Схоже, реальна влада в Україні остаточно переходить до регіональних "промислових баронів" та вірної їм "надвірної шляхти", набраної, як і в середні віки, з різної потолочі.
"Король" же і "канцлер" – себто президент і прем'єр – із їхнім військом у цій системі координат виглядають радше номінальними лідерами країни, чиї функції полягають передусім у захисті зовнішньополітичних інтересів баронів, а також у символічній присутності в кожній точці державного простору у вигляді портретів та міліціонерів на вулицях, але така присутність не дозволяє втручання у внутрішні справи магнатерії, у "домові війни" між баронами.
Максимум, на що мають право керівники держави, так це на команду: "Брейк!" – це коли розбірки баронських військ між собою сягають надто вже високого градусу й починають загрожувати інтересам іншої магнатерії та королівської й канцлерської родин – "перших серед рівних".
Але й тоді не можна бути надто вже суворим до "надвірної шляхти"; надто скажені представники останньої, звісно, можуть бути про людське око оголошені поза законом, але ж чи можна у феодальній Україні надовго кидати за ґрати вірного баронового вояка?
Питання суто риторичне, відповідь ясна – ні, не можна.
От і коїться те, що коїться.
У п'ятницю, 27 жовтня, у Дніпропетровську сталося захоплення території АО "Дніпрофарм" на проспекті Карла Маркса прямісінько у центрі міста.
Номінально сотня атакуючих – як стверджують свідки, дехто був озброєний автоматами – виконувала рішення київського Печерського суду про зміну власника, хоча справа перебуває в Апеляційному суді й до розгляду ним ніяких практичних кроків за законом не може робитися.
Реально ж, як пишуть Інтернет-видання, охоронна фірма КРОК захопила завод, побила охорону й викинула на вулицю працівників, не давши їм змоги навіть забрати свої речі.
Все це відбувалося в інтересах тих, хто прагне на місці підприємства побудувати елітний житловий комплекс і завдяки цьому "наварити" кілька сотень мільйонів доларів. А разом із тим – показати, хто в місті хазяїн, хто володіє його центром.
Міліція, до якої вдалося додзвонитися тільки за 30 хвилин після початку подій, у розвиток ситуації не втручалася. І, як пишуть Інтернет-ЗМІ, через створений бойовиками коридор на підприємство ледь не урочистим кроком зайшов персонаж, який і досі періодично виникав у керівному кріслі, але час від часу зникав звідти для короткотермінового перебування за ґратами.
Того ж таки 27 жовтня, але вже у Херсоні, семеро озброєних осіб захопили на території Херсонського суднобудівного заводу судно "Кілія", яке до цього моменту належало Херсонському морському торговельному порту.
Екіпажу показали якісь документи, після чого його відправили у приміщення управління порту. Після цього начальник порту і капітан "Кілії" просто не були пропущені на територію підприємства охороною порту.
З чим пов'язана атака на судно, і як опинилися на території порту озброєні люди, які не належать до його охорони, зрозуміти важко – циркулює кілька версій мотивів цих подій.
І, нарешті, знову Дніпропетровськ, тільки вже понеділок, 30 жовтня, ринок "Озерка" і навколо нього.
Фактом є штурм цього ринку, бій нападників не лише із охороною, а і з "Беркутом", який усе ж таки досить оперативно прибув на місце подій, побиття атакуючими тележурналіста Руслана Герасименка, чимало поранених з обох боків і ще більше заарештованих.
Але що цікаво: за даними МВС, нападали на ринок півтори сотні осіб, за свідченнями незалежних спостерігачів – до півтисячі персонажів кримінальної зовнішності й поведінки.
Відтак цифра у 92 заарештованих у першому випадку виглядає солідно, а от у другому – просто-таки жалюгідно. Та й кількість вилученої "зброї травматичної дії" – 12 одиниць – у разі, якщо нападників було десь 500 осіб – це курям на сміх.
А взагалі-то, якщо в Україні майже вся влада належить "промисловим магнатам", якщо прийшло нове середньовіччя, то яка різниця, як саме сьогодні скінчився двобій оружейної челяді герцога Макса Бєшеного та барона Інгвара Колло де Мойського за володіння "Озеркою"?
За кілька тижнів команди відпочинуть і знову зійдуться в герці за цінний приз. І жодна центральна влада їм не завадить.
Бо ж домінує право сили, а не сила права. І двобій триватиме до того моменту, поки один із його учасників не доможеться повної й остаточної перемоги. Або поки не щезне з тих чи інших причин предмет змагань.
І так – по всій Україні. Збиратимуться і розпадатимуться союзи "баронів", які за допомогою грубої сили та слухняних судів перерозподілятимуть власність, не зважаючи на смердів, котрі випадково підвернуться під руку, та віддаючи лише ритуальну шану "королеві" і "канцлеру". Хоча, звичайно, ті матимуть повне право набрати й собі збройні ватаги та долучитися до заповзятих змагань за ті "феоди", себто території, на яких є якесь цінне майно, які вважаються ласими шматками, і які "погано лежать".
Власне, у тому ж Дніпропетровську за завод імені Петровського боротьба з використанням голомозих накачаних хлопців у напіввійськових одностроях за часів Кучми велася кілька років. І нічого – преса навіть не писала про це, а населення сприймало події як неминучу даність...
А от у разі, якщо центральна влада України не збирається віддавати важелі керування в руки "промислових баронів" і їхньої челяді, якщо держава не хоче рухатися в нове середньовіччя, якщо не тільки Ющенко, а і Янукович прагнуть не на словах, а на ділі інтеграції в Європу й життя нашої країни за сучасними європейськими стандартами, ситуація різко змінюється.
Настільки різко, що владні чинники, мабуть, не розуміють, яку ницість і некомпетентність вони щойно засвідчили.
Уявімо собі, що у центрі Гамбурга чи у Познані сотня озброєних автоматами молодиків спробувала захопити якесь стратегічне підприємство, то якою була б реакція влади?
Цих молодиків негайно оточили б антитерористичні частини й у разі відмови здатися знищили б вогнем з землі та з неба.
Тим більше сказане стосується нападу на "Озерку", де атакуючі стріляли у бійців "Беркуту" й поранили кількох із них. Тут спецчастини МВС просто-таки були зобов'язані відповісти вогнем на знищення, а не сумирно спостерігати після бойовиська, як навкруги ринку впродовж цілого дня кружляють автобуси з десятками персонажів у масках і хакі, а наказати цим транспортним засобам зупинитися, й у разі відмови – знищити на місці.
Бо ж ідеться про відвертий тероризм, спрямований проти цивільних громадян – згадаймо, як викидали рядових працівників із "Дніпрофарму", як закидали вибуховими пакетами "Озерку", як конвоювали моряків "Кілії" й т.д.
А в останньому випадку, коли був силою захоплений корабель, ідеться ще й про банальне піратство. З усіма належними наслідками, які в цивілізованій державі мали б із цього випливати.
Найперше ж президент Ющенко мав негайно впровадити у Дніпропетровську надзвичайний стан: це ж не жарт – два масових збройних напади на значні об'єкти впродовж трьох діб! А міністр внутрішніх справ Луценко й голова СБУ Дріжчаний – виїхати на місце подій та персонально керувати операціями зі знешкодження місцевих бандформувань.
А що стосується мас-медіа, то вони мусили б усі ці дні відстежувати згадані сюжети як топ-сторі. Але ж, схоже, таки мають рацію лідери Євросоюзу, що не рвуться приймати Україну до своєї спільноти...
Іншими словами, може так статися, що, живучи поруч із Європейським Союзом, ми перебуватимемо з його країнами у відчутно різних часових вимірах за шкалою Великої Історії.
І ці виміри дотикатимуться хіба що тоді, коли плейбої та нувориші західних держав спільно зі своїми колегами в неофеодальній Україні влаштовуватимуть різноманітні шоу для плебсу a la "Міс Європа-2006", який за своєю стилістикою, як на моє суто суб'єктивне враження, більше скидався не на вибір найяскравішої красуні Старого Світу, а на кастинг у провінційному офіцерському публічному домі.
Проте така ситуація матиме і свої плюси: аматори гострих вражень наввипередки рватимуться до нас, щоб відчути на своїй шкурі гострі відчуття середньовічного персонажа, який раптом потрапляє у "розбірку" між оружною челяддю пихатих баронів і герцогів, яким до дупи закони та центральна влада.
Уявляєте, скільки туристів-адреналінщиків приїхало б до Дніпропетровська з усього світу, якби Макс Бєшений заздалегідь оголошував дати своїх чергових нападів на "Озерку"?
 |
Автор
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
