Боротьба за спадщину Януковича
Вівторок, 18 січня 2005, 23:00
Події останніх днів, пов'язані з перипетіями засідання палати в цивільних справах Верховного суду України по розгляду скарги довірених осіб кандидата в президенти України Януковича дещо відтіснили на другий план питання про "перерозподіл" електоральної спадщини колишнього прем'єра.
Тим не менш, 44,2% голосів, набраних Януковичем при переголосуванні другого туру президентських виборів виглядають як доволі ласий "шматок електорального пирога" для цілого ряду політичних сил, які або не бачать свого місця в "лавах переможців", або ж відчувають перспективу "невдоволення справедливістю поділом владного призу переможців".
Останнє особливо актуальне для тих, хто встиг "застрибнути на сходинку останнього вагона", однак не має можливості претендувати на звання "старих партійців і соратників".
Електорат Януковича при переголосуванні другого туру президентських виборів не є монолітним ні в ідеологічному, ні в соціальному плані. Він об'єднав в собі цілий конгломерат політичних сил, що в силу різних причин, голосували за недопущення до влади Ющенка та його команди.
До переліку цих складників можна віднести:
- "стару" державну бюрократію, що сформувалась в часи президентства Кучми на основі симбіозу радянської партійно-господарської номенклатури, управлінців-висуванців часів Кравчука, корпусу "червоних директорів", приватного бізнесу який бурхливо зростав на "дріжджах" преференцій з боку тієї ж влади (для цієї групи якнайкраще підходить дана Марксом характеристика – "бюрократія розглядає державу як свою приватну власність");
- близьку за духом, але доволі самостійну за інтересами та організаційною структурованістю групу складає так звана "державно-партійна номенклатура" СДПУ(о).
Лідери партії свого часу хвалились тим, що вони могли б депутатами рад різних рівнів від своєї політичної сили "заповнити цілий стадіон". І це не рахуючи величезний корпус "партійців у виконавчій владі". Очевидно саме ця група в оточенні Януковича зацікавлена в даний момент як у якомога довшому затягуванні судових процесів, так і в їх мегазавданні – призначенні нових виборів. Така велика кількість представників СДПУ(о) серед представників екс-прем'єра у Верховному Суді і, особливо їх активність у затягуванні процесу, навряд чи є випадковою.
Перебування на чолі президентської адміністрації лідера партії забезпечує бізнес-лідерам партії політичний дах, а це дає можливість ставитись до держави за принципом "керуй-воруй і живи днем сьогоднішнім";
- конгломерат політичних сил об'єднаних навколо Партії Регіонів є найбільш послідовним прихильником екс-прем'єра, що зумовлюється як високорозвиненим відчуттям земляцької солідарності, так і становищем "скоробагатьків-провінціалів", що приїхали опановувати столицю і в цьому прагненні мають ентузіазму не менше ніж відомий літературний герой з Гасконі, що приїхав завойовувати Париж. Правда останній був бідним, на відміну від власників мерседесів і лексусів з "доновськими" номерами;
- серед "бідних" складових конгломерату сил, що підтримали Януковича під час пере голосування, найбільш потужною силою є Комуністична партія. Керівництво партії постійно прагнуло уникати відвертої підтримки Януковича навіть після того, як він "осідлав" відвічні комуністичні гасла комуністів про дружбу з Росією та надання російській мові статусу державної.
Однак в умовах дихотомічності вибору між двома претендентами жорстка і тотальна критика в адресу одного з них сприймалась пересічним виборцем не інакше як підтримка іншого. І всі заклинання про "боротьбу двох олігархічних груп", про "практичну однаковість двох кандидатів" навряд чи могли приховати суть справи.
Говорити про мотиви такої поведінки однозначно не можна. Адже саме "регіонали" жорстко придушили монополію комуністів в "червоному" до того Донбасі, принісши блоку "За Єдину Україну" більше 36,83 % голосів виборців Донецької області на виборах до парламенту у 2002 році проти 29,78% голосів відданих в області за КПУ. В першому турі президентських виборів 2004 року Симоненко взагалі залишився з ганебними 4,97%, зламавши міф про комуністичний електорат, як самий стійкий у своїх симпатіях;
- окремо серед "лівих складових" системи сил підтримки Януковича варто виділити ПСПУ, а, точніше, персонально її лідера Вітренко.
Може ходити скільки завгодно чуток про фінансову підтримку партії та її полум'яної лідерки з боку колишньої влади. Але характер Вітренко дозволяє їй підтримувати Януковича цілком щиро і навіть "безкорисливо". Її участь в даній кампанії давала її можливість не лише "згадати славні деньки політичного злету", що відбувся завдяки її ролі в спробі розколоти СПУ і "ліквідувати" Мороза як значну політичну фігуру, але й створювала певні шанси знов "зафіксуватись в пам'яті народу".
Крім того, можна було в черговий раз з трибун і екранів "викрити антинародну суть капіталістичного режиму США та його українських наймитів".
Інші групи і групки на кшталт Козака, Базилюка та Корчинського взагалі суттєвої електоральної підтримки Януковичу не надавали. Їх завданням було "викривати" конкурента і "прикривати" плакатні "пустощі".
Однак вибори відбулись і прийшов час "ділити здобуте".
А здобуте, якщо абстрагуватись від результату виборів, є дуже значним, особливо враховуючи, що ще рік тому рейтинги прем'єра та його партії коливались десь в межах прохідного бар'єру до Верховної Ради.
І за цю електоральну "спадщину" кандидата Януковича може розгорнутись боротьба не гірша за війни між діадохами Олександра Македонського. Правда є і певна відмінність. Янукович, на відміну від Олександра Великого є живим (не лише у фізичному, а й в політичному відношенні), хоча поведінка деяких його соратників свідчить про те, що вони хотіли б бачити іншу ситуацію, бо настав "час подумати і про себе".
Можливо саме це спонукає їх підштовхувати поки що кандидата в президенти Януковича до кроків, які важко пояснити раціональними мотивами - хоча б те ж затягування процесу інституційного становлення нової влади, що, з одного боку дає їй можливості списати свої певні прорахунки в майбутньому, а з іншого, зводить вчорашнього "лідера майже тринадцяти мільйонів" до становища судового сутяги і крючкотвора нездатного до широкого жесту, що навряд чи мобілізує його прихильників.
- Стара бюрократія. Ця політична сила (клас, каста, номенклатура, кожне з цих визначень має певний сенс) "не звикла" знаходитись в опозиції і здатна до швидкої мімікрії під кольори переможців. І новорічний Майдан в цьому відношенні – лише квіточки. Хоча якщо нова влада спробує "перекрити кисень" звичним шляхам збагачення – то ряди "саботажників і панікерів" будуть поповнені цілою армією професіоналів різного ґатунку.
В цьому випадку можна очікувати створення, реанімації чи реінкарнації різного роду політичних проектів, що матимуть під собою достатню кількість фінансових та особистісно-іміджевих ресурсів з навичками специфічного роду "організації" організаційно-передвиборчої роботи.
"Нова демократія" Кушнарьова може виявитись лише першою ластівкою наступної виборчої весни до ВР-2006. Основним полем здобутку голосів для цих проектів буде електоральна ніша Януковича в 2004 році.
- Есдеки. Хоча значну частину сьогоднішніх есдеків дуже важко вважати "ідейними", все ж організація, медіа та фінансовий ресурс, за умови їх збереження протягом року, дають підстави керівництву партії претендувати на частину "спадщини". При цьому есдеки використовуватимуть напрацьовані методики під новим іміджем "опозиційної" сили.
Можливим є і варіант повторення трюку з "купівлею" якої-небудь "бідної" області з виходом до державного кордону. Правда на цей раз така область може виявитись де-небудь на півдні України. Щоб її визначити необхідно буде відслідкувати рух "надійних інвестицій" партійних лідерів, а також і напрямок активізації її рекрутської роботи.
Якщо лідери партії не будуть жорстко дискредитовані, а їх фінансова та медійна імперії збережуться, то через рік СДПУ(о) цілком зможе розраховувати зібрати на півдні і сході країни необхідний мінімум в 3% голосів для проведення своїх вождів до ВР. Правда голоси ці будуть також з "поля Януковича".
- Партія Регіонів, незважаючи на свою формально всеукраїнську представленість залишається, по суті, партією "донецькою". Донбас нею утримується поки що доволі впевнено. Однак в інших регіонах, в тому числі півдня і сходу, особливо в умовах "боротьби за південно-східну автономію" і прагнення регіоналів домінувати в цьому процесі, досить швидко може виникнути певна "політична алергія" і слова Кушнарьова про "харківську владу" стануть близькими і зрозумілими лідерам інших регіонів від Дніпропетровська до Одеси.
- КПУ опинилась перед складним вибором. Ввійти до складу опозиції разом з "партіями грошових мішків" СДПУ(о) та Партією Регіонів навряд чи буде прийнятним для "пролетарського електорату". Швидше за все, в ім'я збереження політичного майбутнього, керівництву партії доведеться розробляти стратегію "відвоювання Донбасу та інших областей червоного поясу". А це неминуче веде до зіткнень з політичними структурами Януковича.
- ПСПУ на сьогодні виглядає як самий послідовний соратник "президента майже тринадцяти мільйонів виборців та шести мільйонів інвалідів яким не дали проголосувати". Вітренко, мавпуючи досвід Майдану, перша кинулась організовувати наметове містечко в Донецьку (очевидці кажуть, що Партія Регіонів з'явилась там лише на третій день) та в інших містах сходу і півдня.
Однак в цих "агітпунктах" робота ведеться не стільки на захист Януковича, скільки за розширення рядів ПСПУ. Лідер партії прагне сповна використати момент інформаційного прориву для політичної реінкарнації та осідлання улюбленого коника – "боротьби з наймитами ЦРУ та за дружбу з Росією" (начебто хтось в Україні закликає до війни з нею).
Досвід минулих років показує, що якщо Наталії Михайлівні дати трибуну і вихід в мас-медіа (що зараз робиться тими, хто позиціонує себе як прихильники В.Януковича), то вона цілком здатна, використовуючи засоби відвертої політичної демагогії, відірвати у своїх патронів непоганий шмат електорального пирога.
Однак серед суб'єктів, що очевидно прагнутимуть поділити "електоральну спадщину" Януковича можуть з'явитися і цілком нові обличчя.
Мова в даному випадку йде не стільки про зроблені лідерами "Нашої України" та БЮТ заяви "прорвати інформаційну блокаду виборців сходу і півдня" (соціологи та політичні психологи твердять, що в Україні традиційно 8-10% голосують за владу тільки тому, що вона влада, незалежно від того, хто її презентує), скільки про спроби "взяти" електорат Януковича використовуючи його ж гасла та електоральні обіцянки.
Серед цих сил варто виділити ПППУ Кінаха, яка традиційно, як і УСПП, розглядається в якості "об'єднання директорів великих підприємств" і здатна стати виразником інтересів тих, хто ставив на Януковича, однак "сваритись з владою не бажає".
Ті керівники підприємств, що зберегли виробництво, робочі місця та соціальну інфраструктуру ще радянських часів цілком здатні певним чином вплинути на вибір своїх працівників у 2006 році. Особливо це варто віднести до підприємств півдня і сходу, тобто регіонів, що в кінці 2004 дали голоси саме Януковичу.
Використовуючи частину гасел його виборчої кампанії про збереження і розвиток індустріальних гігантів України, кооперативних зв'язків з підприємствами СНД і, в першу чергу Росії, партія також може відхопити частину сьогоднішньої "електоральної спадщини" Януковича.
Не проти розширити свій вплив у 2006 році за рахунок цього ж електорального сегменту виявив також і лідер СПУ Мороз. Він готовий ініціювати проект закону, що змінить існуючий в Україні мовний режим. Цей відвертий популістський крок можна пояснити "демократичністю та інтернаціоналізмом" вождя соціалістів, хоча з перспективи виборів 2006 року він виглядає доволі цинічно - як спроба збільшити свій електоральний ресурс за рахунок "спадщини Януковича".
Зрозуміти Мороза можна. Останнє десятиріччя вся робота партії будувалась практично на одному, і доволі надійному з точки зору електоральних дивідендів, гаслі – "геть Кучму". Однак Кучма йде, а кричати "геть Ющенка" вчорашньому соратнику по Майдану ще рано.
Мабуть, якби в першому турі виборів різниця голосів на користь Ющенка була б відсотків 10, то побачити Мороза в числі критиків "нового політичного режиму" можна було б значно раніше. За прем'єрський портфель Мороз бореться якось мляво, що знов же дозволяє припускати, що своє політичне майбутнє він бачить в завоюванні частини електорального поля Януковича.
Так чи інакше, але сьогодні можна говорити лише про те, що події найближчого часу – інаугурація президента та формування нового складу вертикалі виконавчої влади – стануть каталізатором серйозних зрушень в політичних процесах в Україні. Серед них суттєве місце займе боротьба за електоральну спадщину Януковича 2004 року, в якій він сам може виявитись не головним, а лише "одним з рівних" серед основних спадкоємців.
Олександр Салтовський, доктор політичних наук, Валерій Гончарук, кандидат політичних наук
Тим не менш, 44,2% голосів, набраних Януковичем при переголосуванні другого туру президентських виборів виглядають як доволі ласий "шматок електорального пирога" для цілого ряду політичних сил, які або не бачать свого місця в "лавах переможців", або ж відчувають перспективу "невдоволення справедливістю поділом владного призу переможців".
Останнє особливо актуальне для тих, хто встиг "застрибнути на сходинку останнього вагона", однак не має можливості претендувати на звання "старих партійців і соратників".
Електорат Януковича при переголосуванні другого туру президентських виборів не є монолітним ні в ідеологічному, ні в соціальному плані. Він об'єднав в собі цілий конгломерат політичних сил, що в силу різних причин, голосували за недопущення до влади Ющенка та його команди.
До переліку цих складників можна віднести:
- "стару" державну бюрократію, що сформувалась в часи президентства Кучми на основі симбіозу радянської партійно-господарської номенклатури, управлінців-висуванців часів Кравчука, корпусу "червоних директорів", приватного бізнесу який бурхливо зростав на "дріжджах" преференцій з боку тієї ж влади (для цієї групи якнайкраще підходить дана Марксом характеристика – "бюрократія розглядає державу як свою приватну власність");
- близьку за духом, але доволі самостійну за інтересами та організаційною структурованістю групу складає так звана "державно-партійна номенклатура" СДПУ(о).
Лідери партії свого часу хвалились тим, що вони могли б депутатами рад різних рівнів від своєї політичної сили "заповнити цілий стадіон". І це не рахуючи величезний корпус "партійців у виконавчій владі". Очевидно саме ця група в оточенні Януковича зацікавлена в даний момент як у якомога довшому затягуванні судових процесів, так і в їх мегазавданні – призначенні нових виборів. Така велика кількість представників СДПУ(о) серед представників екс-прем'єра у Верховному Суді і, особливо їх активність у затягуванні процесу, навряд чи є випадковою.
Перебування на чолі президентської адміністрації лідера партії забезпечує бізнес-лідерам партії політичний дах, а це дає можливість ставитись до держави за принципом "керуй-воруй і живи днем сьогоднішнім";
- конгломерат політичних сил об'єднаних навколо Партії Регіонів є найбільш послідовним прихильником екс-прем'єра, що зумовлюється як високорозвиненим відчуттям земляцької солідарності, так і становищем "скоробагатьків-провінціалів", що приїхали опановувати столицю і в цьому прагненні мають ентузіазму не менше ніж відомий літературний герой з Гасконі, що приїхав завойовувати Париж. Правда останній був бідним, на відміну від власників мерседесів і лексусів з "доновськими" номерами;
- серед "бідних" складових конгломерату сил, що підтримали Януковича під час пере голосування, найбільш потужною силою є Комуністична партія. Керівництво партії постійно прагнуло уникати відвертої підтримки Януковича навіть після того, як він "осідлав" відвічні комуністичні гасла комуністів про дружбу з Росією та надання російській мові статусу державної.
Однак в умовах дихотомічності вибору між двома претендентами жорстка і тотальна критика в адресу одного з них сприймалась пересічним виборцем не інакше як підтримка іншого. І всі заклинання про "боротьбу двох олігархічних груп", про "практичну однаковість двох кандидатів" навряд чи могли приховати суть справи.
Говорити про мотиви такої поведінки однозначно не можна. Адже саме "регіонали" жорстко придушили монополію комуністів в "червоному" до того Донбасі, принісши блоку "За Єдину Україну" більше 36,83 % голосів виборців Донецької області на виборах до парламенту у 2002 році проти 29,78% голосів відданих в області за КПУ. В першому турі президентських виборів 2004 року Симоненко взагалі залишився з ганебними 4,97%, зламавши міф про комуністичний електорат, як самий стійкий у своїх симпатіях;
- окремо серед "лівих складових" системи сил підтримки Януковича варто виділити ПСПУ, а, точніше, персонально її лідера Вітренко.
Може ходити скільки завгодно чуток про фінансову підтримку партії та її полум'яної лідерки з боку колишньої влади. Але характер Вітренко дозволяє їй підтримувати Януковича цілком щиро і навіть "безкорисливо". Її участь в даній кампанії давала її можливість не лише "згадати славні деньки політичного злету", що відбувся завдяки її ролі в спробі розколоти СПУ і "ліквідувати" Мороза як значну політичну фігуру, але й створювала певні шанси знов "зафіксуватись в пам'яті народу".
Крім того, можна було в черговий раз з трибун і екранів "викрити антинародну суть капіталістичного режиму США та його українських наймитів".
Інші групи і групки на кшталт Козака, Базилюка та Корчинського взагалі суттєвої електоральної підтримки Януковичу не надавали. Їх завданням було "викривати" конкурента і "прикривати" плакатні "пустощі".
Однак вибори відбулись і прийшов час "ділити здобуте".
А здобуте, якщо абстрагуватись від результату виборів, є дуже значним, особливо враховуючи, що ще рік тому рейтинги прем'єра та його партії коливались десь в межах прохідного бар'єру до Верховної Ради.
І за цю електоральну "спадщину" кандидата Януковича може розгорнутись боротьба не гірша за війни між діадохами Олександра Македонського. Правда є і певна відмінність. Янукович, на відміну від Олександра Великого є живим (не лише у фізичному, а й в політичному відношенні), хоча поведінка деяких його соратників свідчить про те, що вони хотіли б бачити іншу ситуацію, бо настав "час подумати і про себе".
Можливо саме це спонукає їх підштовхувати поки що кандидата в президенти Януковича до кроків, які важко пояснити раціональними мотивами - хоча б те ж затягування процесу інституційного становлення нової влади, що, з одного боку дає їй можливості списати свої певні прорахунки в майбутньому, а з іншого, зводить вчорашнього "лідера майже тринадцяти мільйонів" до становища судового сутяги і крючкотвора нездатного до широкого жесту, що навряд чи мобілізує його прихильників.
- Стара бюрократія. Ця політична сила (клас, каста, номенклатура, кожне з цих визначень має певний сенс) "не звикла" знаходитись в опозиції і здатна до швидкої мімікрії під кольори переможців. І новорічний Майдан в цьому відношенні – лише квіточки. Хоча якщо нова влада спробує "перекрити кисень" звичним шляхам збагачення – то ряди "саботажників і панікерів" будуть поповнені цілою армією професіоналів різного ґатунку.
В цьому випадку можна очікувати створення, реанімації чи реінкарнації різного роду політичних проектів, що матимуть під собою достатню кількість фінансових та особистісно-іміджевих ресурсів з навичками специфічного роду "організації" організаційно-передвиборчої роботи.
"Нова демократія" Кушнарьова може виявитись лише першою ластівкою наступної виборчої весни до ВР-2006. Основним полем здобутку голосів для цих проектів буде електоральна ніша Януковича в 2004 році.
- Есдеки. Хоча значну частину сьогоднішніх есдеків дуже важко вважати "ідейними", все ж організація, медіа та фінансовий ресурс, за умови їх збереження протягом року, дають підстави керівництву партії претендувати на частину "спадщини". При цьому есдеки використовуватимуть напрацьовані методики під новим іміджем "опозиційної" сили.
Можливим є і варіант повторення трюку з "купівлею" якої-небудь "бідної" області з виходом до державного кордону. Правда на цей раз така область може виявитись де-небудь на півдні України. Щоб її визначити необхідно буде відслідкувати рух "надійних інвестицій" партійних лідерів, а також і напрямок активізації її рекрутської роботи.
Якщо лідери партії не будуть жорстко дискредитовані, а їх фінансова та медійна імперії збережуться, то через рік СДПУ(о) цілком зможе розраховувати зібрати на півдні і сході країни необхідний мінімум в 3% голосів для проведення своїх вождів до ВР. Правда голоси ці будуть також з "поля Януковича".
- Партія Регіонів, незважаючи на свою формально всеукраїнську представленість залишається, по суті, партією "донецькою". Донбас нею утримується поки що доволі впевнено. Однак в інших регіонах, в тому числі півдня і сходу, особливо в умовах "боротьби за південно-східну автономію" і прагнення регіоналів домінувати в цьому процесі, досить швидко може виникнути певна "політична алергія" і слова Кушнарьова про "харківську владу" стануть близькими і зрозумілими лідерам інших регіонів від Дніпропетровська до Одеси.
- КПУ опинилась перед складним вибором. Ввійти до складу опозиції разом з "партіями грошових мішків" СДПУ(о) та Партією Регіонів навряд чи буде прийнятним для "пролетарського електорату". Швидше за все, в ім'я збереження політичного майбутнього, керівництву партії доведеться розробляти стратегію "відвоювання Донбасу та інших областей червоного поясу". А це неминуче веде до зіткнень з політичними структурами Януковича.
- ПСПУ на сьогодні виглядає як самий послідовний соратник "президента майже тринадцяти мільйонів виборців та шести мільйонів інвалідів яким не дали проголосувати". Вітренко, мавпуючи досвід Майдану, перша кинулась організовувати наметове містечко в Донецьку (очевидці кажуть, що Партія Регіонів з'явилась там лише на третій день) та в інших містах сходу і півдня.
Однак в цих "агітпунктах" робота ведеться не стільки на захист Януковича, скільки за розширення рядів ПСПУ. Лідер партії прагне сповна використати момент інформаційного прориву для політичної реінкарнації та осідлання улюбленого коника – "боротьби з наймитами ЦРУ та за дружбу з Росією" (начебто хтось в Україні закликає до війни з нею).
Досвід минулих років показує, що якщо Наталії Михайлівні дати трибуну і вихід в мас-медіа (що зараз робиться тими, хто позиціонує себе як прихильники В.Януковича), то вона цілком здатна, використовуючи засоби відвертої політичної демагогії, відірвати у своїх патронів непоганий шмат електорального пирога.
Однак серед суб'єктів, що очевидно прагнутимуть поділити "електоральну спадщину" Януковича можуть з'явитися і цілком нові обличчя.
Мова в даному випадку йде не стільки про зроблені лідерами "Нашої України" та БЮТ заяви "прорвати інформаційну блокаду виборців сходу і півдня" (соціологи та політичні психологи твердять, що в Україні традиційно 8-10% голосують за владу тільки тому, що вона влада, незалежно від того, хто її презентує), скільки про спроби "взяти" електорат Януковича використовуючи його ж гасла та електоральні обіцянки.
Серед цих сил варто виділити ПППУ Кінаха, яка традиційно, як і УСПП, розглядається в якості "об'єднання директорів великих підприємств" і здатна стати виразником інтересів тих, хто ставив на Януковича, однак "сваритись з владою не бажає".
Ті керівники підприємств, що зберегли виробництво, робочі місця та соціальну інфраструктуру ще радянських часів цілком здатні певним чином вплинути на вибір своїх працівників у 2006 році. Особливо це варто віднести до підприємств півдня і сходу, тобто регіонів, що в кінці 2004 дали голоси саме Януковичу.
Використовуючи частину гасел його виборчої кампанії про збереження і розвиток індустріальних гігантів України, кооперативних зв'язків з підприємствами СНД і, в першу чергу Росії, партія також може відхопити частину сьогоднішньої "електоральної спадщини" Януковича.
Не проти розширити свій вплив у 2006 році за рахунок цього ж електорального сегменту виявив також і лідер СПУ Мороз. Він готовий ініціювати проект закону, що змінить існуючий в Україні мовний режим. Цей відвертий популістський крок можна пояснити "демократичністю та інтернаціоналізмом" вождя соціалістів, хоча з перспективи виборів 2006 року він виглядає доволі цинічно - як спроба збільшити свій електоральний ресурс за рахунок "спадщини Януковича".
Зрозуміти Мороза можна. Останнє десятиріччя вся робота партії будувалась практично на одному, і доволі надійному з точки зору електоральних дивідендів, гаслі – "геть Кучму". Однак Кучма йде, а кричати "геть Ющенка" вчорашньому соратнику по Майдану ще рано.
Мабуть, якби в першому турі виборів різниця голосів на користь Ющенка була б відсотків 10, то побачити Мороза в числі критиків "нового політичного режиму" можна було б значно раніше. За прем'єрський портфель Мороз бореться якось мляво, що знов же дозволяє припускати, що своє політичне майбутнє він бачить в завоюванні частини електорального поля Януковича.
Так чи інакше, але сьогодні можна говорити лише про те, що події найближчого часу – інаугурація президента та формування нового складу вертикалі виконавчої влади – стануть каталізатором серйозних зрушень в політичних процесах в Україні. Серед них суттєве місце займе боротьба за електоральну спадщину Януковича 2004 року, в якій він сам може виявитись не головним, а лише "одним з рівних" серед основних спадкоємців.
Олександр Салтовський, доктор політичних наук, Валерій Гончарук, кандидат політичних наук
