Справедливість: за що саме варто боротись

Скільки існує людство, стільки ж, напевне, існує поняття "справедливість". Насправді, якщо проаналізувати історію людства, то саме це, далеко не абстрактне поняття, вигравало часто вирішальну роль в розвитку суспільно-політичного устрою людського соціуму, тому що людство завжди прагнуло до побудови щонайсправедливішого суспільства.

Мабуть, всі революції та війни відбувалися під гаслом досягнення чи відновлення справедливості чи то всередині суспільства, чи то на міждержавному чи міжплемінному рівні. Причому у війнах кожна з конфліктуючих сторін була впевнена, що саме вона бореться за справедливість.

Певні соціуми існують і в дикій природі, але нікому не спаде на думку, що ієрархічна нерівність в дикій природі, коли домінуючому індивідуумові належить пріоритетне право і на найбільш ласий шматок їжі, і на найпривабливішу самку, є несправедливою. Тому що зрозуміло, що такий стан тваринного суспільства є корисним для виживання і розвитку цього соціуму.

Ніхто не вважає несправедливим також те, що хижак має право з`їсти свою жертву, хоч як би тій цього не хотілося. Та й сама жертва навряд чи вважає такий свій фінал несправедливим. Тому що такі закони природи.

Природно поставити собі запитання, які ж закони справедливості існують в людському суспільстві, і чи існують вони взагалі? Адже дуже часто гасло боротьби за справедливість брали на озброєння лідери та зачинателі революцій, переворотів чи війн. Але так же часто післяреволюційний чи післявоєнний стан справ ставав ще менш справедливим як для більшості борців за справедливість, так і для жертв чи пасивних спостерігачів такої боротьби.

Вже в новітній історії України поняття "справедливість" стало рушійною силою і революції на граніті, і помаранчевої революції. Тому що саме відчуття несправедливості в суспільстві з відомих причин досягло апогею та призвело до вибухонебезпечного стану самого суспільства.

Багато в чому розчарування прихильників помаранчевої революції зв’язано з тим, що не досягнуто тієї справедливості, про яку мріяли і за яку боролись тисячі учасників помаранчевої революції.

Зовсім недаремно Юлія Тимошенко обрала основним лозунгом своєї останньої передвиборчої кампанії вираз "Справедливість є, за неї варто боротись". Цей лозунг є, напевне, найбільш вдалим серед усіх в останніх виборчих перегонах і додав БЮТу не 1% прихильників.

Вважається, що поняття "справедливість" є досить відносним, абстрактним і якісним, і не піддається ніякому кількісному аналізу.

Філософи всіх часів і народів намагались всіляко дослідити це поняття, поки нарешті західні аналітики наприкінці минулого століття не формалізували поняття "справедливість" у вигляді завершених теорій, представником яких є Джон Ролз із своєю "Теорію справедливості", яка наразі є, мабуть, найбільш фундаментальною працею з цього приводу.

Якщо пошукати в інтернеті, то виявиться, що ця теорія є основою новітніх ефективних систем мотивації персоналу в багатьох західних фірмах, а отже, ця теорія вже знайшла своє практичне застосування.

Якщо провести соціологічні опитування в різних країнах світу, то будемо мати досить дивні результати таких опитувань. Не більше 10-20% жителів України чи Росії вважатимуть своє суспільство справедливим. В країнах західної Європи та, як не дивно, Білорусії такий показник може сягнути 40-60%, а в північній Кореї - 99%!

Тобто, з точки зору самих жителів, білоруське чи північно корейське суспільство є набагато більш справедливим а, значить, стійким до революцій, ніж українське. І справа тут не в нібито низькій поінформованості суспільства в перевагах західної демократії, а саме у відповідності до закономірних принципів справедливості.

Справа в тому, що згідно теорії справедливості існує залежність між рівнем загального добробуту суспільства і справедливим рівнем нерівності громадян: вищий загальний добробут дозволяє вищу майнову та соціальну нерівність членів суспільства.

Тобто, якщо загальний рівень добробуту в Україні та Білорусії приблизно однаковий, то соціальна нерівність в Україні набагато вища, ніж у наших сусідів. Тому і білоруси живуть відносно в більш справедливому суспільстві, ніж українці (якщо, правда, там не почнуться масові репресії, які відчує на собі більшість громадян).

А в північній Кореї всі, за виключенням вузького прошарку вищого ешелону керівництва країни, рівні в бідності, тому і відчувають себе не обділеними справедливістю. Так само ми почували себе і в Радянському Союзі в 70-х та 80-х роках минулого століття, тому і часто ностальгуємо за тим, виявляється, більш справедливим суспільством. Тому і більшість громадян України, згідно опитувань, хотіли б і зараз жити при соціалізмі.

Тобто величезна майнова і соціальна нерівність в Україні є потужним фактором соціальної нестабільності. Цей фактор можуть і завжди будуть використовувати партії лівого спрямування. Зважуючи на те, що комуністична партія України знаходиться вже практично в політичній могилі, її електорат переважно дістався, як не дивно, Партії регіонів (а дивно тому, що за своєю суттю це – олігархічна-буржуазна партія-клан) та частково прогресивним соціалістам.

І якщо, не дай боже, економічний стан країни, а отже, значно більшою мірою найбідніших верств саме міського населення, буде погіршуватись, Партія регіонів разом з прогресивними соціалістами неодмінно цим скористаються для генерування масового публічного невдоволення населення.

Єдиний вихід для уникнення нової революції для помаранчевої влади – це постійне підвищення загального добробуту населення, тому що зменшувати статки багатих для вирівнювання соціальних та майнових диспропорцій в суспільстві нереально. Хоча на крайній випадок, щоб спустити пару, влада може і вдатись до показових "розкуркулень" найбільш одіозних олігархів.

Але щоб мати стабільне суспільство, потрібно будувати його на засадах принципів справедливості.

Джон Ролз виділяє два основних закономірних принципи справедливості. Перший звучить таким чином:

Кожна особа повинна мати право на щонайширший перелік різних основних свобод і прав, сумісний з переліком для інших членів суспільства.

Основний список таких свобод включає: політична свобода (право голосувати та обіймати державну посаду), свобода слова та зібрань, свобода совісті та думки, право на особисту власність і свобода від свавільного арешту та конфіскації майна, а також особисті свободи: свобода від психологічного гніту, фізичного нападу та виключення із суспільства.

Другий принцип: соціальні і економічні нерівності повинні залагоджуватись таким чином, щоб а) можна було сподіватись на їхню корисність для кожного члена суспільства й б) вони пов`язувались з відкритими для кожного члена суспільства постами та посадами. Тобто другий принцип коротко визначається виразами: "корисність для кожного" й "відкритість для всіх".

Отже, очевидно, що саме західні демократії забезпечують максимальне дотримання принципів справедливості, а отже, їх суспільства є максимально справедливими на даному етапі розвитку людства.

Очевидно також, що суспільство буде вважати справедливими додаткові пільги чи відносно високі заробітні плати високопосадовцям та іншим чиновникам тільки в тому разі, якщо це буде корисно для всього суспільства, а отже, і для найбідніших його верств. А також в тому разі, якщо кожен член суспільства за абсолютно прозорих процедур і правил має право зайняти будь-яку посаду в суспільстві.

В такому разі не видається абсолютно дивним несприйняття суспільством, наприклад, придбання Івченком нового представницького авто більш як за мільйон доларів, тому що жоден з членів суспільства не отримає з цього ніякого зиску. Чи, може, газ для населення внаслідок такої операції стане дешевшим? Чи Нафтогаз заплатить в бюджет більше податків?

І взагалі поняття "пільги" з точки зору теорії справедливості не є справедливими, тому що суспільство готове надавати пільги, а отже, переваги та преференції одним членам суспільства перед іншими не як довічну винагороду за явні чи міфічні минулі заслуги, а як винагороду за можливу користь для самого суспільства.

Таким чином, існування в теперішньому вигляді системи пільг в Україні не є і ніколи не буде справедливим з точки зору інтересів суспільства і має бути скасовано. Натомість більш справедливою має бути пенсійна система, базована на персональних пенсійних рахунках, оскільки в такому разі де-юре пенсіонер отримує пенсію з власних пенсійних заощаджень і не вимагає від суспільства нічого додаткового. Що заробив, те й маєш.

З точки зору доцільності та корисності для суспільства повинні бути переглянуті всі пільги чи переваги, що мають держслужбовці, тобто все, що не приносить явної користі всім громадянам, повинно бути скасовано.

Також згідно теорії справедливості суспільство буде вважати справедливим існування рівного доступу до таких благ, як освіта та медичне обслуговування: не безкоштовного, а рівного! А вже суспільство повинно вирішити, як такі послуги зробити ще й доступними для всіх.

Тобто, рухаючись до Європи, українське суспільство в тому числі повинно прийняти на себе і зобов’язання запровадження європейських стандартів справедливості. Очевидно, що держслужбовці, еліта та олігархи повинні бути готовими поступитися невиправданими з точки зору корисності для кожного члена суспільства пільгами та перевагами. Мабуть, це і буде найважчим завданням для влади, яка декларує орієнтацію на європейські цінності, тому що починати прийдеться з себе.