Майдан сьогодні: що робити?

Ми

Кожен з нас, тих, хто був на Майдані, відчуває - політики навмисне загострюють ситуацію. І одні, і другі хочуть наелектризувати суспільство, передати свої заряди нам.

Ми, люди, що були на Майдані і з Майданом, зараз розгублені. Але ми повинні цю розгубленість подолати.

Чого бракує нам зараз? Спільних символів - по-перше. Спільних авторитетів - по-друге. Спільних планів дій - по-третє.

Що у нас є? Ми маємо довіру один до одного, перевірену снігом і загрозами 2004-го.

Ми знаємо, що разом ми можемо бути ефективно мирними, духовно сильними і творчими, толерантними до опонентів.

Згадаймо: тоді не було вбито жодну людину, не було розгромлено ні одного магазину чи державної установи, не було спалено ні однієї машини чи будинку.

Тоді ми, такі різні у своїх поглядах, об'єдналися навколо моральної парадигми: бандит не може керувати країною.

Ми маємо віру в демократичну європейську правову Українську державу. Ми хочемо жити тут - і ми хочемо добра цій країні. Ми любимо Україну.

Ми маємо досвід перемоги і поваги, пам'яті і радісної творчості.

Ми і інакші ми

Цими днями у Києві очікується похолодання - принесімо цим людям гарячого чаю і теплих речей. Підходьмо до них, спілкуймося. Ми повинні донести до них кілька важливих ідей.

Нульове. Державного перевороту не існує. Ющенко ввів танки? Перекрив державні кордони? Відключив радіо і телебачення? Заборонив Партію Регіонів, Соц- і Компартію?

Арештував і розстріляв найкрикливіших чи найважливіших антикризовиків?

Знищив інститут парламентаризму, оголосив себе монархом і відмінив вибори як такі взагалі? Ні, і ще раз ні – це політики навмисне нарощують напругу, видаючи версії за реальність.

Перше - демократія є можливістю зміни влади. Себто - вчорашня опозиція може стати владою, але через якийсь час може стати опозицією.

Це - нормально, а не державний переворот. Вміння ділитися владою і інколи віддавати її заради суспільного миру - це вміння демократів.

Крики про "державний переворот" - просто страх втратити владу: у випадку, якщо підтримка населення – і надалі висока, їм нічого боятися: люди проголосують, коаліціянти знову отримають владу.

Друге - ніхто нікого бити не буде, цього нікому не треба (крім деяких політиків). Нас просто хочуть перелякати один одним, по суті - нацькувати один на одного. Важливо спілкуватися, розмовляти між собою - а агресивніші "елементи", які є в обох "таборах", треба стримувати, а то і просто ізолювати.

Не можна давати можливості політикам прикриватися народом. Ті, хто говорить про кров з трибун, говорить про нашу кров - вони втечуть звідси при першій можливості або прикриються охоронцями і бронею мерсів.

Третє - політики використовують народ однаково: і помаранчеві, і голубі. І одні, і другі платять людям гроші за участь в акціях - а, отже, не довіряють, а, водночас, "інвестують" у владу. Вони, по суті - однакові. Для них це - бізнес, а люди - наймані працівники. Треба зрозуміти: народ - головне, політики - вторинне.

Четверте - дії президента симетричні нахрапистим діям коаліції: де дія, там і протидія. Обидві сторони зробили чимало помилок, і зараз їхнє завдання - не допустити силових рішень.

Після цього ці обидві "еліти" мають відійти: вони погано роблять свою роботу. Вони змушують нас хвилюватися, вони розхитують країну. Чим більше буде виборів - тим легше нам буде поміняти цю "еліту", яка цінуватиме мир.

П'яте - ці перевибори не є державним переворотом. Політреформу, все ж, не скасовано.

Вільне волевиявлення буде забезпечено - як і в 2006 році, коли при президенті Ющенку перемогу здобула опозиційна тоді Партія Регіонів. Нікого не було арештовано, нікого не було викрадено чи побито, нікого не було отруєно.

Шосте - не буває перемоги Заходу над Сходом, це - брехня. Нікому не треба "опускати Донецьк на коліна". Буває спільна перемога всіх, і ця перемога - демократія і заможна Україна.

Сьоме - ми різні, але така велика країна і не може бути однаковою. Проте тільки велика країна може мати успіх в світовому масштабі. І ми будемо успішними тільки тоді, коли будемо єдиними.

Що далі?

Для країни так ситуація - своєрідне добро. Нас багато, нас не зачарувати. "Дурь" видно, як ніколи.

Пропорційна система виявилася злом, законсервувавши "правлячу еліту" - людей пострадянського розливу, що вийшли в світ на хвилі 90-х. Одним з рішень виходу з кризи має бути повернення до змішаної виборчої системи.

Ми повинні починати зміну цих еліт, займаючи місця в місцевих радах, організовуючи круглі столи - ідучи в місцеву політику,

Ми повинні пролити світло на їхні махінації, роблячи "таємну" інформацію загальнодоступною - ідучи в громадську журналістику.

Ми повинні багато працювати в юридичному напрямку, розпочавши громадську адвокатуру, розгортати неполітичні організації -  ідучи в громадянські організації.

Ми вже знаємо, чого варті "помаранчеві" - сварливі владолюбні вузьколобі злодійкуваті політикани, хворі на недовіру і взаємний шантаж.

Вони знову "об'єднуються перед розстрілом" і хочуть, щоб ми знову дали їм владу. Вони чекають нашої бурхливої підтримки.

Ми вже знаємо чого вартують "коаліціонери" - нахабні фальсифікатори виборів, маніпулятори людською свідомістю, ті, хто заробив мільярди, купуючи власність за безцінь. Вони чекають нашої пасивності і розчарування.

А зараз ми повинні бути біля них - отих людей, котрих привезли і котрі приїхали на "голубий майдан", щоб знову відновити отой дух миру і спілкування, що панував в Києві у 2004-му.

 

Автор

Остап Кривдик, політолог, активіст