Цар Борис Парадоксальний

"Россия должна войти в новое тысячелетие
с новыми политиками, с новыми лицами,
с новыми – умными, сильными, энергичными – людьми.
А мы – те, кто стоит у власти
уже многие годы,– мы должны уйти".
Борис Єльцин, 31 грудня 1999 року

Таким було прощання президента Єльцина з росіянами вісім років тому. Сьогодні ці слова виглядають до болю актуальними.

Що можна сказати про людину, про яку вже сказано все можливе та неможливе? Про людину, яка залишила кілька власних книг спогадів, не кажучи вже про незліченні документи, відео- та фото-матеріали.

Можна згадувати Біловезьку Пущу, розтрощений Білий Дім, ваучери та "спадкоємця" Путіна. Власне, цим переймаються автори інших статей, що десятками та сотнями з'явилися в останні дві доби.

А ми пропонуємо Вам подивитися на цю постать в ракурсі її парадоксальності.

Згадаємо кілька стереотипів, які зазвичай, уособлювали для нас постать Єльцина.

"Єльцин - демократ та ліберал, борець проти привілеїв"

Єльцин був лідером демократичних сил ще починаючи з кінця вісімдесятих років. Після свого звільнення з посади першого секретаря МГК КПРС він пише книгу "Исповедь на заданную тему".

У цій автобіографії з такою дивною та двозначною назвою, він викриває систему радянських привілеїв. Книга мала шалений успіх, її копіювали та розмножували на доісторичній техніці, в країні, де ксерокс вважався елементом добробуту.

Суміш презирства та подиву охоплювала автора цього твору, коли він розповідав про помешкання партійних керівників, де в кожній кімнаті стояв кольоровий телевізор. Єльцинська Росія згодом подарувала багато прикладів незаконного отримання привілеїв та фантастичних витрат на ремонт державних установ. Згадаймо хоча б Кремль чи Білий Дім!

Горбачовська "опала" та ця книга зробили Єльцина надією, а згодом і лідером усього демократичного табору. Захід теж довго вважав, що Борис Миколайович з ранку до ночі демократизує Росію.

Але ж саме Єльцин був фундатором новітнього російського авторитаризму. Він не був царем, хоча прізвисько "цар Борис" у другій половині дев'яностих постійно вживалося у російській пресі. "Єльцинська" Конституція 1993 року на думку російського професора політології Гаджієва була унікальною з точки зору розподілу владних повноважень.

Це навіть не президентська, а суперпрезидентська республіка. Лише хвороба, що спіткала Єльцина вже у 1994 –1995 роках не дозволила президенту Росії використати усі можливості, що їх надавала Конституція. До речі, сьогоднішній лідер Росії так само не використовує президентську владу на повну "проектну" потужність.

Але причиною тому є не хвороба, а відсутність єльцинської харизми. Так, роль держави в Росії неабияка, але культа президента немає, хоча Конституція дозволяє його зробити не виходячи за межі правового поля.

Фото Lenta.ru

"Єльцин-антикомуніст"

"Я категорически против возвращения гимна СССР в качестве государственного. Такими вещами не шутят", - сказав він 8 грудня 2000 року, якраз напередодні "реабілітації" Путіним радянського гімну.

Єльцин формально демонтував не тільки СРСР, але й владу КПРС та Рад. Займаючи керівні посади в партії, він згодом відмежувався від марксизму-ленінізму та очолив антикомуністичний рух, активістами якого були дисиденти.

Цікаво, що посада першого секретаря МГК була своєрідним трампліном перед сходженням на найвищі щаблі Радянської влади. Можливо, що якби не звільнення у 1987 році, яке співпало з кроками Горбачова з демократизації, згодом Єльцин був би типовим лідером СРСР, генсеком та борцем з дисидентами. Втім, це вже не історичне питання.

"Єльцин-патріот"

Є багато переконливих аргументів, які засвідчують – Єльцин продовжував справу Горбачова і справа ця аж ніяк не була патріотичною щодо національних інтересів Росії. Так, демонтаж Радянського Союзу супроводжувався посиленням російського націоналізму під єльцинськими гаслами "суверенітету для РРФСР".

Однак, сама ліквідація СРСР, яка завжди була прихованою "Росією", була могутнім ударом по великодержавницьких амбіціях.

Війна в Чечні була ефектним використанням можливостей російської армії, навіть незважаючи на поразки у боях із партизанами. Як казав націоналістично налаштований російський журналіст Олександр Невзоров: "Нехай руїни міста Грозного будуть попередженням усім сепаратистам!".

Однак, чеченці у Москві аж ніяк не схожі на біженців чи жертв апартеїду. Росія крок за кроком втрачає свої геополітичні позиції, а Сполучені Штати роблять все, що їм заманеться.

"Єльцин-реформатор"

"С переменами начала 90-х были связаны большие надежды миллионов людей, однако ни власть, ни бизнес не оправдали этих надежд". Ця цитата з послання президента Путіна Федеральним зборам Росії 10 травня 2006 року. Цікава оцінка спадкоємця!

Так, саме Єльцин був ініціатором радикальних реформ, що змінили життя десятків мільйонів людей. Він дав можливість "молодим реформаторам" трощити радянську економічну систему та будувати... От якраз в цьому питанні відповіді досить різні.

Лише оптимісти вважають, що в Росії була побудована ринкова економіка. Колишній львів'янин Григорій Явлінський назвав цю модель "капіталізм для вузького кола осіб" чи "корпоративний капіталізм". І сказано це було ще до арешту Ходорковського.

Роль держави як була монопольною, так і залишилася. Так, за зберігання доларів тепер вже не арештовують, полиці у крамницях заповнені товарами, а громадяни мають можливість вільно виїжджати за кордон. Але малий та середній бізнес страждає від тиску посадовців, закордонні компанії не мають часто-густо можливості вільно діяти, а звичайна працююча людина не може купити квартиру навіть у кредит.

І чим це відрізняється від часів коли за іноземцями слідкував КДБ, малий бізнес був лише в Абхазії, а люди роками стояли у чергах за житлом? Єльцин реформував країну, але наслідком його реформ стала консервація старих соціально-економічних звичаїв.

... І останнє. Єльцин - батько української незалежності. Він зробив для неї значно більше, ніж багато вітчизняних патріотів. Хоча сам цього не бажав. Можливо в цьому і полягав головний парадокс його правління.

Дмитро Чоколов