бійців.
Спостерігання поєдинків товстунів-сумоторі, які плескають у долоні, щоб привернути увагу богів, тупають ногами, щоб розчавити злих духів, і виштовхують один одного за межі рингу, мало несподіваний терапевтичний ефект. Найкраще його описала Олена Грозовська, художниця, мистецтвознавиця, кураторка мистецьких проєктів, лауреатка Шевченківської премії 2026-го року.
"Цікавий феномен нашої травмованої колективної свідомості – захоплення сумо, – зауважила вона. – Здавалося б, яке діло нам, замерзлим і знеструмленим, до звитяг нашого Данила / Аонішікі в далекій Японії? Але ні: чи не кожен київський смолток починається питанням про опалення, а закінчується – перспективами отримання Аонішікі статусу йокодзуни. Схоже, вигляд кремезного, вгодованого українця, який виборює життєвий простір, виштовхуючи супротивника за порєбрік, має значний терапевтичний вплив на наш настрій".
Зараз у японському місті Осака в розпалі другий з шести щорічних великих турнірів, які проводить Японська асоціація сумо (JSA).
Після перемог на двох попередніх змаганнях Данило Явгусишин був серед фаворитів у боротьбі за Імператорський кубок і за один крок від найвищого в сумо рангу – йокодзуни.
І навіть якщо третьої поспіль перемоги цього разу не станеться – він стартував на турнірі вкрай невдало, бажаний результат – лише питання часу. Його в Аонішікі вдосталь – у березні йому виповнюється лише 22 роки.
Читайте також: Що таке сумо? Історія, термінологія та правила виду спорту, де популярність почали здобувати українці
"Українська правда" поговорила з послом України в Японії в 2020–2024 роках і прихильником сумо Сергієм Корсунським про те, як Данило Явгусишин став для японців уособленням того, що вони хочуть бачити в сумо, і чому не варто очікувати від Аонішікі, щоб він на кожному розі в Японії вигукував "Слава Україні!".
Далі – прямою мовою.
Японці сміються, якщо ви покажете їм "Останній самурай" чи "47 ронін" і скажете, що це кіно про їхню країну. Бо це не Японія, а Голлівуд. Якщо хочете побачити справжню Японію, дивіться Куросаву.
Але три роки тому на Netflix з'явився серіал "Sanctuary". Там вперше можна побачити справжнє життя школи сумо, як вони називають – "стайні". Не все там красиво, не все там чисто, але японці самі сказали: нарешті показали те, що насправді відбувається за зачиненими дверима. Мені було важливо це відчути, тому я ходив до "стайні" переконатися, що в цьому серіалі все правда.
Ось воно, живцем! Я бачив, як вони тренуються. Ось тут вони сплять – в одній великій кімнаті на підлозі. Ніяких шаф у них немає. Поряд стоїть торба, забита їхнім шматтям.
Я їв їхньої їжі, мені було важливо це відчути. Взагалі я вивчав Японію саме так – усіма органами чуття. Вони самі готують їжу – дуже специфічну. Кидають до величезного казана овочі, м'ясо, гриби, тофу, морепродукти. Теоретично це все можна скопіювати і зробити в будь-якому іншому місці світу, але це буде дешева репліка, як китайський копіпаст.
Сумо – це на все життя. Якщо людина туди входить, її життя перетворюється на сумо. Якщо сумоторі досягає певного рівня, він має не лише показувати результати, а користуватися повагою. Я не можу уявити, наприклад, що сумоторі піде в казино. Якщо піде, це буде кінець його репутації. Сумоїсти так не роблять – в уявленні японців вони боги і мають поводитися як боги.
Сумо змінює і те, як вони живуть, і їхнє ставлення до життя.
Щоб стати стійкішими на дохьо і краще зберігати рівновагу, сумоторі наполегливо набирають вагу. Це жахливо, особливо ноги сумоїстів. Ноги – це просто катастрофа якась. Поки можуть, вони виступають. Коли йдуть "на пенсію", скидають вагу. Для цього є спеціальні лікарі, які знають, як це робити.
Читайте також: Історичний шанс для українця Аонішікі: прев'ю Haru Basho 2026
Англомовні люди придумали називати сумо бойовим мистецтвом. Це неправильно. Японці не користуються цим визначенням.
Також помилкою є вважати, що сумо – це лише спорт. Так, існує спортивне сумо, навіть жіноче. І, до речі, українки – чемпіонки світу. Там свої правила, переможці, медалі. Але це абсолютно окреме. Японці в це не граються.
Їхнє сумо – це філософія, заглиблена в культуру, традицію, міфологію. Мало хто знає, що сумо входить у перелік будо (від "бу" – бойовий та "до" – шлях – УП), тобто шляху самурая, воїна. Сумо не лише про фізичне вдосконалення, а й про духовний розвиток, дисципліну та самопізнання.
Це не бійці-товстуни штовхаються на дохьо– це боги змагаються за право володіти японськими островами. Тому всі церемонії, символіка, те, як одягнений суддя – це шінто, японська релігія. Тому церемонії надзвичайно жорсткі, і вони не змінюються 1500 років.
Інша справа, що змінилася логістична структура. Навіть вигляд борців. Я бачив фотографії сумоїстів 150-річної давнини – вони не були такими, як зараз, звичайні чоловіки. З часом багато змінилося, але суть, ідея збереглася.
Якщо ви не бачили сумо наживо, то не відчуєте, що це. Я був декілька разів на змаганнях, сидів у другому чи третьому ряду біля дохьо – мене запрошували як посла. Купити квитки на ці місця неможливо, це тільки для почесних гостей.
Мене вразила публіка. Дуже дивно все виглядає, як на нас. Величезний зал. Всі сидять на підлозі, в маленьких таких квадратиках, по чотири людини на квадратик. Тіснява страшенна. Ви маєте сидіти в японській позі (традиційний спосіб сидіння на колінах, спираючись сідницями на п'яти, а верхівки стоп притиснувши до підлоги – УП). Неймовірна кількість жінок у залі. Вони страшенно це люблять, хоча, здається, вони ж некрасиві ці чоловіки, це ж вам не давньогрецькі боги-атлети.
Але коли все починається, як реагує публіка, як підтримує! Я 8 років працював у Туреччині і був, звичайно, не раз на футбольних матчах. Там абсолютно крейзі фанати, такий стоїть рев. Але тут не так. Вони тримають у руках таблички з ієрогліфами, підтримують конкретного бійця. Тут не дві команди, а багато учасників цього дійства. І кожен має своїх фанів. Надзвичайна енергія, дуже позитивна. Ніхто не кричить, не улюлюкає, немає негативу.
В сумо своя ієрархія, свої писані і неписані правила. Те, що ви бачите під час трансляцій поєдинків, це лише зовнішній бік. За цим є мільйон нюансів, деталей, правил, ритуалів, про які звичайна людина не дізнається.
Сумоторі мають бути привітними, але з гідністю, з таким почуттям, що, будь ласка, ми з вами спілкуємося, так, ми готові, але ми – інші.
Вони не можуть показувати емоції. Виграли чи програли, мають бути стриманими за будь-яких обставин. Ви ніколи не побачите, щоб вони демонстрували емоції на дохьо.
Боги не займаються політикою. Тому існує інше неписане правило: сумоїсти дуже обережні в своїх публічних висловлюваннях. Це те, що я ніяк не можу нашим пояснити – чому Аонішікі не висловлюється про війну, про політику, не кричить всюди "Слава Україні!". Звісно, він переживає і знає все, що відбувається, але не прийнято, щоб борець сумо висловлювався таким чином. Цього в Японії ніхто не зрозуміє від слова зовсім. Відразу його авторитет впаде і просування припиниться.
Будь-яка спроба порушити ці неписані правила стане катастрофою для репутації сумоїста, особливо для іноземця.
А якщо Аонішікі продовжить перемагати – це величезна допомога Україні. Коли сумоїст виходить на поєдинок, то оголошують його ім'я і звідки він. Для нас це дуже важливо, тому що Україна має звучати не лише в контексті війни.
Сумо – це така справжня японщина. Тому в кожній "стайні" може бути лише один іноземець. Школа має давати результат, а коли вони беруть іноземця, це величезний ризик. Японець навряд зупиниться на цьому шляху, а іноземець може не витримати. Тому кожного вибирають свідомо. І коли Аонішікі взяли, це був йому великий кредит. Сталося диво – в нього повірили.
Я був ледь не перший українець у Японії, який дізнався, що навесні 2022-го приїхав Аонішікі.
Я поїхав в ту "стайню", де він зараз є, він був зовсім новачок. Запитав, чим можу допомогти. Мені сказали, що важливо створити його фан-клуб, щоб він став відомим. І ми цим займалися. У нас є інша робота, але через Твіттер, через Фейсбук трохи його піарили. Він неймовірно талановитий хлопець – пішов угору такими темпами, які в Японії ніхто не бачив.
Коли святкували попереднє підвищення в ранзі Данила, я був почесним гостем. Уявіть, зал приблизно на 500 людей. 99% з них японці, так би мовити, фан-клуб, спонсори, впливові люди. Український прапор висить. Виходить відомий японський співак і українською співає гімн України.
Данило виступав японською, але частково і українською. Він не просто вивчив японську – він майже вільно говорить. Японці самі не можуть зрозуміти, як вдалося при його навантаженні вивчити надзвичайно складну мову. Але всі інтерв'ю він дає японською.
Я йому, власне, сказав тоді: "Розумію, що це сумо, зовсім інше життя, але для українців ваш успіх – це підтримка". Тому що для українців будь-який позитив у світі, пов'язаний з нашою країною, це добре. І він цього дотримується – спілкується з українською громадою в Японії, з фанами. Він мене приємно вразив тим, що відчуває себе українцем, хоча й не кричить про це скрізь.
Читайте також: Водій сміттєвоза привіз нам 10 тисяч єн з написом "Не здавайтеся Росії" – посол України в Японії Корсунський
Знайти свій стиль у сумо – про цю свою мету казав Аонішікі, коли я зустрічався з ним.
За три роки подолати шлях від новачка до озекі, який пройшов Данило, нереально навіть для японця. Всі думають, що сумо – це штовханина. Але там 82 прийоми. 82! Кожен треба довести до автоматизму. Аонішікі володіє цими прийомами майстерно.
Я навіть за нього переживаю, щоб ця зірковість його не з'їла. Але мені здається, що він внутрішньо дуже дорослий. Він поводиться так, як має поводитися борець сумо, який усвідомлює, що він робить, як він робить. Він має внутрішній спокій і внутрішню силу.
Там поряд із ним є дружина власника його "стайні", вона дуже розумна і допомагає йому, як мама, дуже приємна жінка. Подивимося, як все це буде, але японська преса наразі неймовірно позитивна до нього.
В Японії поважають, коли іноземець щиро цікавиться місцевою культурою. Чи то сумо, чи то аранжування квітів чи то мистецтво каліграфії – у них це викликає захоплення.
Всі пишуть, що Аонішікі – українець, всі розуміють, що на його батьківщині війна, але ніхто не робитиме йому знижку через це. Для японців головне – не просто досягти результатів, а досягти результатів правильним шляхом. Всє має бути гармонійно. І він неочікувано для них став уособленням того, що вони самі хотіли бачити в сумо.
Михайло Кригель, УП