"Ви отримали нагороду "Щасливчик". Історія однiєї поїздки електричкою і двох евакуацій

Ідея гарної неділі – провідати подругу з іншого міста і написати з нею писанки, вирішила я. Поїздка з Києва до Чернігова і назад: зручне сполучення електричкою, об 11:42 у Чернігові, а о 22:00 знову в Києві. Сумарний час в дорозі – 7 годин, по 3,5 в кожну сторону. Ідеально, щоб дочитати книжку і медитативно дивитися у вікно на ліси і поля, що чекають весняної зелені. Звучить, як спокій. Саме те, що треба – перед робочим тижнем.

Пригоди розпочалися о 7:55, за 20 хвилин до відправлення поїзда. Другий перон, звідки мала рушати електричка, перебуває на реконструкції, а альтернативний – за межами вокзалу. Довелося пробігтися.

Поруч зі мною стояли такі ж дезорієнтовані люди, які переживали, чи стоять у потрібному місці. З громофонів сповіщали про затримки багатьох поїздів, наш, на щастя, запізнився лише на 10 хвилин, тож додатково хвилюватися не довелося.

Не встигаємо ми від'їхати, як з телефонів пасажирів вагону починають лунати сигнали повітряної тривоги, на які ніхто не реагує.

Я витягнула книжку "Гемінґвей нічого не знає" письменника Артура Дроня про війну, Бога і людей війни. Дочитала, просльозилася і засумувала, що наступні півтори години не матиму чим зайнятися.

Тим часом проїжджаємо Ніжин.

"Бійся своїх бажань", кажуть люди, бо за декілька хвилин мого нічого не робіння провідник оголошує евакуацію у зв'язку з підвищеною небезпекою.

Старша жінка з сумками починає бідкатися і сподівається, що поїзд дотягнеться до найближчої станції, щоб можна було зійти, а не зістрибнути з вагона. Для неї це не перша евакуація, на відміну від мене.

Стрибати справді довелося. Ми зупинилися буквально в полі і східці поїзда і землю відділяв добрий метр.

Пасажири спокійно почали виходити разом зі всіма речами. Тихо, спокійно, здавалося, що ставати посеред невідомого поля – буденна справа для пасажирів електрички, що прямує в напрямку Славутича.

Я в цій справі новачок. Тому допомагаю бабусям спуститися і рушаю у білих кросівках в хащі з сухої трави за досвідченішими.

Близько сотні людей йдуть вглиб яру – подалі від поїзда, але тримаючи в полі зору провідників у світловідбиваючих яскраво жовтих безрукавках. На питання з натовпу, скільки так чекати, працівники Укрзалізниці відповідають "Не знаємо, ви ж бачите, що сьогодні по Україні робиться".

Стає прохолодно.

Я роблю селфі на згадку і надсилаю колегам фотки "евакуації". Сумніваючись, чи достатній інфопривід. Тим часом бачу у стрічці новину про приліт на Чернігівщині.

За пів години чекання у ніжинському полі нам дозволяють знову зайти в поїзд – загроза минула.

До речі, піднятися у вагон виявилося складніше, ніж зістрибнути. Подяка провідникам та чоловікам-пасажирам, які допомагали.

Вже в теплому вагоні згадую, що новина опублікована і допис у фейсбуці теж. Дзвоню батькам на Львівщину, поки вони не побачили новини, щоб сказати, що вже все добре.

Поїзд встигає проїхати дві станції, остання "Вертіївка". Коли рушаєм, оголошують, що далі їхатимемо до станції "Бориса Олійника" і я згадую школу і "Пісню про Матір"... Та поностальгувати не вдалось.

Нас одразу висаджують на станції. Цього разу, як я згодом дізнаюся – майже на годину. Знову "підвищена небезпека". У телеграм-каналах пишуть, що дрони летять на Славутич.

На щастя не в полі, думаю я. "В полі таки безпечніше", – додає колега-журналіст, який побачив в соцмережах моє фото і прийшов знайомитися.

Друга "евакуація" була такою ж спокійною як і перша, але з комфортом. Жінки пообсідали вільні лавочки, діти бігали, четверо дівчат-підлітків репетирували танець, іноземці говорили про буденні справи. А одна жінка читала книжку з промовистою назвою "Перемога у війні".

Поки я намотувала круги на вокзалі, на телефон прийшло сповіщення від Укрзалізниці "1000 обіймашок для вас. Ви отримали нагороду Щасливчик": "Завдання на 13 місце виконане. Вам дістався щасливий квиток, адже щастя не знає забобонів".

Я усміхнулася.

Нам згодом дозволили зайти у вагон. І, на щастя, до Чернігова їхали вже без "підвищених небезпек". Справді "Щасливчик", подумала я.

Потяг прибув о 12:05. Лише на 20 хвилин пізніше зазначеного у квитку часу.

Тривога, яка в області тривала більше 10 годин, закінчилася.

"Я на місці", – написала повідомлення мамі.

"Як пройшла ваша подорож", – запитала мене "Укрзалізниця".

"Щасливо", – усміхнулася я.

Тетяна Пляцок