Майже два роки тому мирна демократична революція презентувала Україну як європейську державу з великим демократичним потенціалом.
Але хід подій після виборів президента засвідчив неможливість реалізації цього демократичного потенціалу у старих формах суспільних відносин.
Нині українці є свідками та жертвами реставрації кучмізму. Свідками того, як перемогла створена Кучмою та його оточенням система та мораль влади.
Україна перебуває в небезпеці.
Під загрозою опинилися найбільші здобутки мирної демократичної революції: права та свободи громадян, європейський вибір нації, справжня незалежність держави.
Нинішній стан українського суспільства дозволяє владі робити помилки й навіть підштовхує її до різноманітних зловживань, у тому числі, й соціально-популістського плану.
Низка помилок та невдач старої та нової влади на внутрішньополітичному рівні була не випадковим збігом обставин, а об'єктивним наслідком неконкурентноздатності сучасної України, як макросистеми, на зовнішньополітичному рівні.
Україна та її політична еліта не проявила волі до самоорганізації з метою розробки та втілення свого власного національного проекту стійкого розвитку.
Це сталося через відсутність самоусвідомлення історичної суб'єктності України як суверенної сили.
Усвідомлення того, що вітчизняні економіка, безпека, освіта й організаційна культура, зрештою, модель демократії існують не у вакуумі, і не на Марсі, а у реальному та жорстокому конкурентному світі.
І для справжнього забезпечення національних інтересів українці мають здійснювати їхню експансію. У сучасному глобалізованому світі це не просто допустима норма, це життєва необхідність.
Сьогодні різні частини політичної еліти продовжують робити ставку на приєднання до чужих національних чи регіональних проектів розвитку, не маючи віри у свої власні сили. Це ознака глобальної непатріотичності критичної маси українських політиків.
У таких політиків державні інтереси завжди на другому плані, а на першому – особисті або корпоративні. Розлам еліт поглиблює розлам у суспільстві та посилює загальну неконкурентноздатність держави.
Де взяти відповідальних політиків?
Демократія завжди будується на засадах політичної відповідальності і перед виборцями, і перед союзниками, на дотриманні передвиборчих зобов'язань, у тому числі й моральних. У цьому й полягає різниця між демократичними політиками та демагогами.
Називатися політиком та балотуватися до виборних органів влади у зрілій демократії може лише той, хто своїми попередніми діями заслужив право представляти інтереси громадян. Це, якщо хочете, кваліфікований відбір, де діє чесна конкуренція.
Таке право не можна купити, чи самовільно присвоїти, його можна отримати лише шляхом діяльності протягом певного часу. Політик – це теж кваліфікована професія, і кар'єру політика потрібно професійно будувати.
Політичні кризи останніх років – це насамперед кризи політичної відповідальності. Поява у парламенті так званої антикризової коаліції є не просто зрадою партнерів по демократичній коаліції.
Фактично зраджено демократію, як конституційний устрій держави, зраджено національні інтереси, як сукупність інтересів відповідальних громадян. Зрештою, зраджено молоде покоління українців, яких позбавляють можливості повної самореалізації у власній Вітчизні.
Через безвідповідальну поведінку чинні українські політики морально збанкрутували і майже повністю втратили авторитет у суспільстві.
Ні президент, ні всі помаранчеві політики разом узяті не змогли ефективно протидіяти цьому сценарію, тому що увесь їхній час та енергія пішли на міжусобну боротьбу за владу.
Так сталося тому, що політичні лідери та політичні партії, що обслуговують цих лідерів, забули про те, хто є справжнім джерелом влади в країні.
Вони забули про інтереси й устремління громадян України, проголосили себе “людьми президента”, і як челядь посадової особи втратили демократичні джерела власної легітимності. Тому сьогодні вони цілком заслужено втрачають владу.
Тим більше, що політичні вожді у своїй політичній діяльності не встигають за громадянами. Вони дуже повільно позбавляються старих звичок та моделей поведінки.
На жаль, скроєна наспіх частиною депутатів і нав'язана усьому народові конституційна реформа не надає громадянам інструментів громадсько-політичного контролю над владою.
Напівімперативний мандат дозволяє спритним депутатам, не покидаючи власної фракції, одночасно долучатися до всіх принад правлячої коаліції. Ця очевидна недоречність ділить депутатів на людей першого і другого сорту, а отже, має бути усунута.
Сьогодні видно, наскільки недозволеною розкішшю є сидіти біля телевізорів і, пасивно споглядаючи за деградацією політиків, чекати від них відповідальної поведінки. Відповідальна демократична політика не можлива без взаємодії відповідальних громадян та відповідальних інститутів громадянського суспільства з відповідальними політиками.
Відповідальні політики з'являються там і тоді, де і коли під тиском суспільства та обставин відчувають на собі вантаж відповідальності. А також пильний контроль за своїми діями з боку медіа та громадськості. Тому нові відповідальні політики можуть з'явитися насамперед серед нових авторитетних та відповідальних громадян.
Звідки з'являться нові суспільні авторитети?
Нормальне суспільство не може нормально функціонувати без регулятивної функції моральних авторитетів. Нові моральні авторитети можуть зародитися лише в неполітичному середовищі за умови прояву ними громадянської позиції та громадянських вчинків.
Саме ці громадянські авторитети мають підпорядкувати політиків своїй волі, поставити під контроль свого власного авторитету.
Між виборами це можна зробити лише шляхом конструювання для них зовнішніх рамок, норм і правил такої політичної поведінки, яка б схвалювалися суспільством, а отже, у демократичній системі була б обов'язковою для респектабельних політиків.
Для досягнення подібного ефекту недостатньо провести загальнонаціональний круглий стіл за участі знакових і авторитетних особистостей.
Потрібно, щоб вони напрацювали певні моральні цінності, нові демократичні стандарти політичної поведінки, нові громадянські принципи.
Наприклад, чесність у словах, послідовність у діях, відповідальність за слова та дії, відмова від маніпуляцій, неприпустимість залучення зовнішніх щодо держави сил у внутрішню боротьбу за владу.
А ще: прозорість ухвалення рішень, стимулювання самоорганізації громадян, підконтрольність громадськості тощо.
Потрібно по-новому прочитати для суспільства такі базові поняття, як громадянськість, патріотизм, національна ідея, національні інтереси, національна стратегія та відповідальна політика. Тільки так це може мати суспільно значимий резонанс і зможе дати хоч якийсь результат. Влада має не лише слухати громадян, але й прислухатися до них.
Перші кроки до виходу з глухого кута
Час змінити формат взаємодії держави й громадянського суспільства, щоб дійсно кваліфіковані люди вийшли на провідні ролі й поставили свій інтелект на службу державі й суспільству.
Це можна зробити, коли громадянське суспільство змушуватиме держапарат узгоджувати з ним усі більш-менш важливі рішення на мікрорівні.
А держапарат виховуватиметься на філософії обслуговування, тобто надання якісних адміністративних послуг громадянам. Тоді не виникатиме питання, що було першим: яйце, яким сплачують податки, чи курка, яка їх несе.
Політична реформа, спрямована на демократизацію знизу, має вивільнити творчий потенціал українського громадянського суспільства і створити конкурентне поле для проведення інших реформ.
Тільки на її тлі можлива успішна реалізація інституційних та економічних реформ: адміністративно-територіальної, судової, податкової, енергетичної тощо.
Цих реформ гостро потребує державний механізм, їхнє проведення частково декларує й правляча коаліція. Але парадокс ситуації в тому, що від даної коаліції цих реформ ніхто не чекає, як не чекав би й від нової опозиції.
Суспільство стомилося від політикуму, як сукупності безвідповідальних осіб, партій, ідей та висловлювань.
А що може бути більш безвідповідальним, ніж коаліційний кабінет, у якому завжди знайдуться бажаючі перекласти відповідальність з однієї партії на іншу або присвоїти заслуги якогось політика собі?
Сьогодні мусимо зробити те, що не було зроблено за останні два роки демократії в країні – створити механізми погодження, реалізації та захисту громадянами своїх інтересів.
Завдання, відверто кажучи, не з простих, але, якщо відчуватимемо широку підтримку знизу – зможемо це зробити. Адже головна сила України – її громадяни, які не будуть спокійно дивитися і пробачати політикам зради.
Саме разом з такими людьми варто будувати політичну силу нової європейської демократичної якості, орієнтовану не на минуле, а на майбутнє.
Настав час, коли історія розводить у різні кути "помаранчево-голубих" олігархів, безбарвних бюрократів та "жовтогаряче" громадянське суспільство.
 |
Автор
Володимир Горбач, Громадянський форум України, для УП
