Погана стратегія, вибори та амбіції України щодо НАТО
В публічних виступах українські міністри оптимістично оцінюють шанси України на членство в НАТО. Називають різні дати вступу України в Північноатлантичний альянс - від 2008 до 2010 року.
Заступник українського міністра закордонних справ Володимир Хандогій заявляв, що Україна сподівається потрапити у список країн, запрошених на самміт НАТО у 2008 році, який, як очікується, буде саммітом розширення. До нової хвилі розширення можуть потрапити ще три країни - Хорватія, Албанія та Македонія.
Найімовірніше, що окрім цих трьох країн, які стануть членами НАТО у 2010 році, до нової хвилі розширення у 2008 році буде включено і Україну. Вдалий час для України, оскільки це було б одразу після президентських виборів 2009 року. Але для цього необхідно, щоб на другий термін переобрали дружньо налаштованого щодо НАТО Ющенка, або ж, у випадку його поразки, його мав би замінити інший пронатовський політик.
Генеральний Секретар НАТО Яап де Хооп Схефер підтримує думку, що самміт НАТО 2008 року стане саммітом розширення, на який буде запрошено західні Балканські країни та Україну. Він не називає конкретного дня, коли саме ці країни стануть повноправними членами НАТО.
Міністр оборони Анатолій Гриценко вбачає найімовірнішим долучення України до плану дій щодо членства (MAP) на самміті НАТО в Ризі у листопаді, першому самміті, що пройде у колишній радянській країні. Це надасть Україні можливість пройти два річні етапи Плану дій щодо членства перед тим, як отримати запрошення долучитись до НАТО.
Адміністрація Буша, поборник одностороннього роззброєння, також віддано підтримує демократизацію за кордоном, зокрема в Україні та Грузії, що передбачає протекторат з боку Північноатлантичного альянсу. Членство України в НАТО підтримує і міністр оборони США Дональд Рамсфельд.
Позиція одностороннього роззброєння може спрацювати на користь України, оскільки це зменшує необхідність для США брати до уваги протести Росії щодо членства України в НАТО. І це особливо важливо в часи, коли демократія в Росії регресує.
У 2003 році територіальний конфлікт з Росією щодо острова Тузла в Криму, газова криза 2005-2006 років та теперішня суперечка щодо нелегального використання Чорноморським флотом Росії маяків - усе це посилило серед певної частини української еліти впевненість у правильності курсу на членство в НАТО. На спільному засідання Ради Національної Безпеки і оборони та представництва НАТО у Києві президент Ющенко заявив, що членство у НАТО забезпечить необхідні зовнішні гарантії української національної безпеки.
Як зазначив Хооп Схефер, це можна розглядати і як крок до членства у ЄС. Поки що ЄС пропонує Україні "Розширене партнерство", але не повноцінне членство.
Оскільки "приманка" членством в ЄС була вирішальною у заохоченні пострадянських країн приймати болючі та непопулярні реформи, відсутність такої "приманки" може негативно вплинути на реформи в Україні.
Перешкоди на шляху України до НАТО
Хоч в України є високі шанси бути запрошеною до Плану дій членства у 2006 році, цей процес може розпочатись для України і після самміту НАТО 2008 року, оскільки серед членів європейської спільноти побутує думка, що Україна "не готова". Три західні балканські країни уже розпочали цей процес.
Президент Ющенко справедливо зазначає, що усі країни, запрошені до Інтенсивного діалогу щодо членства, до якого Україну було запрошено у 2005 році, зрештою стали членами НАТО. Але короткі часові рамки 2006-2008 років для Плану дій перед вступом в НАТО можуть означати, що запрошення для України можуть скасувати після 2008 року.
Українська влада занадто оптимістична щодо шансів України на членство в НАТО, навіть незважаючи на чудові міжнародні передумови для цього кроку. Це питання не лише вимог Заходу щодо чесних та вільних виборів, які Україна, очевидно, виконає.
Британський високопосадовець з міністерства закордонних справ, який займається питанням України, нещодавно сказав, що такі чесні та прозорі вибори будуть одними з перших на просторах СНД з початку 1990-х. Іншою умовою є те, що Ющенко намагається мати хороші відносини з Росією.
На заході Ющенка не розглядають як антиросійського політика. Але Захід очікує та спостерігає, чи будуть реформісти домінуючою силою в парламентській коаліції. Очікується, що існуватиме дві суперечності, з якими зіткнеться влада, і які залежатимуть від результатів виборів 2006 року.
По-перше, багато західних членів НАТО підтримають участь України у Плані дій щодо членства на самміті у Ризі за умови, якщо у Верховній Раді сформується помаранчева коаліція.
Сформована помаранчева коаліція подасть сигнал НАТО та ЄС про утвердження українського демократичного "прориву", розпочатого помаранчевою революцією та обранням Ющенка, першого українського президента-реформіста.
Це, водночас, свідчитиме про стабільність реформ. Парадоксом таких очікувань Заходу є те, що одна з трьох гілок помаранчевої коаліцій - Соцпартія - вороже налаштована щодо НАТО.
По-друге, як альтернативу помаранчевій коаліції, Андерс Осланд лобіює у Вашингтоні коаліцію "Наша Україна"- Партія Регіонів. Після його січневого візиту в Україну Осланд написав, що таку коаліцію у ВР, буцімто, підтримують прем' єр-міністр Юрій Єхануров, державний секретар Олег Рибачук та голова Ради Національної безпеки і оборони Анатолій Кінах.
Якщо це насправді так, то Осланд та ці три представники помаранчевої влади усвідомлюють, яким сигналом ця коаліція має стати для НАТО та ЄС. І як підтримка такої коаліції підірве цілі членства України в НАТО...
Коаліція "Нашої України" – Партії регіонів свідчитиме про те, що Україна повертає зі шляху реформ та регресує порівняно з етапом помаранчевої революції. НАТО відкладе залучення України до плану дій щодо членства і Україна втратить нагоду стати членом НАТО в третій хвилі його розширення у 2008 році.
Додаткова підстава для підтримки парламентської коаліції з Партією регіонів – перетворити Ющенка на віртуального президента, до чого і призведуть зміни до Конституції.
Підтримка Ющенка на заході-центрі України ослабне і його прибічники перейдуть на бік Тимошенко. Східна-південна Україна не довірить Ющенку створення коаліції з їхньою Партією регіонів. Це призведе до того, що Ющенка не переоберуть на другий термін у 2009 році.
Хіба "Наша Україна" не пам' ятає зниження своєї популярності після підписання стратегічного несерйозного меморандуму із Партією регіонів наприкінці вересня 2005 року, меморандуму, який Ющенко власноручно скасував у січні?
Тож чи буде підтримувати Помаранчева коаліція членство України в НАТО? Це не зовсім так.
По всьому СНД ліві сили вороже ставляться до питання членства в НАТО. Це основна відмінність пострадянських лівих від лівих сил Балтійського регіону або центральної Європи.
Пострадянський польський президент Олександр Кваснєвський палко відстоював членство Польщі у НАТО. Неможливо уявити якогось українського лідера лівих, з табору помаранчевих, або ж з іншого табору, які б ішли шляхом Кваснєвського.
Зрештою, основним бар'єром, який доведеться долати в Україні є Партія регіонів, яка очевидно, матиме найбільшу фракцію у майбутньому парламенті. Партія регіонів домінує у східних регіонах України, де опозиція до членства в НАТО є вищою.
Без перетворення Партії регіонів після березня 2006 року у пронатовську силу, або ж принаймні у нейтральну щодо НАТО, важко уявити як Україна може наблизитись до членства у 2008-2010 роках, як про це говорить президент Ющенко і як часто повторюють українські політики.
Три умови адміністрації Буша
НАТО та адміністрація Буша очікує, що Україні має виконати три умови для того, щоб членство стало реальною перспективою.
По-перше, проведення чесних та прозорих виборів 26 березня 2006 року, за стандартами ОБСЄ та Ради Європи. Ця ціль є цілком досяжною, якщо Україна проведе свої перші вільні вибори, починаючи з 1994 року.
По-друге, продовження політичних, економічних та оборонних реформ. Хоч динаміка реформ з часів обрання Ющенка була менш інтенсивною, ніж очікувалось, і часто суперечливою, цьому процесу все ж було надано поштовх.
Організація Фрідомхаус підняла статус України до рівня "вільної", ЄС та США надали Україні статус країни з ринковою економікою, а FATF (Financial Action Task Force) перестала відслідковувати ситуацію з відмиванням грошей в Україні.
Зараз триває чистка та реформування міністерства внутрішніх справ та військових під керівництвом Юрія Луценка, який відвідав минулого тижня Вашингтон, та Анатолія Гриценка.
Гриценко намагається узгодити функції українських силових відомств, які досить часто перетинаються. НАТО покликана сприяти цим спробам, розширюючи свою далекоглядну співпрацю із військовими до рівня Служби Безпеки, МВС, прикордонними службами та міністерством надзвичайних ситуацій.
Третє, найбільш суперечливим питанням є регіональна опозиція до членства в НАТО та низький рівень громадської підтримки членства.
Деякі інші пострадянські країни, зокрема Словенія та Угорщина, також не мали високої громадської підтримки членства в НАТО на початку їхніх кампаній вступу до альянсу.
Україна відрізняється від тих країн, що долучились до НАТО раніше, передусім тим, що вона стане першою по-справжньому пострадянською країною, якій запропонують членство в НАТО.
До інших пострадянських країн, трьох Балтійських, завжди було інше ставлення, до того ж вони ніколи не були членами СНД. Лише 10% українців розуміють, чим є НАТО і чому країна повинна вступити до Альянсу. І це - спадок радянської антинатовської пропаганди.
За часів Кучми просвітницькі кампанії щодо НАТО не проводили на належному рівні, в чому я переконався, очолюючи офіс НАТО у Києві в кінці 1990-х. Цей брак роз'яснювальної кампанії щодо позитивів членства в НАТО створив вакуум, в який колишня прокучмівська команда втиснула антинатовську пропаганду.
Брак різнобічної стратегії
Три стратегічні провали можуть підірвати зусилля України щодо вступу в Альянс.
По-перше, антинатівську кампанію проводить опозиційний блок "Не Так!", виборчий блок, сформований на базі Соціал-демократичної партії (об' єднаної) на чолі з Віктором Медведчуком, керівником президентської адміністрації останніх років президентства Кучми.
Важливим фінансовим ресурсом для блоку "Не Так!" та антинатовської кампанії є Республіканська партія, очолювана колишнім виконавчим директором Нафтогаз Юрієм Бойком.
Бойка кілька разів викликали на допит влітку 2005 року, але ситуація залишалась невизначеною, доки не втрутився президентський радник та магнат Олександр Третьяков. Бойка підозрювали як основного отримувача української частки коштів від тіньової організації Росукренерго.
Це показує, як невідкриття кримінальних справи проти минулих корупціонерів енергетичного сектору та продовження співпраці з тіньовим Росукренерго, підриває інші політики. Зокрема, стратегічну мету досягнути членства в НАТО. Не дивно, що міністр оборони Анатолій Гриценко та міністр фінансів Віктор Пинзеник виступають проти газового договору.
По-друге, підтримка коаліції з Регіонами України (яку начебто підтримують Єхануров, Рибачук та Кінах) свідчить про те, наскільки український уряд розосіблений у питанні НАТО. Чи їхня неприязнь до Тимошенко є більш важливою, ніж підтримка членства України в НАТО, яке відкладеться у випадку утворення коаліції з Партією регіонів?
По-третє, найбільшою фракцією у новій Раді буде Партія регіонів. До неї також увійдуть численні чиновники Кучми, щодо яких не було застосовано кримінальні звинувачення. Гасло "Бандитам - Верховна Рада!" витіснило гасло "Бандитам - тюрми!".
Як українські зовнішньополітичні стратеги планують чинити з тим, що найбільша фракція у новій ВР виступатиме проти членства в НАТО? І як прихильники коаліції "Наша Україна"-Регіони не усвідомлюють, що це стане сигналом для НАТО, що "Наша Україна" співпрацює з антинатовською політичною силою?
Якби президент Ющенко виконав свої передвиборчі обіцянки посадити бандитів до тюрем, то Партія регіонів не мала б, як очікується зараз, найбільшу кількість місць у парламенті. Регіони не мали б змоги взяти реванш за те, що вони називають вкраденою у 2004 році перемогою. І найбільшою фракцією в українському парламенті була б пронатовська сила, а не антинатовська.
Висновки
Проведення чесних виборів та не підтримка антиросійського курсу є двома очікуваннями Заходу від президента Ющенка, виконати які для нього досить посильно. Він демократ і не стоїть на антиросійських позиціях. Третє, більш складне очікування, це те, що після виборів у ВР буде утворено помаранчеву коаліцію.
Україна має дві коаліційні перспективи у новій ВР. Обираючи одну з цих коаліцій, президент Ющенко та Наша Україна визначать успішний вступ України до НАТО або ж відкладення вступу на невизначений термін.
1. Новосформована помаранчева коаліція означатиме запрошення України до Плану дій щодо членства на листопадoвому самміті НАТО у Ризі. Після цього Україні можуть запропонувати вступити в НАТО (разом з Албанією, Хорватією та Македонією) на самміті 2008 року.
2. Коаліція "Нашої України"-Регіонів призведе до відкладення рішення НАТО запросити Україну до Плану дій. Це означатиме, що Україна проґавить можливість потрапити до третьої хвилі розширення НАТО у 2008 році.
Др. Тарас Кузьо, професор, Інститут Європейських, Російських та Євразійських досліджень, Еліотська школа Міжнародних відносин, Університет Джорджа Вашингтона. Колишній голова Центру інформації та документації НАТО у Києві.
