Заснована Георгієм Гонгадзе у 2000 році

Україна одержала, нарешті, свого корифея всіх наук?

Сергій Грабовський, для УП _ П'ятниця, 22 квітня 2005, 14:14
Версія для друку Коментарі0
Розібравшись із "Євробаченням", розповівши пресі про стандарти журналістики, накресливши схему докорінної перебудови академії наук та зробивши ще купу різноманітних справ, які вимагають неабияких інтелектуальних зусиль, гуманітарний віце-прем'єр Микола Томенко, нарешті, сягнув проблем мовознавства.

21 квітня на брифінгу в Кабінеті Міністрів Микола Томенко розповів, що одержав листа від українських філологів і письменників, які просили його відновити попередній склад правописної комісії. Віце-прем'єр зазначив, що проводив дебати із приводу комісії із правопису й дійшов висновку, що доцільніше буде залишити нинішній склад комісії.

Томенко також зазначив, що не вважає за необхідне переводити комісію зі сфери компетенції міністерства освіти й науки й підпорядковувати її безпосередньо Кабміну, як це було тоді, коли прем'єр-міністром працював нинішній президент Віктор Ющенко і як просили зробити його підписанти листа.

Ба більше: Микола Томенко заявив, що він завжди критикував комісію, яка працювала під час прем'єрства Ющенка: "Не будемо повертати старий правопис... стару українську мову".

Тут постає дилема: як делікатніше визначити, що це все означає? Є два варіанти відповіді: або Микола Томенко абсолютно не розуміє, про що говорить, або все знає і вважає себе корифеєм усіх наук. Третій варіант – що йдеться про свідоме знущання над літературною і науковою громадськістю з боку "представника Майдану в уряді", як Томенко сам себе рекомендував – якось не вписується в мої уявлення про навколишній світ.

Одразу зазначимо: автор цих рядків аж ніяк не вважає себе фахівцем у царині мовознавства, він є мовником-практиком, а в ролі заступника головного редактора "Сучасності" – ще й людиною, котра нещадно креслить чужі тексти на предмет їхньої відповідності основним правописним нормам.

Отож проблеми ствердження стабільного українського правопису хвилюють мене і з "глобального" (бо ж яке національне самоствердження без ретельно укшталтованої літературної мови, придатної і для законотворчості, і для судочинства, і для красного письменства?), і зі "шкурного" боків (бо начебто всі грамотні, але кожен дописувач, схоже, користується власними правописними нормами, спробуй звести тексти докупи).

Відтак потреба у якнайшвидшому ствердженні загальних для всього українства по всьому світі правописних норм виглядає не чиєюсь суб'єктивною забаганкою, а потребою часу.

І хіба ж не мають рацію ті літератори й філологи, котрі підписали листа гуманітарному віце-прем'єру, кажучи, що "правописний хаос, який панує в Україні вже протягом майже чотирнадцяти років, призводить до розхитування навичок писемної мови", а "занедбаність державної мови вказує на неналежний рівень цивілізованості українського суспільства"?

Мабуть, із цим погодиться і Микола Томенко. От тільки вихід із ситуації він бачить абсолютно відмінний від того, який пропонує літературна спільнота і наукова громадськість.

Про що йдеться? Не буду вдаватися в деталі філологічних нюансів та організаційних двобоїв навколо Національної комісії з питань правопису та двох запропонованих проектів нової редакції українського правопису. Поговоримо про принципи.

По-перше, свого часу комісія, сформована за прем'єрства Віктора Ющенка, діяла при Кабінеті Міністрів, зараз вона діє при Міністерстві освіти і науки, хоча питання правопису об'єктивно мають вищій статус, ніж науково-освітній.

По-друге, за прем'єра Ющенка комісія включала в себе провідних філологів як із материкової України, так і з діаспори, але з 2002 року, після змін, проведених, як то кажуть, за вказівкою президентської адміністрації, в ній залишилися тільки представники України, і то – не всі.

Місце знаних мовознавців Андрія Бурячка, Віктора Коптілова, Анатолія Погрібного, Олександра Пономарева та інших (ці прізвища відомі не тільки фахівцям, а і будь-якій освіченій людині), посіли археолог Петро Толочко, філософ Олексій Онищенко, доктор технічних наук Володимир Широков та інші особи, котрі навряд чи є фахівцями в царині мовознавства і користуються вельми специфічною репутацією серед тієї частини своїх колег, які досі вважали, що є політичними однодумцями віце-прем'єра Томенка.

А яким чином можна унормувати правила письма всесвітнього українства, коли правописна комісія є локальною? По-третє, співголовами цієї комісії з 2002 року стали віце-президент НАНУ академік Іван Курас (фах "політологія") та тодішній міністр освіти і науки академік Василь Кремень (фах – "філософія").

Власне, за певних обставин, можливо, фахівці-нефілологи навіть краще б упоралися із розбурханим морем філологічних дискусій, коли б не одне, але суттєве "але".

Насправді Курас є фахівцем з радянської історії КПРС, а Кремень – з "наукового" комунізму. Хто не вірить, подивіться на теми їхніх дисертацій. І то – фахівцями номенклатурними, тобто основна їхня кар'єра за СРСР проходила не у цих вельми специфічних "науках", а в органах партійного управління наукою, а за часів незалежності – в структурах влади режиму Леоніда Кучми.

Можливо, Василь Кремень уже поступився місцем новому міністру освіти і науки, Станіславу Ніколаєнку, але чи може кандидат педагогічних наук бути авторитетним керівником правописної комісії?

По-четверте, головним "філологом" нинішнього складу комісії є академік Віталій Русанівський. Це вельми специфічна постать, знов-таки, відома кожному освіченому гуманітарію. Все своє життя Русанівський боровся за наближення норм української літературної мови до російської, а не за розвиток власної мови на її історичному ґрунті.

Так, ще 1962 року (Русанівський В.М. Нове в українському правописі. – К., 1962) він зазначав, що гріхами "українських буржуазних націоналістів" у правописній царині було намагання "порвати із спільними шляхами правописної нормалізації української і російської літературних мов" та невизнання "спільних змін, які сталися в українській і російській мовах після Жовтня".

Там само він затаврував український правопис 1928 року за те, що він, мовляв, "був скерований на штучний відрив української мови від мови російської", натомість похвалив правопис 1946 року за те, що його упорядники "зважили і на передбачувані зміни в російському правописі", а правопис 1960 року взагалі мав на меті "усунути розбіжності між українським і новим російським правописом".

Як на моє нефілологічне око, з того часу погляди академіка Віталія Русанівського, втілені в правописний проект 2003 року, не надто змінилися.

Тепер про "стару мову", яка не подобається Миколі Томенку.

Наскільки відомо, ніхто не мав на меті повернення правопису 1928, 33 чи 46 років. Йшлося про інше: про відтворення питомих норм українського мовлення на письмі на ґрунті певних історичних традицій.

Наведу невеличкий фрагмент міркувань одного з найбільших українських філологів Юрія Шевельова: "...Треба починати конкретно з іншого, а саме із загальних критеріїв. Говорити не про правопис 28-го року, а про принцип історизму, про зв’язок правопису з історією нації. І, скажімо, чому ми говоримо: ЛЕОНІД з «і», а МИКОЛА з «и»? Таке просте питаннячко. А розв’язується воно дуже просто, але тільки історично. На підставі сучасної мови не можна стверджувати, чому Микола, але Леонід, а не Леонид. А справа дуже проста. «ЛЕОНІД» увійшло в мову пізніше, просто ім’я латинського, а не римського походження, і ввійшло після того, як в українській мові, старій українській мові, злилися старі «и» та «і». А для більшости це приблизно, можна сказати, умовна дата: 1260–1270 рр. Отже, Леонід з’явився у нас після цієї дати, а Микола перед тим... Так от, я думаю, що треба було б переглянути правопис у світлі саме історизму, а не комбінації двох правописів".

До речі, Юрій Шевельов високо оцінив саме проект правопису, підготовлений комісією ще за Ющенка-прем'єра, - той самий проект, який так не сподобався Миколі Томенкові.

Принагідно: журнал "Сучасність" також послуговується і послуговуватиметься правописними нормами, схваленими Юрієм Шевельовим, хоча ці норми і не подобаються Миколі Томенку. Інші інтелектуальні часописи України не збираються приставати до норм Віталія Русанівського – не з ідеологічних, а із суто фахових міркувань.

Із двох лих зазвичай вибирають найменше, а питання, яка біда менша, тут суто риторичне: з одного боку, квазіукраїнський правопис, який тільки і здатен представити теперішній склад комісії, з іншого боку – "правописний хаос", коли твоє видання може врахувати думку провідних філологів...

На цьому можна було б і скінчити, якби не одне питання: а з ким "проводив дебати" гуманітарний віце-прем'єр щодо складу правописної комісії? Можливо, він зібрав бодай частину із підписантів листа до нього – адже там чимало професорів-філологів, філософів (справжніх, а не номенклатурних), письменників, редакторів поважних видань?

Але, наскільки мені відомо (як, власне, одному із "примкнулих" до авторів листа) ніхто із підписантів із Миколою Томенком "уживу" не дебатував. Тому виникає підозра, що всі дебати обмежилися розмовами в новітньо-номенклатурному середовищі. А фахівці вже вкотре лишилися за бортом.

А ще – мимоволі починаєш думати: невже гуманітарний віце-прем'єр так рішуче розв'язав правописну проблему, бо зарахував себе до новітніх "корифеїв усіх наук"? Пам'ятається, був уже колись один можновладець, котрий писав праці з питань мовознавства...

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"


powered by lun.ua
ВИБІР РЕДАКЦІЇ
Мустафа Найем, УП

Френсіс Фукуяма: Путін робить рівно те саме, що робив Гітлер17

Якщо є люди, які хочуть щось змінити, вони повинні піти в політику і зробити це самі. Ви повинні розуміти, що якщо в політиці не з'явиться нове покоління, шансів на зміни немає взагалі. Це призведе до чергового провалу. (рос)

Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, УП

Порошенко і Яценюк виходять на виборчий старт49

Реклама:

АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь.
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте