Місце сидіння визначає точку зору

Перші особи держави люблять порозмірковувати про успішний рух України в Європу, а також про те, що Україна є невід'ємною частиною європейського співтовариства.

Однак поки що європеїзація України відбувається винятково в рамках публічної риторики вітчизняних чиновників.

Найбільш важливі іспити на цивілізованість влада провалює без особливого з цього приводу жалю.

Зокрема, державні менеджери продовжують ставитись до бюджетних коштів, як до доступних ресурсів, призначених для задоволення їх високих, навіть за європейськими мірками, запитів.

Останній скандал з главою "Нафтогазу України" Олексієм Івченком - волаюче підтвердження цьому. І купівля надмірно дорогого автомобіля і, більше того, аргументація його придбання вражають своїм віроломством і цинізмом.

"Я їжджу на останніх марках, починаючи з 92-го року. Тоді ще я працював в Івано-Франківську, і в Києві багато хто не знав, що таке "Мерседес", – робить відверті зізнання чиновник. "Я кожні два роки змінював останню модель "Мерседесу". І так протягом останніх 15-ти років. І свої традиції я зраджувати не буду", – додав Івченко.

Така постійнсть пана Івченка могла б порадувати, якби він був успішним бізнесменом, і його новий автомобіль був придбаний за його власні кошти, або кошти його компанії. Тільки от Олексій Івченко керує державною компанією, і кошти на купівлю авто позичені з державної скарбниці.

"Бандитам в'язниці! НІ корупції! НІ зловживанням!" – заявляли з трибуни Майдану перед багатотисячними мітингами Ющенко, Тимошенко й особисто фігурант скандалу пан Івченко, стоячи пліч-о-пліч.

Але, як казав перший президент України Леонід Кравчук, місце сидіння визначає точку зору.

Очевидно, тому для Івченка був придбаний новий автомобіль "Мерседес" S-класу вартістю $215 тисяч із вмонтованими масажними кріслами.

А машину Івченку купила дочірня компанія "Нафтогазу" "Газ-тепло", яку, як повідомляють у пресі, очолює племінник Івченка.

Чи траплялися подібні ситуації в Європі, і як потім складалася доля тих державних керівників, які цих помилок припустились?

У 2002 році міністр оборони ФРН Рудольф Шарпінг змушений був подати заяву про відставку. Рудольфа Шарпінга звинувачуавли в отриманні гонорару в 140 тисяч марок від PR-агентства "Хунцінгер".

Міністр визнав факт отримання грошей, однак не визнав, що його дії були протиправними. За його словами, він одержав цю суму ще до того, як став міністром, зазначив це в податковій декларації і заплатив з цієї суми податки. Частину цих грошей, за словами Шарпінга, було пожертвувано ним на "благодійні й політичні цілі".

У 2003 році глава МЗС Португалії Антоніу Мартінш да Круш пішов у відставку в зв'язку з висунутими проти нього обвинуваченнями в тому, що він користувався службовим становищем для надання допомоги своїм близьким. Сам міністр відкинув звинувачення, що допоміг своїй дочці вступити до університету. Однак у відставку пішов.

У 2005 році був змушений подати у відставку міністр економіки і фінансів Ерве Гімар, ключова фігура в уряді Франції.

Причиною відставки Гімара виявився матеріал, опублікований сатиричною газетою "Le Canard enchaîné", яка повідомляла, що міністр і його родина жили в службовій квартирі площею в 600 квадратних метрів.

Квартира оплачувалася з державної скарбниці, тобто апартаменти міністра утримували платники податків. Докази Ерве Гімара про те, що в нього, мовляв, дуже велика родина (дружина і вісім дітей) не врятували кар'єру чиновника.

У 2005 році британський міністр праці та пенсійного забезпечення Девід Бланкетт також був змушений подати у відставку після того, як одна з британських газет опублікувала статтю, в якій його звинуватили у зловживанні службовим становищем.

Девід Бланкетт звинувачувався у тому, що він допоміг своїй колишній коханці оформити наміри на проживання для філіппінської няньки її дитини. Стверджувалося також, що він передав коханці куплений на його ім'я залізничний квиток першого класу.

Крім того, міністр порекомендував своїй протеже уникати один з американських аеропортів, де в той період готувалася спецоперація поліції.

Кожен скандал починався з публікації у пресі, а у відставку чиновники йшли під колосальним тиском гроамдської думки.

Однак навіть цього швидкого огляду останніх скандальних звільнень високопосадовців досить, що б зрозуміти, що йшли з посад і за дрібніші провини, ніж необґрунтоване використання $ 215 тисяч бюджетних коштів.

Як же відреагував на це глава держави?

Віктор Ющенко грізно заявив, що нове авто необхідно продати. Крім того, президент повідомив, що буде наполягати на мораторії на такі операції, як купівля держслужбовцями настільки дорогих машин, квартир тощо.

От тільки ніхто у відставку не пішов і, мабуть, не збирається. Мовчать з цього приводу президент і прем'єр. Мовчить і опозиція, так само як і громадськість.

Може, для всіх вчинок Івченка не є чимось незвичайним? І кожен хотів би бути на його місці?

Найсумніше, що не чути вимог відставки від громадськості. Немає масових акцій протесту, немає пікетів біля будинку "Нафтогазу" з вимогами витрачати бюджетні кошти на благо народу, а не звиклих до останніх марок дорогих авто чиновників.

І це дійсно пригнічує - відомо, що без контролю з боку громадськості, будь-яка навіть найдемократичніша влада починає зариватися. А значить, не бачити Україні Європи. Доти, доки сама не навчиться жити по-європейськи.

Павло Берест, для УП