Дождемся ли "Большого Исследования?"

Автори колонки:

Олексій Колежук, голова Наукового комітету Нацради з питань науки і технологій, член-кор. НАНУ

Світлана Арбузова, член НК, член-кор. НАМНУ 

Володимир Вахітов, заступник голови НК, доцент Київської школи економіки

За даними ЮНЕСКО, Україна витрачає лише 0.7% ВВП на науку і дослідження. При цьому більше половини цієї суми витрачають приватні підприємства.

З усіх наших сусідів ще менше витрачає лише Молдова, 0.25%. З іншого боку, Польща, Угорщина, Росія вкладають більше 1%.

Очевидно, у нашої держави геть інші пріоритети.

12 жовтня в Києві відбудеться черговий 23-й саміт Україна-ЄС. Експерти і урядовці обговорюють пов’язані з цим самітом великі очікування у сферах спільного авіапростору, енергетичної безпеки, торгівлі, але серед пріоритетів саміту навіть не згадують співробітництво в сфері науки та інновацій. 

Це начебто викликає подив і суперечить шляхам реалізації національних інтересів у сфері науки, визначеним державою у Стратегії економічної безпеки, введеній в дію Указом Президента №347/2021 від 11 серпня 2021 року, та Стратегії людського розвитку (Указ Президента №225/2021 від 2 червня 2021 року). 

Так, Стратегією економічної безпеки ставиться завдання інтеграції України до Європейського дослідницького та інноваційного простору, і визначені мінімальні обсяги фінансування науки на рівні 0,9% ВВП із усіх джерел та 0,5% ВВП за рахунок держбюджету. 

Якщо перший показник ще досягався з 2000 по 2005 роки, то другу межу у цьому сторіччі Україна не подолала жодного разу, тож мету Стратегії можна вважати досить амбітною. 

З боку ЄС за останні роки відбулися значні зміни в підходах і пріоритетах, відкриваються нові можливості для співпраці, створюється єдина інфраструктура даних для досліджень – Європейська хмара відкритої науки, засновані 49 відкритих до участі Європейських партнерств, що направлені на  впровадження довгострокових пріоритетів у дослідженнях та інноваціях. 

Однак насправді Україна проходить повз ці можливості, фактично відмовляється всерйоз використовувати їх для розвитку власної науково-інноваційної сфери. 

Єдиною подією саміту, що стосується науки, стане підписання Угоди про участь у програмах "Горизонт Європа" та "Євратом" – крок, безумовно, позитивний, але це лише крихта того, що Україна могла б робити вже зараз.

При цьому в проєкті держбюджету-2022 не передбачені навіть достатні кошти на сплату членського внеску до "Горизонту" (в 2022 році маємо сплатити внески за 2021 і 2022 рік, але кошти є лише на один внесок). 

Не планується фінансувати ні участь у спільних інституціях (дослідницьких інфраструктурах, Європейських партнерствах), ні навіть участь українських делегатів у Комітеті Ради Європейського Союзу з питань європейського дослідницького простору та інновацій та його підгрупах.

Підготовлена робочими групами МОН та Національної Ради з питань науки та технологій Дорожня карта інтеграції України до Європейського дослідницького простору введена в дію не постановою уряду, а лише наказом МОН, а її реалізація теж не підкріплена коштами, що робить її просто папірцем для замилювання очей Єврокомісії. 

Така ж доля, схоже, очікує і вже прийняту концепцію підтримки е-інфраструктур, і розроблювану програму розвитку дослідницьких інфраструктур. 

Національна рада з питань науки та технологій, що повинна служити майданчиком для формування та моніторингу реалізації державної політики в сфері науки, і мала б взаємодіяти з Координаційним  комітетом Європейського дослідницького простору (ERAC) та іншими європейськими структурами, фактично не виконує своїх функцій (з 2019 року Нацрада збиралася двічі, хоча закон передбачає чотири засідання на рік), а напрацювання її робочих груп  ігноруються.

Все це яскраво свідчить, що політика ставлення до науки як до "декоративного мистецтва" продовжується, ніяких радикальних змін тут насправді не планується, а положення прийнятих на найвищому рівні Стратегій залишаються не більш як імітацією. 

В цьому переконує проєкт держбюджету-2022 з ганебно низькими видатками на науку в 0,28% ВВП (для порівняння, на вищу освіту йде 0,45%, на всю освіту 3,86% ВВП), і вже не дивує, що Бюджетний кодекс всі норми Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" оголошує необов'язковими для виконання, на невизначений строк. 

Постає питання, чи дочекається українська наука справжньої уваги до себе від керівництва держави? 

Часто можна почути закиди на кшталт "де українські нобелівські лауреати? якби вони були, можна було б науку фінансувати!". Але, за цією логікою, "Велике будівництво" треба було б розпочинати після того, як в Україні самі собою з’являться автобани …