СНІД в Україні наближається до звичайних людей
Середа, 23 січня 2002, 17:28
СНІД в Україні наближається до звичайних людей
Іен Фішер, The New York Times
Ніхто за межами невеликого кола співчуваючих не знає, що Ірина ВІЛ-інфікована, - навіть її мати. Якщо сказати про це, говорить вона, то це тільки ускладнить ситуацію. Крім того, це породить недобрі домисли, враховуючи те, яким чином СНІД прокладає собі шлях в Україні, країні, що має найбільші проблеми в регіоні, де ця хвороба розповсюджується із страхітливою швидкістю.
"Люди подумають, що я вживаю наркотики або що я була повією", говорить Ірина, яка попросила не друкувати її повне ім'я.
Ні те, ні інше не має до неї жодного відношення, і цей факт тільки підкреслює особливості страшної історії СНІДу в Україні. До 1994 року хвороба ця Україні була, по суті, невідома, - такий діагноз поставили усього у 187 випадках. Після падіння Радянського Союзу суспільство стало більш вільним, але й біднішим, і вірус почали підхоплювати наркомани та повії.
І хоч кількість заражених ВІЛ в Україні не така велика, як в Африці, за оцінками фахівців зараз їх нараховується від 300 до 400 тисяч осіб.
А це означає, що Україна стала першою серед європейських країн, де один відсоток дорослого населення інфікований. По всій Східній Європі і Центральній Азії зараз спостерігається різкий стрибок рівня захворюваності.
У самому регіоні, число заражених вже в 15 раз вище, ніж три роки тому, причому, згідно із звітом ООН, причиною цього є, як правило, внутрішньовенний прийом наркотиків. Наприклад, тільки в Росії протягом 2001 року 75 тисяч людей заразилися ВІЛ внаслідок багаторазового використання голок.
Доктор Пітер Пайот, виконавчий директор загальної оонівської програми по СНІДу, нещодавно попередив, що найближчим часом в країнах колишнього радянського блоку й може "неминуче" ще більша епідемія.
Зараз хвороба розповсюджується в основному серед тих, кого винесло на околицю життя,- ділиться своїми спостереженнями одеситка Ірина, яка працює в службі, що допомагає ВІЛ-інфікованим. Одеса, українське портове місто стало центром поширення захворювання. Про це ж кажуть і місцеві активісти, що з ним борються.
Але поступово СНІД добирається і до таких людей, як Ірина. Їй зараз 38 років, вона економіст, виховує дітей. Вона говорить, що заразилася ВІЛ від чоловіка-наркомана, який помер від СНІДу рік тому. Тепер багато хто, в основному жінки, заражаються цією хворобою статевим шляхом - не як повії і не через спільні голки. Все більше вагітних жінок мають позитивний результат, перевіряючись на СНІД, і все частіше хвороба передається новонародженим.
"Зараз спостерігається зсув у бік звичайного населення", говорить Андрій Цима, голова Спільної програми ООН по СНІДу в Україні, "це абсолютно ясно".
І цей зсув є серйозним мотивом для неспокою, кажуть чиновники від охорони здоров'я, адже відбувається він в той час, коли спостерігається постійне зростання захворюваності, а безгрошовий уряд нездатен його зупинити, навіть оголошуючи відносно прогресивну політику боротьби з хворобою. Чиновники, і в Україні, і в ООН, заявляють, що зараз, коли СНІД наближається до основного населення країну, настав час великих інвестицій, які потрібні, щоб боротися з подальшим його поширенням.
Ідея полягає в тому, щоб сконцентруватися на "резервуарі хвороби" - наркоманах, що приймають наркотики внутрішньовенно, а також молодих людях, які часто звертаються до наркотиків через безробіття та безперспективну економічну ситуацію. Для цього ООН працює над тим, щоб зібрати $30 млн. - $50 млн. на більш широку програму боротьби з СНІДом.
При наявності достатньої кількості грошей, говорить Алла Щербинська, директор Державного центра запобігання поширенню СНІДу, "я думаю, ми зможемо припинити епідемію протягом наступних п'яти років".
"Звичайно", додає вона, "ми не зможемо зупинити її, але ми можемо зупинити її зростання".
Україна вважається однією з найпросунутіших держав в регіоні щодо питань боротьби із СНІДом: президент Леонід Кучма один з небагатьох лідерів, що говорять про хворобу відкрито. Він навіть оголосив 2002 рік роком боротьби з СНІДом.
Але навіть якщо Україна і краща в цих питаннях, все одно навряд чи їй вдасться послужити гарним прикладом цьому бідному і ізольованому регіону - факт, що підтверджується двома тілами, що виявилися недавно на задньому дворі державної лікарні, де лікують хворих на СНІД. Ці двоє померли від СНІДу, а єдина машина, яка повинна була відвезти їх на кладовище, зламалася.
"Все це може відправити в депресію кого завгодно",- говорить Сергій Федоров, активіст боротьби з СНІДом, описуючи тіла з лікарні. Наприклад, сказав він, у держави немає грошей на дійову програму боротьби з СНІДом, не кажучи вже про те, щоб довезти його жертви до могили.
У країні, де усвідомлення небезпеки СНІДу достатньо невелике, сказав він, ці тіла можуть лише загострити відчуття фаталізму. "Люди думають, що, коли вони заражаються СНІДом, наступне, що на них чекатиме - це смерть", говорить він.
Пан Федоров – гарний, здоровий на вигляд 28-літній чоловік – є виключенням в державі, де тавро носія СНІДу - вже символ приреченості. Колишній наркоман, що надавав перевагу внутрішньовенним ін'єкціям, два роки тому він вирішив розголосити факт, що він - ВІЛ-інфікований.
Не кожний, включаючи його матір, вітав таке рішення. Але інші активісти й медпрацівники зв'язують його часті появи на радіо та телебаченні з наданням хворобі "людського вигляду". За його словами, обізнаність про хворобу поступово зростає. Він додав, що вона може вирости ще, оскільки, тепер ВІЛ загрожує не лише тим, хто вживає наркотики.
"Ми знаходимося десь на першому етапі, коли люди тільки починають розуміти, що СНІД - це загроза здоров'ю і життю кожного", сказав він, "але цей тільки початок".
Незначна зміна сталася в діяльності груп, що борються із СНІДом в Одесі і працюючих при мізерній підтримці держави над створенням широкої мережі послуг. Більшість зусиль спрямовано на просвітницьку роботу серед наркоманів і повій. Крім того, тепер вони використовують методи, що викликають бурхливі спори не тільки тут, але і в США.
"Спочатку, коли я почула, що для того, щоб зупинити ВІЛ, ми повинні роздати шприци наркоманам, це стало для мене великим шоком", згадує майор Тетяна Семикоп, що робила в одеській міліції 17 років, "я, міліціонер, - і буду роздавати шприци?!"
Пані Семикоп, вже п'ять років очолює велику службу по боротьбі з СНІДом "Віра, Надія, Любов", вона розказала, що стала думати інакше, коли побачила, що цей метод працює. І хоч зараз діяльність її групи та інших в основному зосереджена на наркоманах і повіях, тепер вони починають працювати і над новою програмою: на даний момент, за її оцінками, 60% нових заражень здійснюється статевим шляхом.
Іен Фішер, The New York Times
Ніхто за межами невеликого кола співчуваючих не знає, що Ірина ВІЛ-інфікована, - навіть її мати. Якщо сказати про це, говорить вона, то це тільки ускладнить ситуацію. Крім того, це породить недобрі домисли, враховуючи те, яким чином СНІД прокладає собі шлях в Україні, країні, що має найбільші проблеми в регіоні, де ця хвороба розповсюджується із страхітливою швидкістю.
"Люди подумають, що я вживаю наркотики або що я була повією", говорить Ірина, яка попросила не друкувати її повне ім'я.
Ні те, ні інше не має до неї жодного відношення, і цей факт тільки підкреслює особливості страшної історії СНІДу в Україні. До 1994 року хвороба ця Україні була, по суті, невідома, - такий діагноз поставили усього у 187 випадках. Після падіння Радянського Союзу суспільство стало більш вільним, але й біднішим, і вірус почали підхоплювати наркомани та повії.
І хоч кількість заражених ВІЛ в Україні не така велика, як в Африці, за оцінками фахівців зараз їх нараховується від 300 до 400 тисяч осіб.
А це означає, що Україна стала першою серед європейських країн, де один відсоток дорослого населення інфікований. По всій Східній Європі і Центральній Азії зараз спостерігається різкий стрибок рівня захворюваності.
У самому регіоні, число заражених вже в 15 раз вище, ніж три роки тому, причому, згідно із звітом ООН, причиною цього є, як правило, внутрішньовенний прийом наркотиків. Наприклад, тільки в Росії протягом 2001 року 75 тисяч людей заразилися ВІЛ внаслідок багаторазового використання голок.
Доктор Пітер Пайот, виконавчий директор загальної оонівської програми по СНІДу, нещодавно попередив, що найближчим часом в країнах колишнього радянського блоку й може "неминуче" ще більша епідемія.
Зараз хвороба розповсюджується в основному серед тих, кого винесло на околицю життя,- ділиться своїми спостереженнями одеситка Ірина, яка працює в службі, що допомагає ВІЛ-інфікованим. Одеса, українське портове місто стало центром поширення захворювання. Про це ж кажуть і місцеві активісти, що з ним борються.
Але поступово СНІД добирається і до таких людей, як Ірина. Їй зараз 38 років, вона економіст, виховує дітей. Вона говорить, що заразилася ВІЛ від чоловіка-наркомана, який помер від СНІДу рік тому. Тепер багато хто, в основному жінки, заражаються цією хворобою статевим шляхом - не як повії і не через спільні голки. Все більше вагітних жінок мають позитивний результат, перевіряючись на СНІД, і все частіше хвороба передається новонародженим.
"Зараз спостерігається зсув у бік звичайного населення", говорить Андрій Цима, голова Спільної програми ООН по СНІДу в Україні, "це абсолютно ясно".
І цей зсув є серйозним мотивом для неспокою, кажуть чиновники від охорони здоров'я, адже відбувається він в той час, коли спостерігається постійне зростання захворюваності, а безгрошовий уряд нездатен його зупинити, навіть оголошуючи відносно прогресивну політику боротьби з хворобою. Чиновники, і в Україні, і в ООН, заявляють, що зараз, коли СНІД наближається до основного населення країну, настав час великих інвестицій, які потрібні, щоб боротися з подальшим його поширенням.
Ідея полягає в тому, щоб сконцентруватися на "резервуарі хвороби" - наркоманах, що приймають наркотики внутрішньовенно, а також молодих людях, які часто звертаються до наркотиків через безробіття та безперспективну економічну ситуацію. Для цього ООН працює над тим, щоб зібрати $30 млн. - $50 млн. на більш широку програму боротьби з СНІДом.
При наявності достатньої кількості грошей, говорить Алла Щербинська, директор Державного центра запобігання поширенню СНІДу, "я думаю, ми зможемо припинити епідемію протягом наступних п'яти років".
"Звичайно", додає вона, "ми не зможемо зупинити її, але ми можемо зупинити її зростання".
Україна вважається однією з найпросунутіших держав в регіоні щодо питань боротьби із СНІДом: президент Леонід Кучма один з небагатьох лідерів, що говорять про хворобу відкрито. Він навіть оголосив 2002 рік роком боротьби з СНІДом.
Але навіть якщо Україна і краща в цих питаннях, все одно навряд чи їй вдасться послужити гарним прикладом цьому бідному і ізольованому регіону - факт, що підтверджується двома тілами, що виявилися недавно на задньому дворі державної лікарні, де лікують хворих на СНІД. Ці двоє померли від СНІДу, а єдина машина, яка повинна була відвезти їх на кладовище, зламалася.
"Все це може відправити в депресію кого завгодно",- говорить Сергій Федоров, активіст боротьби з СНІДом, описуючи тіла з лікарні. Наприклад, сказав він, у держави немає грошей на дійову програму боротьби з СНІДом, не кажучи вже про те, щоб довезти його жертви до могили.
У країні, де усвідомлення небезпеки СНІДу достатньо невелике, сказав він, ці тіла можуть лише загострити відчуття фаталізму. "Люди думають, що, коли вони заражаються СНІДом, наступне, що на них чекатиме - це смерть", говорить він.
Пан Федоров – гарний, здоровий на вигляд 28-літній чоловік – є виключенням в державі, де тавро носія СНІДу - вже символ приреченості. Колишній наркоман, що надавав перевагу внутрішньовенним ін'єкціям, два роки тому він вирішив розголосити факт, що він - ВІЛ-інфікований.
Не кожний, включаючи його матір, вітав таке рішення. Але інші активісти й медпрацівники зв'язують його часті появи на радіо та телебаченні з наданням хворобі "людського вигляду". За його словами, обізнаність про хворобу поступово зростає. Він додав, що вона може вирости ще, оскільки, тепер ВІЛ загрожує не лише тим, хто вживає наркотики.
"Ми знаходимося десь на першому етапі, коли люди тільки починають розуміти, що СНІД - це загроза здоров'ю і життю кожного", сказав він, "але цей тільки початок".
Незначна зміна сталася в діяльності груп, що борються із СНІДом в Одесі і працюючих при мізерній підтримці держави над створенням широкої мережі послуг. Більшість зусиль спрямовано на просвітницьку роботу серед наркоманів і повій. Крім того, тепер вони використовують методи, що викликають бурхливі спори не тільки тут, але і в США.
"Спочатку, коли я почула, що для того, щоб зупинити ВІЛ, ми повинні роздати шприци наркоманам, це стало для мене великим шоком", згадує майор Тетяна Семикоп, що робила в одеській міліції 17 років, "я, міліціонер, - і буду роздавати шприци?!"
Пані Семикоп, вже п'ять років очолює велику службу по боротьбі з СНІДом "Віра, Надія, Любов", вона розказала, що стала думати інакше, коли побачила, що цей метод працює. І хоч зараз діяльність її групи та інших в основному зосереджена на наркоманах і повіях, тепер вони починають працювати і над новою програмою: на даний момент, за її оцінками, 60% нових заражень здійснюється статевим шляхом.
