"Євро–2012" – ідея, що консолідує? Перспективи і ризики

Значні зусилля суспільство і політики докладають до пошуку ідеї, здатної консолідувати державу, а водночас нівелювати ті внутрішні суперечності, в тому числі й у регіональній політиці, які сьогодні розбурхали всю Україну.

Різницю в стереотипах, які обстоюють прихильники різних політичних сил, не слід перебільшувати, але ж її не варто й недооцінювати.

Адже саме на цих розбіжностях доволі потужно та технологічно грають політики, що доводить наявність поживного грунту, який раз у раз уможливлює мовні та політичні спекуляції, викривлене трактування історичних подій.

Сьогодні Україна отримала черговий шанс трохи послабити такі негативні тенденції завдяки перспективі реалізації проекту "Євро–2012".

Авторка далека від думки розглядати "футбол як національну ідею".

Хоча саме так характеризує проведення європейського чемпіонату в Україні та Польщі президент Федерації футболу України Суркіс, який відіграв вельми значну роль у тому, що переможною стала спільна україно-польська заявка.

За його словами, необхідним є "об’єднання навколо футболу, незалежно від політичних переконань, мовних та інших ознак".

Перспектива проведення європейського чемпіонату є черговим підтвердженням того, що Україну все ж таки сприймають у світі як європейську державу, здатну за п’ять років здійснити економічний ривок.

Дійсно, реалізація футбольного проекту відкриє перед Україною широкі можливості для залучення значних інвестицій на розбудову інфраструктури. Допоможе побудувати європейського рівня готелі, прокласти сучасні автомобільні траси, які врешті-решт, чи не вперше, поєднають схід і захід країни. Як, наприклад, автомобільна дорога Львів–Луганськ. Але не тільки.

Підготовка до чемпіонату відкриває шляхи до консолідації на найрізноманітніших рівнях, а в тому числі й до поліпшення координації та взаємодії між гілками влади.

Якщо говорити про європейські цінності, то процес підготовки до "Євро–2012" надасть владі можливість продемонструвати, наскільки вона є насправді прозорою в процесі ухвалення рішень, розподілі бюджетних коштів, виконанні бізнес-проектів, проведенні тендерів і чи насправді вона відмовилася від корупційних схем.

Не хотілось би, аби підготовка до чемпіонату означала всього лишень отримання окремими бізнес-групами потужних важелів впливу на процес розподілу бюджетних коштів, які планується виділити на це протягом кількох років.

Одним із запобіжників такому перебігу подій може бути не тільки законодавство, але й контроль з боку громадських інститутів та ЗМІ.

В Україні люблять футбол. Наприклад, за даними CIA – "The World Factbook", хочуть відвідувати матчі на стадіонах 18021638 українських громадян. А відтак й увага вболівальників до процесу підготовки до чемпіонату може бути пильна.

Можна передбачити, що будь-які, навіть щонайменші, корупційні скандали під час підготовки до "Євро–2012" викликатимуть щире обурення не тільки в європейців, зокрема в поляків, але й у наших власних громадян, які, в принципі, звикли до "того, що хтось вкрав завод".

До того ж будь-які "сірі плями", якщо вони таки виникнуть у ході підготовки до "Євро–2012", можуть помітити й політичні опоненти.

Адже сьогодні потужно представлені в політиці бізнес-групи, які конкурують між собою в економічній сфері, мають свої футбольні команди з відповідною футбольною "інфраструктурою".

Наприклад, Ахметов – почесний президент акціонерного товариства "Футбольний клуб "Шахтар" Донецьк", Коломойський – віце-президент Федерації футболу України, голова наглядової ради товариства "Футбольний клуб "Дніпро" (Дніпропетровськ), Тарута – голова ради директорів корпорації "Індустріальна спілка Донбасу", президент товариства "Футбольний клуб "Металург" (Донецьк).

Отже, така "диверсифікація" центрів впливу у футболі може реально посприяти прозорості рішень, адже український великий бізнес у жодному разі не зацікавлений у скандалах, де може відчутно постраждати його імідж, причому не тільки на локальному рівні.

Перші кроки "Євро–2012": організаційно-координаційні рішення

Сьогодні ухвалюються координаційні рішення, які можуть опосередковано свідчити про бажання влади забезпечити контроль за процесом підготовки до "Євро–2012".

Наприклад, 25 квітня було оприлюднено указ президента про заходи щодо забезпечення підготовки та проведення в Україні фінального турніру чемпіонату Європи 2012 року з футболу, яким під егідою президента створено організаційний комітет з підготовки та проведення в Україні фінального турніру чемпіонату.

До складу цього комітету ввійшли представники великого бізнесу, спортсмени, працівники секретаріату. Згідно з вимогами УЄФА в країні, де відбуватиметься чемпіонат, має діяти наглядова рада, яка стежитиме за підготовкою до нього.

Щоправда, не зовсім зрозуміло, чи є новостворена структура такою наглядовою радою, адже до її складу не було включено представників європейських структур.

Не потрапили до неї й представники уряду (хоча, до речі, нова редакція закону про Кабінет міністрів фактично унеможливлює їх входження до різноманітних робочих груп, утворюваних при секретаріаті президента.

Натомість, за офіційною інформацією, розміщеною на сайті Федерації футболу України, фактично в день виходу указу, прем’єр Янукович обговорив із міністром у справах сім'ї, молоді та спорту Віктором Коржем хід підготовки до проведення "Євро–2012" та доручив підготувати проект рішення про створення ще одного оргкомітету з підготовки і проведення чемпіонату.

За офіційними повідомленнями, має бути створено й урядовий орган, який займатиметься координацією підготовки до "Євро–2012", а в містах, де будуть проводитися матчі, – робочі групи при обласних державних адміністраціях.

Водночас президентський указ містить низку доручень Кабінету міністрів й стосовно утворення допоміжного органу з підготовки та проведення в Україні фінального турніру чемпіонату та забезпечення його взаємодії з організаційним комітетом.

Сподіваємося, що указ пройшов процедуру контрасигнації. Адже наразі справа стосується не тільки взаємин між секретаріатами на Банковій і на Грушевського. Ще одна указна війна може принести драматичні наслідки для іміджу України на міжнародному рівні.

Таким чином, президент отримує можливість опосередковано впливати на діяльність уряду в плані розробки "плану заходів на 2007–2012 роки щодо підготовки та проведення в Україні фінального турніру чемпіонату Європи .

У ньому має бути передбачено:

- "...прискорення будівництва, реконструкції, упорядкування стадіонів, інших об'єктів фізкультурно-спортивної індустрії та інфраструктури в містах Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Одесі та Харкові,

- забезпечення належного функціонування транспортної мережі, аеропортів, збільшення обсягів та поліпшення якості транспортних послуг;

- розроблення комплексу заходів із розвитку туризму на 2008–2012 роки з метою створення сприятливих умов для задоволення потреб вболівальників під час проведення "Євро–2012".

За указом, фінансування всіх цих заходів передбачено "за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законодавством".

Можливо контроль з боку глави держави та оргкомітету сприятиме диверсифікації впливів та відверне потенційну війну за розподіл "футбольних" коштів і контроль за ними. З іншого боку, знову ж таки, конкуренція між центрами ухвалення рішень може й посилитися.

До речі, точну вартість "Євро–2012" для України сьогодні вам не скаже ніхто. Експерти говорять про мільярд доларів, зазначаючи, що, наприклад, Португалії стадіони обійшлися свого часу в близько 700 мільйонів доларів.

Чиновники називають інші суми, щоправда, теж доволі значні. Наприклад, міністр транспорту Рудьковський заявив, що тільки "на будівництво доріг, для того, щоб ми могли істотно покращити їх стан і могли прийняти "Євро–2012", нам потрібно мінімум 15 мільярдів, я думаю, що це може бути до 25 мільярдів доларів".

При цьому він додав, що ці кошти можна буде залучити в інвесторів, "якщо буде прийнято закон про будівництво доріг на концесійній основі".

До слова, дехто з експертів вважає, що на будівництво доріг може піти навіть і 60 мільярдів доларів. Щоправда, складно сказати, чи спроможеться Україна залучити такі кошти – хоча б на те ж будівництво доріг, ба навіть і за ухвалення потрібних законів.

Адже потужні інвестори приходять у країну тоді, коли знижено корупційні ризики.

Сьогоднішню Україну назвати державою з низькими економічними ризиками складно. Наприклад, за рейтингом міжнародної організації "Трансперенсі Інтернешнл", у 2006 році індекс корумпованості України становив 2,9 за шкалою від 1 до 10 (де 1 означає найбільш, а 10 – найменш корумповану країну).

У результаті держава посіла зовсім не почесне 99 місце серед 163 країн. Самі громадяни України теж сприймають інститути вітчизняної влади як доконечно корумповані.

Наприклад, за даними соціологічних опитувань, проведених Міжнародним інститутом соціології у червні 2006 року, 86,1% респондентів стверджували, що корупція в Україні є розповсюдженим явищем.

Підготовка до "Євро–2012" – це насправді не тільки нагода поговорити про геополітичну перемогу чи можливість показати всьому світові свою гостинність. Це шанс для української влади стати більш європейською, а воднораз і величезний ризик такою не стати взагалі.

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД, для УП