Свято завжди з тобою

Попри всі політичні кризи і катаклізми, нічого не може зіпсувати українцям святкового настрою. Свята в цій країні ніхто не відміняв. Адже свята для українців – то в буквальному значенні святе.

На період свят навіть в наметах під ЦВК - тиша і благодать. У найближчі суботу, неділю й понеділок – країну на три дні не перейматиме питання зростання ВВП. Зелені свята. Святкує вся Україна.

От тільки чи багато хто сприймає Зелені свята як свято з його глибоким внутрішнім онтологічним змістом?

І чи всі йдуть до церкви? І чи всі моляться? Щось мені підказує, що не всі. Більш того, як на мене, для більшості – це не більше, аніж черговий вихідний.

У кращому разі, в нашій все ще совєтській Україні хтось встигне доладнати справи на городі.

У гіршому – інтенсивно й змістовно підтримати вітчизняного товаровиробника горілчано-алкогольної індустрії. Хоча, як кажуть, за свято і гріх не випити. Йдеться, зрештою, не про те.

Наближення чергових свят, під час яких країну нерідко на тиждень викидає з ефіру, викликає у мене жах. День Перемоги, Перше травня, Великдень, 8 березня – тільки за весну було не менше 12 вихідних днів.

Мені чомусь боязко за країну, яка, подібно руському офіцеру, йде в загул і ще кілька робочих днів після свят відходить. Це називається в народі відпочивати від самих свят.

І йдеться не про міру алкоголю, українці в цьому стриманіші від наших що східних, що західних сусідів.

Йдеться про марнування дорогоцінного часу, йдеться про той самий ВВП, яким там цікавиться Микола Янович.

Так – переважна більшість українців належить до слов’янської цивілізації, зі своїм внутрішнім розумінням часу і простору. Протестантські імперативи заощадження як грошей, так і часу (що є зрештою, одним й тим самим) тут, м’яко кажучи не працюють.

Проте є приємні винятки. Металурги українських олігархів працюють цілодобово. Шахтарі теж, але яким коштом? Щоранку по дорозі на роботу я проходжу повз фабрику Каштан, сорочки тут шиють і о сьомій ранку.

Міф про працьовитість українців є одним з найсильніших в нашій свідомості. Дарма, що про це говорили історики щодо 17 століття, і то ­- стосовно українських селян. Тоді ж як сьогодні ці самі поля нерідко залишаються незасіяними в травні 2007 року.

Ні, все ж таки, якщо потрібно – то можемо. І до 2012 року побудуємо десятки готелів, і зробимо найкращі автобани. Соціалістичних дух п’ятирічок з нас ще не повністю вивітрився. І це позитив.

Але та розхлябаність, що її виконання цих планів супроводжує – вражає. Тому ми можемо робити роботу, на яку на Заході відводять рік – за три роки. Поки півень не клюне…Це саме й в політиці.

Поки немає очевидної катастрофи у верхах ніхто країну не буде рятувати, і президент Ющенко на звертатиметься з телезверненнями до народу за підтримкою.

У переддень свят я з особливим нетерпінням чекаю на новини з вулиці Грушевського. Чиновники з Кабінету міністрів щоразу визначають як оптимізувати святкування. Якщо свято припадає на вихідні, святкують й наступні за вихідними дні. Це каже закон.

З іншого боку чиновники шукають на яких наступних вихідних "відпрацювати" свята. От і виходить, в будні продовжуємо святкувати, а у вихідні працюємо. Але ж звісно, у півсили, чи то й ще менше.

Ну якщо і виженеш позапланово в суботу українця на роботу, то однаково не змусиш працювати на повну потужність.

Сучасна епоха і її глобалізаційні виклики потребують постійної трудової активності населення. Будь-які незаплановані прогалини в робочих тижнях – мільярдні втрати. Невинний страйк залізничників у Франції чи авіадиспетчерів в Швейцарії – це тільки поглиблення відставання в економічній конкуренції між Європою і США.

У свою чергу, США не знають, де брати робочу силу і десятками тисяч приймають студентів зі Східної Європи на весняно-літній період для чорнової роботи. У тім ліку й українських студентів, які нерідко жертвують кількома місяцями навчання заради можливості побачити Захід.

Правда, потім ті вертаються звідти зі свідченнями "от там так працюють…" Але й в цьому позитив – після Америки навряд чи ці колишні студенти сидітимуть в офісних кріслах за грою в косинку.

Особливістю України є багатоетнічний склад населення і наявність великої кількості конфесій. Отож, з 24 грудня (католицьке Різдво) по 14 січня (Старий Новий рік) українці виявляють повагу до всіх релігійних і світських свят кількох конфесій.

Цього року Янукович так і запропонував на різдвяний період – гуляємо 10 днів підряд. Травень теж б’є всі рекорди за кількістю свят.

Особисто мені вистачає наявних свят аби відпочити і за три роки роботи накопилося 28 робочих днів відпустки, яку я не використаю.

Переконаний, така ситуація властива для багатьох українців, що максимально вкладають в свою кар’єру і досягнення..

А ісламські свята? На Криму вже серйозно говорять про відзначення на офіційному рівні мусульманських свят.

На думку мого колеги з Севастополя, росіянина за походженням, невдовзі кримчани переймуть мусульманські свята як свої. Завадити цьому може тільки …зростання ксенофобських настроїв та нетолерантності до кримських татар.

Адже добрі стосунки між усіма жителями Криму, а такими вони, насмілюся стверджувати, переважно і є, зближує людей настільки, що вони разом святкують спільні свята. Тож ключове тут поняття – толерантність.

Виникає парадокс – чим більше суспільство, і не тільки в Криму, стає толерантним, тим більше свят очікує Україну в найближчому майбутньому.

А професійні свята. День металурга! День робітника сільського господарства! День працівників міліції чи санітарів-гігієнологів? Гаї гудять, національна гордість ллється ріками.

Нещодавно довелося спостерігати в подвір’ї одного з обласних ДАІ наступну картину: люди в штатському заносять два ящика горілки. На здивування нашої делегації чи то вже в ДАІ хабарі носять у відкриту, відповідь була з розряду постсоветських: ну ви знаєте, сьогодні ж день працівника ДАІ. Начальство організовує святкування…

За кількістю свят ми не є найпершими у світі. Але за сезонністю святкування ми можете дати фори всій Європі. Грудень, січень, травень – найчудовіші місяці для багатьох.

Плюс додайте такі свята як футбольні матчі улюбленої команди, які м’яко кажучи, забити болта (добре, добре, взяти чергову паузу) на важливі переговори щодо виборів і насолодитися в колі футбольних фанатів в краватках і брильянтових запонках.

Мені інколи видається, що Україна – це країна переможеного даосизму. Шлях в небо триває вічно.

З великими перепинками на шляху. Але все це не має нічого до порівняння до свята, яке влаштували нам найвищі політики – коли країна вже кілька місяців в прострації. Цирк у верхах. Напружуються тільки дурні?

Святкуймо! Життя коротке. Правда цирк поїде, клоуни залишаться.

Віталій Мороз, політолог, консультант, спеціально для Української Правди