Щоб схуднути, краще гуляти з собакою
П'ятниця, 1 лютого 2002, 21:04
Основна проблема будь-кого, хто хоче займатися спортом, - як примусити себе регулярно виконувати необхідні фізичні навантаження. За даними професора Білла Моргана з Університету Висконсін-Медісон, тільки 25 відсотків починаючих спортсменів-аматорів продовжують займатися після року тренувань. Інші кидають через кілька місяців після початку занять.
Як правило, вони не бажають день у день займатися однією і тією ж рутиною. Причому це стосується не тільки відвідування гімнастичних залів, басейнів і інших фітнесс-центрів, але і простої ходьби від метро до будинку чи використання сходів замість ліфта.
Професор Морган збирав дані спостережень за такими людьми протягом більше ніж 30 років. Він пропонує радикально змінити підхід до цього питання, вводячи так званий чинник мотивованості зайнять. На відміну від традиційних рекомендацій з посилення фізичної активності, що стосуються тривалості і інтенсивності занять, Морган радить людям займатися фізичною діяльністю для досягнення миттєвої і певної мети: покосити траву на дачі, пропилососити квартиру, порубати дрова, дійти пішки до роботи або ж вигуляти собаку.
Причому, на його думку, останнє набагато краще, ніж купівля спортивного інвентаря. Адже тут не працюють жодні виправдання типу "на вулиці холодно" або "в мене немає часу". "Коли за вікном мінус 20, моєму собаці хочеться гуляти не менше, ніж коли там плюс 20", говорить Морган. "Іноді ранком мені дійсно нема коли, але я повинен з нею вийти".
Щоправда, австралійські медики не згодні з такою оптимістичною оцінкою ролі вигулювання собак у боротьбі з гіподинамією. Група професора Едріана Баумана з Університету Нового Південного Уельса обстежувала близько 900 власників собак на предмет відповідності обсягу фізичної активності нормі, встановленій головним хірургом США, - 150 хвилин фізичної активності на тиждень.
Виявилося, що тільки 47 відсотків собачників виконують цей норматив. Середній власник собаки ходить приблизно 2 години на тиждень, з яких менше ніж годину - зі своєю собакою. При цьому 59 відсотків з них взагалі не ходять, а стоять. Цікаво, що люди, що не мають собаки, ходять в середньому на 19 хвилин менше, але мають вищий рівень фізичних навантажень.
Однак професор Морган наполягає, що, "хоч сучасні моделі фізичних занять прекрасні і різнобічні, вони випускають з кола уваги важливий чинник - мотивацію". Головний їх недолік полягає в тому, що людина не отримує жодної віддачі ні сьогодні, ні завтра, ні навіть через тиждень. У результаті люди кидають заняття.
"Єдиним засобом поліпшити прихильність до фізичних навантажень - це займатися мотивованою діяльністю", говорить він. Протягом більше 10 років Морган спостерігає за десятьма людьми з метою зафіксувати, як довго вони можуть виконувати певні мотивовані дії. Деякі з них довгі роки здійснюють багатокілометрові прогулянки з собакою, інші накручують на велосипеді 15 миль до роботи і додому. А один, якому вже 85 років, продовжує ходити пішки в магазин.
При цьому професор наполягає на тому, що необов'язково стоптувати черевики. Кожна людина повинна знайти свій ритм занять у відповідності зі своїми здібностями. Дослідницька група Моргана вимірювала серцевий ритм і власну оцінку втоми групи добровольців, що стрижуть газон. Виявилося, що кожний з них вибирав свій власний ритм роботи, до якого пристосовувався і серцевий ритм.
У той же час багато програм з фітнессу нав'язують зворотний підхід. Вони вимагають від людей досягнення певного серцевого ритму і посилення інтенсивності роботи відповідно до поставленої мети. Морган підкреслює, що "рекомендації щодо інтенсивності фізичних навантажень засновані, як правило, на середніх групових показниках. Але ж ми всі різні, і тому рекомендації можуть не підходити для якихсь людей".
Просто кожна людина повинна виконувати фізичну роботу із зручною для неї інтенсивністю. Замість того, щоб концентруватися на рекомендованому серцевому ритмі, треба працювати з тією інтенсивністю, яка відчувається як прийнятна. "Якщо ви ще і виберете щось мотивоване, велика ймовірність, що ви зможете займатися цим досить довго".
Як правило, вони не бажають день у день займатися однією і тією ж рутиною. Причому це стосується не тільки відвідування гімнастичних залів, басейнів і інших фітнесс-центрів, але і простої ходьби від метро до будинку чи використання сходів замість ліфта.
Професор Морган збирав дані спостережень за такими людьми протягом більше ніж 30 років. Він пропонує радикально змінити підхід до цього питання, вводячи так званий чинник мотивованості зайнять. На відміну від традиційних рекомендацій з посилення фізичної активності, що стосуються тривалості і інтенсивності занять, Морган радить людям займатися фізичною діяльністю для досягнення миттєвої і певної мети: покосити траву на дачі, пропилососити квартиру, порубати дрова, дійти пішки до роботи або ж вигуляти собаку.
Причому, на його думку, останнє набагато краще, ніж купівля спортивного інвентаря. Адже тут не працюють жодні виправдання типу "на вулиці холодно" або "в мене немає часу". "Коли за вікном мінус 20, моєму собаці хочеться гуляти не менше, ніж коли там плюс 20", говорить Морган. "Іноді ранком мені дійсно нема коли, але я повинен з нею вийти".
Щоправда, австралійські медики не згодні з такою оптимістичною оцінкою ролі вигулювання собак у боротьбі з гіподинамією. Група професора Едріана Баумана з Університету Нового Південного Уельса обстежувала близько 900 власників собак на предмет відповідності обсягу фізичної активності нормі, встановленій головним хірургом США, - 150 хвилин фізичної активності на тиждень.
Виявилося, що тільки 47 відсотків собачників виконують цей норматив. Середній власник собаки ходить приблизно 2 години на тиждень, з яких менше ніж годину - зі своєю собакою. При цьому 59 відсотків з них взагалі не ходять, а стоять. Цікаво, що люди, що не мають собаки, ходять в середньому на 19 хвилин менше, але мають вищий рівень фізичних навантажень.
Однак професор Морган наполягає, що, "хоч сучасні моделі фізичних занять прекрасні і різнобічні, вони випускають з кола уваги важливий чинник - мотивацію". Головний їх недолік полягає в тому, що людина не отримує жодної віддачі ні сьогодні, ні завтра, ні навіть через тиждень. У результаті люди кидають заняття.
"Єдиним засобом поліпшити прихильність до фізичних навантажень - це займатися мотивованою діяльністю", говорить він. Протягом більше 10 років Морган спостерігає за десятьма людьми з метою зафіксувати, як довго вони можуть виконувати певні мотивовані дії. Деякі з них довгі роки здійснюють багатокілометрові прогулянки з собакою, інші накручують на велосипеді 15 миль до роботи і додому. А один, якому вже 85 років, продовжує ходити пішки в магазин.
При цьому професор наполягає на тому, що необов'язково стоптувати черевики. Кожна людина повинна знайти свій ритм занять у відповідності зі своїми здібностями. Дослідницька група Моргана вимірювала серцевий ритм і власну оцінку втоми групи добровольців, що стрижуть газон. Виявилося, що кожний з них вибирав свій власний ритм роботи, до якого пристосовувався і серцевий ритм.
У той же час багато програм з фітнессу нав'язують зворотний підхід. Вони вимагають від людей досягнення певного серцевого ритму і посилення інтенсивності роботи відповідно до поставленої мети. Морган підкреслює, що "рекомендації щодо інтенсивності фізичних навантажень засновані, як правило, на середніх групових показниках. Але ж ми всі різні, і тому рекомендації можуть не підходити для якихсь людей".
Просто кожна людина повинна виконувати фізичну роботу із зручною для неї інтенсивністю. Замість того, щоб концентруватися на рекомендованому серцевому ритмі, треба працювати з тією інтенсивністю, яка відчувається як прийнятна. "Якщо ви ще і виберете щось мотивоване, велика ймовірність, що ви зможете займатися цим досить довго".
