Так гинуть демократії
Поява людей при зброї біля державних установ у Києві свідчить, що ця країна рухається в напрямку до авторитарного режиму.
Ще кілька тижнів тому ніхто не наважувався на більше, ніж навчання силовиків, які були покликані продемонструвати силу супротивних сторін. Тепер вони перетворюються на брязкання зброї в самісінькому центрі столиці.
Хто буде новим диктатором, ще неясно, але умови для нового, суворого і безжального, правління складаються все більш сприятливі.
Параліч влади
В Україні панує зловісний вакуум влади. Держава паралізована. Цивілізоване життя під загрозою.
Віра у державну справедливість, раніше підірвана диким капіталізмом і роками правління Леоніда Кучми, занепала, здається, як ніколи.
Закони поставлені під сумнів – і якраз тими, хто мають стежити за їхнім виконанням. Тлумачення і постанови заплутали всіх і вся. Суди знівельовані – поваги не залишилось ані до районних судів, ані до Судів Конституційного і Верховного.
Ми не можемо не сумніватися у легітимності Верховної Ради, адже її розпущено президентом.
А конституційна реформа ще раніше заплутала усіх нас у розмежуванні повноважень президента і прем'єра.
Також під сумнівом правомочність силових структур – їхня партійна заангажованість підриває довіру до кожної з них. Немає складових частин держави, а є бойові загони, підпорядковані тим чи іншим політикам.
Небезпечне збайдужіння народу
Народ, розімлілий від літньої спеки і збитий з пантелику тривалою безпредметною переговоріадою, до політичних баталій здебільшого ставиться байдуже і відсторонено.
Звичайно – крім проплачених клакерів-мітингувальників, які не усвідомлюють яку підлість робить їхня сьогоднішня розвага їхньому майбутньому завтра.
Та більше занепокоєння викликає навіть не плебс, але традиційний носій здорового глузду - середній клас.
Він, як заворожений, дивиться в екрани телевізорів і не здатний поворухнутися, не здатний оцінити наскільки нинішня ситуація може зруйнувати його маленьке омріяне щастя – виплату кредиту, чи літній відпочинок на дачі, в Криму, або у Туреччині.
Люди втомились від непевності, а інколи здається, що вони вітатимуть будь-яке розв'язання, навіть якщо при цьому будуть лунати постріли.
Країна котиться до авторитарного режиму, адже його базу складають маси, що хочуть спокою і покарання для винуватців у нестабільності. І не має значення, хто справжній винуватець. Ним призначать того, хто програв.
Час силовиків?
З іншого боку назустріч народній апатії та несміливим мріям про тверду руку рухається підспудне бажання політиків вирішити кризу силовим шляхом. Саме їхнє поєднання і є найбільшою небезпекою.
У ситуації, коли закон паралізовано, а легітимність нормальних способів розв'язати конфлікт зруйновано, автоматично все більшої ваги набувають люди які ставлять на силовий варіант.
І одна справа, коли на силове вирішення розраховують ті, хто не несе жодної відповідальності за свої заклики, і не має повноважень на застосування сили.
Але зовсім інша ситуація, коли підвищують голос силовики. Саме до цього голосу будуть прислуховуватися бійці, коли в країні правовий хаос.
Трохи невеселих фантазій
Подивіться на ці похмурі обличчя в теленовинах – завтра у цих людей є шанс стати диктаторами. І не важливо, хто більш схожий на українського Піночета – Цушко чи Турчинов, Ющенко чи Янукович – головне не форма в якій постає новий авторитарний режим, а його сутність.
Диктаторами можуть стати навіть люди з обличчями бобчинських-добчинських, головне те, що вони не матимуть куди відступати, і щоби вижити повинні будуть зміцнювати свою владу, наводячи страх на співвітчизників.
Небезпека не в особах, а у системній ситуації. Той, у кого першого не витримають нерви, має іти в реалізації силового варіанту до кінця.
Далі можливі кілька неприємних варіантів. У разі крайнього неуспіху, тобто затягування та інтенсифікації силового сценарію ми матимемо анархію масштабу війни 1917-1921 років. Тоді можна говорити і про розподіл України, і про безжальне долання анархії зброєю і залякуванням.
Коли ж у силовому розв'язанні – кривавому чи не дуже – буде швидкий та явний переможець, то його трофеєм стане підкорена країна. Тоді його погляду будуть боятися, а його розпорядження будуть виконувати з півслова.
Але коли внутрішньополітична ситуація розв'язана силою, переможець ще має розв'язати і зовнішньополітичну проблему – як досягти легітимації зовнішньої. Демократична Європа навряд чи захоче стати союзником нового режиму, основаного на залякуванні.
Можна уявити, що Сполучені Штати ще готові змінити своє бачення України як “форпосту демократії”, і бачити її просто - форпостом. Це якщо свій, умовно кажучи, “сучий син” забезпечить проамериканський лад. Чи це є омріяний варіант розвитку подій? Навряд чи.
Але швидше за все у найбільшому виграші від авторитарного режиму в Києві буде саме Росія. Адже така Україна найбільш імовірно стане парією на Заході, а отже своєї опори буде змушена шукати на Сході.
А це означатиме білорусизацію становища Києва, і його врешті-решт цілковите підпорядкування Москві.
І тут уже не так важливо, чи ще залишатиметься Україна певний час де-юре незалежною державою, чи ні.
До чого це все
Одним словом, байдужим масам, а особливо середньому класові, слід сьогодні зрозуміти, що мріям про комфорт уже прийшов кінець. Є речі гірші, ніж спека.
І тому зараз треба вимагати від прем'єра і президента – ви принаймні хоч говоріть між собою!
Коли ці двоє державних мужів, розділених давньою взаємною підозрою, з'являються поруч, це діє заспокійливо навіть на панікерів. І навпаки – коли вони підвищують голоси перед телекамерами у своїх прес-центрах – панікерами стають навіть циніки.
Якою б не була великою спокуса вирішити суперечку одним махом – це шлях в нікуди. Домовляйтеся, панове!