Що робити президенту Ющенко у новій політичній ситуації?

Політична ситуація, яка склалася в Україні останнім часом, виявилася досить складною для президента Ющенко. Голова держави, лідер помаранчевого руху, після останніх парламентських виборів опинився перед дуже неприємним фактом: дві гілки влади, виконавча та законодавча, перейшли до рук його опонентів. Ще півтора роки тому таке здавалося неможливим.

Спочатку 2005 року, зараз же після приходу до влади помаранчевої команди, серйозні аналітики вважали, що, нажаль, але в Україні більше немає опозиції, та довгий час не буде.

І дійсно, лідери опонентів (біло-голубі) розбіглися хто куди: хто в Словаччину (Кучма, Засуха), хто в Америку (Щербань), хто в Швейцарію (Ахметов).

Дехто взагалі зник, не залишивши слідів (Пукач, Сацюк), або застрелився (Кирпа, Кравченко). Але більшість кинулися до Росії: Бакай, Боделан, Білоконь, та й сам Янукович.

У багатьох "бувших" після помаранчевих подій несподівано виявилися важкі захворювання, які потребували негайної госпіталізації - Різак, Кушнарьов, Колесников, Сало та інші цікаві люди для слідства.

У цих умовах, багато депутатів Верховної Ради, які звикли завжди бути при владі, почали масово виходити із своїх фракцій, та записуватись у ті, що ближчі до влади. Так, наприклад, Блок Юлії Тимошенко швиденько збільшився удвічі.

Практично усі аналітики прогнозували, що на наступних виборах до парламенту помаранчева команда та блок Володимира Литвина створюватиме абсолютну та стабільну більшість, і будуть спокійно панувати у країні усю наступну каденцію.

Але не так сталося, як гадалося. Блок Володимира Литвина взагалі не пройшов до Верховної Ради, а парламентська більшість і, як наслідок, виконавча влада були створені силами, які ідейно протилежні помаранчевим у багатьох принципових питаннях.

Нагадаємо, що перехоплення влади сталося не внаслідок виборів (НСНУ, БЮТ та СПУ у сумі набрали 54% від повного складу ВР), а внаслідок, що б хто не казав, елементарної зради ідеалам Майдану з боку лідера СПУ Олександра Мороза, який перейшов до іншого табору, змінивши ці ідеали на крісло голови Верховної Ради України.

Але зараз мова йде не про те. Зрада – це питання моралі, яке нехай залишиться на совісті Мороза.

Питання про інше: нова, так звана "Антикризова коаліція" була створена в такий спосіб, який надавав президенту Ющенко формальну можливість достроково розпустити парламент та призначити нові вибори.

Це був шанс спробувати повернути втрачене. Але президент цією можливістю не скористався.

Чому? Є одне припущення.

Пам'ятаєте притчу про царя Соломона, коли дві жінки одночасно народили дітей. У однієї вночі померло немовля, тоді вона тихенько зробила підміну. Мертвого підсунула жінці, яка спала, та забрала собі її живу дитину.

Зранку, оскільки кожна з жінок твердила, що саме її немовля є живим, їх повели до царя Соломона, щоб той розсудив справу.

Соломон, заслухавши кожну зі сторін, вирішив: "Розрубати немовля на дві половини та віддати кожній по її частці".

Одна жінка, заслухавши вирок царя, вигукнула: "Якщо так, то нехай вона не дістанеться нікому!" Але інша почала молити: "Не вбивай мою дитину. Хай вона дістанеться іншій жінці, лише б залишилася живою!".

Тож Ющенко потрапив саме в схожу ситуацію: мати живого немовляти: чи рубати Україну на дві половини, чи погодитись (може на деякий термін) на чужу мати. Тому, на відміну від деяких любителів радикальних кроків, автор не засуджує президента за нерішучість у тій ситуації.

Що маємо зараз?

Насамперед, слід відмітити, що маємо деякий позитив. А саме, Партія регіонів, яка одержала владу, припинила розгойдувати човен, у якому сидить вся Україна. Зникли такі проблеми, як федеральний устрій України, парад регіональних суверенітетів з питань зовнішньої політики та другої державної мови.

Інакше кажучи, партія, яка отримала владу, припинила відверту антиукраїнську діяльність. Це не так вже й мало, але оце, майже, й усе, що можливо віднести до плюсів.

А які мінуси?

По-перше, є протиріччя між курсом президента на рух у Європейський Союз та гальмуванням цього руху з боку нової влади. По-друге, існують різні погляди сторін на спосіб гарантування державної цілісності та безпеки (ставлення до вступу до НАТО).

І, по-третє, так звана, антикризова коаліція почала відверто діяти в інтересах великого бізнесу, на відміну від високих соціальних стандартів, запроваджених свого часу помаранчевою владою.

Що стосується перших двох питань (ЄС та НАТО), у президента зараз немає достатньо важелів, щоб змінити ситуацію на краще. Здавалось б, що саме зовнішня політика є компетенцією президента.

Але насправді ця компетенція може довгий термін реалізовуватись лише в промовах та заявах. Конкретні практичні кроки не можливо зробити без згоди більшості в парламенті та реальних дій Кабінету міністрів.

Що ж робити президенту Ющенко в таких умовах?

По-перше, треба не забувати, що за нього у 2004 році проголосувало 54% виборців. Ці виборці нікуди не ділися. Вони залишилися в Україні, та підтвердили свої погляди у 2006 році. Власне, саме помаранчева коаліція в складі НСНУ, БЮТ та СПУ одержала 243 депутатських мандати, що склало 54% від повного складу ВР. У зраді Мороза немає вини цих виборців.

По-друге, у президента Ющенко з'являється непоганий шанс навести порядок у державі, тому що:

а) в Україні вже існує Конституційний Суд (а зміни до Конституції були прийняті в незаконний спосіб з використанням шантажу та погроз);

б) нова-стара влада так захопилася власними інтересами, готує такий "подарунок" більшості українцям, у вигляді закону про Держбюджет на 2007 рік, та проявляє стільки реваншистських намірів, що зараз настав саме той час, коли треба звернутися до народу та провести референдум щодо ставлення людей до змін в Конституцію України.

Одночасно можна запитати людей щодо їх відношення до вступу України до НАТО. І ці відповіді врахувати при подальших діях.

Такий референдум цілком виправданий. Президент, як гарант Конституції, просто зобов'язаний його провести.

І справа не в тому, щоб повернути владні повноваження Ющенку, а в тому, що лише народ має право визначати, якому політичному устрою країни він віддає перевагу: президентському чи парламентсько-президентському.

Олександр Коваленко, для УП