Скільки ще "випадкових" смертей має бути в справі Гонгадзе?

Вже понад шість років Україна живе зі справою Гонгадзе на совісті.

Чим же ця справа така особлива, що ніяк не піддається розслідуванню?

Навіть те, що зараз якусь її частину почав розглядати суд, це не та правда, якої чекає суспільство.

Чому ж тут не вдається встановити істину?

Відповісти на це запитання має, зокрема, парламентська слідча комісія для розслідування обставин і причин загибелі журналіста, створена 21 вересня цього року.

Останнім часом у ЗМІ з'явилася просто таки лавина інформацій: інтерв'ю, коментарів, дискусій про справу Гонгадзе. Іноді навіть здається, що свою версію про загибель журналіста має чи не кожен, хто знає хоча б прізвище Гонгадзе.

Прикро чути некомпетентні запитання, особливо їх коментувати. Тому наголосимо на найсуттєвішому.

По-перше, ця комісія є першою парламентською слідчою комісією, яка займається виключно справою Георгія Гонгадзе.

По-друге, комісія має не лише з'ясувати обставини й причини загибелі журналіста, а також знайти відповідь на найголовніше питання – чому за шість років розслідування дана кримінальна справа залишається непідвладною українському правосуддю.

Впродовж приблизно двох місяців комісія провела п'ять засідань.

Депутати ознайомилися з матеріалами справи, які зібрала попередня комісія, заслухали Генпрокурора Олександра Медведька, вислухали свідка по справі екс-майора держохорони Миколу Мельниченка, заступника Генпрокурора Віктора Шокіна, керівника слідчої групи Генпрокуратури по справі Гонгадзе Романа Шубіна.

У грудні комісія має звітувати перед Верховною Радою.

Є всі підстави очікувати, що діяльність комісії не буде формальною, роботою заради роботи.

Ми хочемо довести, що українська влада має бажання й змогу розкрити цю непросту справу.

Переконаний, що ТСК спроможна внести ясність у чимало моментів розслідування цієї справи. А от посадити на лаву підсудних не тільки виконавців, а й замовників злочину – це компетенція інших органів.

Утім, повернімося до подій шестирічної давності.

Чому, власне, справа Гонгадзе набула такого резонансу? Чому вона не розкрита й досі, не зважаючи на всі запевнення? Хто завів її в глухий кут?

Поза сумнівом, зникнення журналіста в гучну кримінальну справу "перекваліфікували" записи, зроблені колишнім майором держохорони Мельниченком у кабінеті президента.

Так, можна дискутувати про те, чи порушив офіцер службовий обов'язок, чи діяв у стані крайньої необхідності.

Але, об'єктивно, цікавить не оцінка дій Мельниченка, а правовий статус зроблених ним записів.

Багато спірних питань міг би вирішити слідчий експеримент, як це неодноразово пропонували зробити.

Але не робили. Чому? Це питання ТСК обов'язково поставить відповідним слідчим органам. Більше того, ми будемо наполягати, щоб такий слідчий експеримент все ж таки було проведено.

Тоді відпадуть всі спекуляції на цю тему. До речі, нещодавно екс-генпрокурор Святослав Піскун в одному з інтерв'ю також висловився за те, що записи майора Мельниченка слід або легалізувати, або визнати сфальсифікованими.

У нашої комісії буде чимало запитань і до Піскуна, адже під час свого перебування на посаді Генпрокуратура він мав усі повноваження, щоб вирішити питання про автентичність записів Мельниченка.

До речі, слідчий Шубін заявляє, що кримінальний процес не знає слова автентичність. Автентичність – це справжність, шановний пане слідчий, і не лукавте, що ви не знаєте процедури проведення такої експертизи.

А якщо дві вітчизняні експертизи, які були проведені у даному випадку, дали протилежний результат, то слід призначити третю – комісійну.

А найкраще – із залученням міжнародних експертів. І раз і назавжди припинити полеміку щодо статусу записів.

До речі, провести міжнародну експертизу вже пропонувалося в 2002 році у резолюції ПАРЕ й постанові ВРУ, навіть виділялися на це кошти з бюджету. Щоправда, тоді йшлося про експертизу записів Мельниченка щодо розмов, які стосувалися і справи Гонгадзе, і Єльяшкевича, і Подольського.

Автор особисто хотів, щоби хтось із екс-Генеральних прокурорів відповів, чому це не робилося. Тим не менш, можливо, є сенс повернутися до такого розв'язання, хоча б щодо справи Гонгадзе?

Оскільки свідки й постраждалі продовжують висловлювати недовіру Генпрокуратурі, напевно, є сенс провести незалежну міжнародну експертизу, яка мала б юридичну силу в Україні.

До речі, голова ТСК Володимир Мойсик вже надіслав на ім'я Мороза звернення з проханням повідомити ПАРЕ про створення комісії. Ми готові спільно з представниками Ради Європи шукати відповідний механізм для такої міжнародної експертизи та вести переговори з Мельниченком і потерпілою стороною.

Так чи інакше, сьогодні знову постає питання: віримо ми Мельниченку як свідку чи не віримо? Думаю, для нашої слідчої комісії це питання є принциповим. Відповівши на нього, зможемо обрати правильний напрямок, щоб рухатися далі.

При цьому факт залишається фактом – якби не записи Мельниченка, то сьогодні довкола зникнення Георгія Гонгадзе й надалі існували б неймовірні версії. Саме так – "Георгій Гонгадзе зник!" – писала спочатку УП.

Протягом семи місяців представники української влади заявляли, що Гонгадзе живий. Вони відстежили дзвінок у посольство Грузії з інформацією, що Георгій перебуває в районі Феофанії.

А пам'ятаєте, як Генеральна прокуратура України "встановила" особу свідка, який бачив зниклого журналіста живим у Чехії?

А чи не заступник Генпрокурора Баганець мало не особисто зустрів живого Гонгадзе у Львові?

Хтось "точно знав", що Георгій поїхав жити в Америку. Казали також – йому стало зле, все набридло, він поїхав воювати в Ічкерію.

А якими цинічними були припущення, що "він міг просто комусь довіритися й загратися", або вирішив своїм зникненням зробити піар виданню.

Зрештою, заступник Генпрокурора Винокуров "делікатно" натякнув, що в 1999 році з 35 449 зниклих громадян України знайти вдалося 31 231 осіб. Мовляв, рахуйте і не дивуйтеся – так буває, 4 218 осіб не знайдено.

І, якби не записи Мельниченка, може всі й повірили б, що злочину не було, і Гія і досьогодні десь "байдикує і п'є пиво".

Потім, коли ці "слідчі здогади" провалились і стало очевидним, що Георгія серед живих нема, з'явилися нові, не менш абсурдні, версії.

Приміром, заяви екс-міністра МВС Юрія Смирнова та його заступника Миколи Джиги про те, що журналіста вбили наркомани, які шукали грошей.

Потім Генпрокурор Васильєв звідкись взяв громадянина К., який нібито добровільно зізнався, що це він вбив Гонгадзе, і далі тихо десь зник.

І тільки під тиском упертих фактів, якими виявилися записи, зроблені в кабінеті Кучми, справа Гонгадзе почала набирати політичного контексту і з'явилися політичні версії вбивства журналіста.

Саме це вразило українське суспільство так, як ніколи раніше.

І попри намагання різних зацікавлених сил знівелювати значення записів, ті вже зробили свою справу. Якби не це, не було б велелюдних "Днів пам'яті Георгія Гонгадзе", мітингів у Таращі, акцій на Майдані, "помаранчевих" подій, такого потягу до правди.

Третій термін на президентському дивані, з ласки Конституційного суду, просиджував би Леонід Данилович Кучма… Чи не так?

Не будемо робити упереджених висновків, але відзначимо, що вже зараз, заслухавши перші звіти, виникає більше ніж достатньо запитань щодо розслідування справи Гонгадзе до Генпрокуратури й до Генпрокурорів усіх каденцій.

Автора надзвичайно вразила фраза Віктора Шокіна, який запевняв, що "по справі Гонгадзе все робилося правильно, але ми почали спочатку".

То як це так виходить: попередні слідчі нічого не робили? Значить, вони мають за це відповідати! Їх покарали?

Шокін також переконував, що записи Мельниченка для справи Гонгадзе несуттєві, й Генпрокуратура й без них встановила б істину.

Тож виникає питання – що ж тоді заважає розкрити справу?

Чому слідство за шість років, чотири з яких йшло під безпосереднім керуванням Шокіна і Шубіна, не спроможне зрушити хоч на крок далі від Костенка-Протасова-Поповича?

Не вистачає екстрасенса?

Пам'ятається, оперативники колись цілком серйозно вже шукали за підказками ворожок…

Верховна Рада залишилася незадоволена і цьогорічним звітом Генерального прокурора Олександра Медведька. Незрозуміло, хто конкретно відповідатиме за неприпустимі помилки, якщо це були помилки, правоохоронних органів.

Дивна й несподівана смерть медсестри з моргу в Таращі, передчасна смерть Дагаєва, кома генерала розвідки Фере, "самогубство" Кравченка…

А ще – смерть у камері попереднього ув'язнення Гончарова, напад з гранатою на Несторова – члена "банди перевертнів", якого охороняла міліція і який був на підписці про невиїзд – зникнення Пукача після того, як він уже був заарештований, "куля невеликого калібру" в черепі Ірини Радзієвської…

А це ж були важливі свідки, які проходили по справі Гонгадзе! Причому всі вони, так чи інакше, перебували в полі зору правоохоронців чи спецслужб.

Скільки ще "випадкових" смертей у цьому ланцюжку має бути, щоб унеможливити заперечення очевидної закономірністі?

Переконаний – Україні терміново необхідний закон про захист свідків. Щоб захистити ту решту, які ще можуть допомогти у встановленні істини.

В тому числі й Мельниченка, котрий не довіряє Генпрокуратурі, але все ж приїхав в Україну. І заявляє про готовність співпрацювати. І інших свідків по інших резонансних справах.

Не можна, щоб людина, котра дала свідчення, ставала відпрацьованим матеріалом. Як, могло статися, щоб і зараз, за нової, як ми кажемо, української влади, у центрі міста посеред білого дня в голову Ірини Радзієвської потрапила куля?

Радзієвська ж була важливим свідком у кримінальній справі про загибель екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

До речі, чи не завдяки записам Мельниченка генерал міліції Кравченко став свідком у справі Гонгадзе?

А напередодні допиту в Генпрокуратурі, після таємничого дзвінка, він "випадково" наніс собі два вогнепальні поранення. Вочевидь, генерал був важливою, але не останньою ланкою?

Чітко зрозуміло одне – закон про захист свідків Україні вкрай необхідний. І парламентська комісія по справі Гонгадзе може й повинна такий закон лобіювати.

А, враховуючи величезну кількість претензій до Генпрокуратури, варто замислитися і над введенням в Україні інституту Незалежного прокурора для розслідування подібних резонансних справ.

Перелічені проблеми – найсуттєвіші й найнагальніші на даному етапі, але їх значно більше.

Президент Ющенко наголошував, що для України ім'я Георгія Гонгадзе є символом політичних змін та свободи слова.

Напевно, вже час виявити мужність, визнати факти й відверто називати речі своїми іменами?

Автор

Василь Сільченко, народний депутат України, заступник голови тимчасової парламентської слідчої комісії з питань розслідування обставин і причин загибелі журналіста Георгія Гонгадзе та з'ясування причин зволікання у розслідуванні кримінальної справи, для УП