Істерика на газову тему

Останнім часом тема росіян із газом, мабуть, уже набридла навіть найбільш далеким від неї громадянам. Не проходить і години, щоб не з'являлась якась нова інформація про те, хто, що і де сказав про тему російсько-українських переговорів з приводу умов транзиту газу.

Схоже, наближається розв'язка газового протистояння. Одна з явних ознак – росіяни почали посилено скиглити у Європі. Мовляв, ми не можемо нічого зробити з цими нахабами українцями, панове європейці, спасіть нас і себе, бо не буде газу.

Проте ЄС поки що незворушний. Адже у відповідності з контрактами, доставка газу – обов'язок Росії. Якщо вона не зможе домовитись з Україною, то це виключно її проблеми.

У четвер президент Росії Владімір Путін втратив рівновагу і виступив з надзвичайно погрозливою заявою: мовляв, Україна зараз має достатньо грошей, щоб платити за газ "ринкову" ціну, і нехай платить!

Можна було б цьому лише порадіти – сам цар-Путін визнав, що в помаранчевих сусідів з'явилося трохи грошей. Проте службістська виучка не підкачала.

Екс-полковник конкретизував, що витоки багатства українців не такі вже й геройські: продали "Криворіжсталь", набрали західних кредитів.

І як ефектне і красномовне завершення свого спічу: фраза із оповідання О'Генрі "Дороги, які ми вибираємо": "Боливару не снести двоих" (це Путін мав на увазі, що російська газова індустрія не зможе дотувати два бюджети – російський та український).

Російське видання newsru.com так описує літературний контекст цитати Путіна: Перед этой знаменитой фразой идет следующий пассаж: "Лицо Додсона мгновенно изменилось - теперь оно выражало холодную жестокость и неумолимую алчность. Душа этого человека проглянула на минуту, как выглядывает иногда лицо злодея из окна почтенного буржуазного дома. "Пусть платит один восемьдесят пять, - сказал Додсон. - Боливару не снести двоих".

Якщо б Путіна не підвела його кадебістська "ерудиція", він би ніколи не став проводити аналогію між собою і героєм О'Генрі, вустам якого належить це речення. Проте інколи правда вилазить там, де ніхто її не сподівається.

Що стосується пасажів Путіна-Додсона про "ринкову ціну" газу, то очевидною є його слабкість у економічних питаннях.

Справа в тому, що в природі не існує поняття "ринкова ціна газу" в сенсі якоїсь середньої величини, на яку потрібно орієнтуватися усім. Фізична природа ринку газу робить його за визначенням таким, де вартість палива визначається набором факторів кожен раз в унікальному їх співвідношенні.

Грають роль географія, тривалість та режим поставок, обсяг гарантій і т.п. Тому середньої ціни як змістовного поняття бути не може.

Що таке ринкова ціна для України? Найближча країна–покупець – Білорусь. Там ринкова ціна – 47 долларів за 100 кубометрів, при цьому за газ платять в основному живими грошима. Що ж, Україна пропонує Росії кращу ціну, ніж Білорусь.

Україна ж розраховується транзитом за пільговою ставкою, про яку теж не можна сказати, що існує "ринкова".

У Білорусі вона встановлюється росіянами самим собі, але ось у Грузії вона сягне десятків доларів за транспортування 1000 кубометрів на 100 км. Тому можна знову починати пояснювати, що немає і єдиного стандарту ринкової ціни транспортування.

А щодо аргументів про те, що в України є достатньо грошей, то це взагалі на межі гумору. Керуючись такою логікою, Путіну навпаки краще мовчати – у нього самого 160 мільярдів доларів у Стабілізаційному фонді. Тому Болівар головного російського Додсона витримає десять Україн.

Нарешті, зараз російські політтехнологи стали вкладати пропозиції (збереження існуючих умов на наступний рік, плюс поступове підвищення ціни далі), на які Росія вже внутрішньо погодилась пристати, у вуста представників України.

Нібито це не Фрадков з Міллером (керівником Газпрому) запропонували старі умови на 2006 рік, а самі українці приїхали, і стали кланятися й благати.

Жертвою кремлівських піарників став Андрій Клюєв голова комітету Верховної Ради з паливно-енергетичного комплексу, за сумісництвом екс-олігарх, "зірка" Партії регіонів і заклятий бойовий побратим Рината Ахметова.

Клюєву, як представнику дружньої опозиційної партії, намагались вкласти у вуста згадані "мирові" пропозиції під час його нещодавнього візиту в Москву. Щоправда, самого Клюєва, мабуть, забули попередити.

Тому коли його на прес-конференції свободолюбна російська преса, як ій було і вказано, запитала щось про ці умови, Клюєв здивувався...

Знову доля не на боці президента-Додсона. План не спрацював. Очевидно, що до Нового року ця газова істерика припиниться. Контракт Газпром-Нафтогаз буде підписано.

Керівники обох компаній зітхнуть із полегшенням, що всі ці політичні розборки нарешті закінчаться. Бо якщо контракту не буде, то весь неоплачений газ, який буде йти у Європу у новорічну ніч і пізніше, можна буде вважати контрабандою.

І останнє. Росія - це потужна держава. Незважаючи на те, що при владі там знаходяться люди невисокої моралі, може досягати поставлених перед собою цілей.

Окрім цього, треба віддати належне зв'язці "вільна" преса – державні компанії – їх хазяї у Кремлі. Навіть в умовах, коли юридично дуже важко було знайти зачіпки для атак на Україну, медійний та дипломатичний тиск Москва зорганізувала шикарний.

На жаль, гнила українська державна машина нездатна на щось подібне.

Лідія Скуратівська, для УП