Чому Росії та певним українським політичним силам невигідно визнавати Голодомор геноцидом саме українського етносу?
Чому його жертв розчиняють у понятті "люди, що проживали на території СРСР"?
Чому взагалі дане питання намагаються спустити "на гальмах"?
Перше питання – це безпосередня відповідальність Росії як правонаступниці СРСР за злочин штучного голоду в Україні.
Поки що подвійний стандарт успішно працював: золотий запас, валютні заощадження і нерухомість за кордоном Росія успадкувала від СРСР, а історичні зобов’язання і відповідальність, бачте, ні.
Якщо підходити до Голодомору за критеріями Голокосту, а жертв штучного голоду прирівняти хоча б до остарбайтерів, то це питання може й справді носити фінансовий характер.
Кожна вивезена з України під час голоду скирта хліба – аналог золотим зубам спалених в Освєнцімі чи Майданеку євреїв, перелитих у злитки нацистського золота – хто хоче, підніміть експортну статистику хліба з СРСР 1933-го.
Друге питання – це питання другої державної мови. Голодомор – це страшний удар в корінь українського етносу – село.
Саме завдяки Голодомору було зупинено українізацію та запущено русифікаційний маховик.
Отже, російська як друга державна мова – це спроба закріпити культурний удар Голодомору по українцях і на майбутнє.
Саме завдяки Голодомору народна традиція зі щоденного життя стала лише науковим артефактом, саме він зробив наш народ безголосим – разом із мільйонами людей загинули й пісні.
Тому й зараз української музики недостатньо, щоб заповнити цілодобовий ефір хоча б одного ФМ-радіо. "Вона ж неякісна та непопулярна", – скажуть неприхильні циніки – але ж тоді її носіїв банально фізично винищили!
Саме тоді баланс "місто-село" було зруйновано: молодь потяглася до зрусифікованих міст – бо село остаточно стало убогим і безперспективним – де й розчинилася національно.
Було знищено носіїв християнської моралі та старої "не-комуністичної" етики праці. Змінилася демографічна поведінка українців – діти, що пережили голод, уже не хотіли народжувати багато дітей.
Варто говорити й про інші, психологічні спадки – страх "про всяк випадок", звичку замовчувати історію, боязнь своєї мови та культури, відразу до села та сільського способу життя.
Голодомор відбився навіть на тому, як люди голосують: фраза "мені все одно, чи Ющенко, чи Янукович, лиш би їсти було що” перекладається "все що завгодно, тільки б не голод”. Страх живе з того часу і надалі передається в спадок.
Третє питання – це питання відповідальності всієї радянської спадщини за цей голод. Ви собі уявляєте, як пам'ятник Гітлеру залишають стояти через його "мистецьку вартість", а вулиця Гіммлера не переназивається, бо людям "незручно"? Вулиці Постишева, Косіора, Петровського, Якіра та інших активних організаторів Голодомору – тут і скрізь.
Штучний голод – це наслідок не "окремих прорахунків" злого Сталіна і його оточення, це – глибинний зміст радянської системи, усієї без винятку – від Леніна до Горбачова включно.
Хочеться спитати: чи не соромно Путіну за те, що його держава має той самий гімн, що і злочинна Радянська імперія, авторка Голодомору?
Яка ж ситуація з ідеологічною фразою "висловлення жалю усім без винятку жертвам голоду, без поділу на нації", яку постулює Олександр Мороз?
Основа такого мислення – думка про те, що поділ на етноси, на народи – це зло, що таким чином якісь народи будуть кращими, а якісь – гіршими.
Це – ідея антинаціонального комуністичного або глобалізаційного світогляду.
Мета такого підходу – зняти відповідальність з комунізму як ідеї, а також з СРСР і його історичного спадкоємця за злочин саме стосовно українців, "забовтати" ключові українські етнополітичні проблеми, створені Голодомором, і, по суті, "проїхати" цю незручну і неприємну для зацікавлених сторін "зупинку", зіпхнувши всю відповідальність у могилу померлого радянського монстра.
Голокост – це злочин нацистської Німеччини стосовно євреїв. Проте ніхто не заперечує того, що крім євреїв, німці знищували і людей інших націй.
Зараз ми живемо в державі Україна, а не в Поволжі чи Казахстані. Цифри чітко показують нам, що на території України більшість жертв голоду 1933-го – саме українці, і це ніяким чином не принижує чи відсуває на другий-третій план жертв іншої національності.
Відповідальність за злочини радянського режиму перед казахами чи росіянами на тих територіях несуть саме спадкоємці (не тільки золотого і алмазного запасів) СРСР.
Отже, є сенс говорити в першу чергу про радянський злочин на території нашої держави, а потім – про злочини на території інших суверенних держав, а не пхати все в "пакет" (говорити про все взагалі та ні про що конкретно).
Чому нам, українцям важливо те, що Голодомор – це удар по нашому етносові?
За століття колоніалізму саме комуністи поставили над українцями унікальний експеримент на знищення.
Ми сьогодні – наслідок саме тих часів. Розуміючи, куди і як повертали нашу історичну "лижню", ми зможемо знову віднайти себе.
Голодомор – це перший комуністичний злочин, котрий нарешті буде засуджено в Українській державі. За ним підуть інші – колективізація, знищення української церкви, геноцид кримських татар, операція "Вісла", Чорнобиль, русифікація. Ми повинні закінчити комуністичну добу в Україні.
Це важливо і для всього світу.
Щоб як інші злочини проти людства – Голокост, геноцид турецьких вірмен чи етнічні чистки в Боснії – так і Голодомор, ніколи не повторювалися знову.
 |
Автор
Остап Кривдик, політолог, активіст
