Avenir Ukraine на зміну гаслам про справедливість

Один мій гарний знайомий, високопоставлений чиновник 1990-х колись сказав: "Я ненавиджу Суркіса за те, що він забрав у мене дві мої святині – футбол і соціал-демократію".

І хоча автор теж ніколи не був особливим фаном "об'єднаних", треба визнати, що саме їх відхід з політичного життя країни у підсумку приніс Футбол.

Але головне, саме завдяки Євро-2012, вперше в нашій країні почали мислити категоріями довгострокового планування. Переоцінити цей факт неможливо.

Ми давно звикли чути від усіх політичних лідерів і партій, що "у нас є план", або навіть – "ми розробили Стратегію". Але жодного якісного продукту країна так і не побачила. Чому? Може, немає здатних і професійних кадрів, або немає бажання, волі?

У першу чергу тому, що немає соціального замовлення. Зі стратегією до виборця не підеш, тут діють інші закони здобуття влади.

Кожна політична сила бере участь у виборах з метою на них перемогти, а для цього на виборця необхідно впливати зовсім іншими засобами.

Ще в 19 столітті психологи і політологи, які вивчали виборчий процес, зійшлися на думці, що виборець автономно робить лише одну дію – опускає бюлетень в урну. Всі інші рішення і дії виборець робить масово, і у цієї маси під назвою "електорат" свої психологічні особливості і закони поводження.

Головний спосіб донесення інформації до масової свідомості – це образи. Слова, що не мають чітко визначеного змісту – такі як "справедливість", "демократія", "процвітання", "правда" – справляють найсильніше враження.

Уяву електорату вражають не факти, а те, як і ким вони представлені. І отут головну роль грають Вожді, що, спілкуючись з електоратом мовою образів, формують ілюзії і створюють віру у свою ідею.

Тут немає місця довгим аргументованим свідченням – переконаний електорат не схильний до міркувань. Ідеї проникають у масову свідомість за допомогою простих однозначних тверджень і багаторазових повторень. І як тільки ідея заволодіває масами, вона стає недосяжною для критики всередині цієї суспільної маси.

Цей ланцюжок працює з незначними поправками з часів винаходу демократичних виборів. Однак де тут місце обов'язковій наявності в учасників виборів довгострокової стратегії дій, яку необхідно втілювати в життя після дня голосування?

Навіщо витрачати свої сили на створення стратегії, якщо електоратові це не потрібно і не цікаво? Набагато простіше, наприклад, у тисячний раз підняти питання про мову, природним чином експлуатовану під час кожних виборів.

Питання з точки зору впливу на свідомість мас абсолютно безпрограшне, тому що зрозуміло, що мова – "голос попередніх поколінь", для народу – все одно що віра. Людина ніколи не відмовиться від мови, якою з нею розмовляла її мати, і ніякі політичні рішення не зможуть на це вплинути.

Так само, не має, на мій погляд, особливого змісту для розвитку країни дискусія про ту або іншу версію Конституції.

Один приклад: практично всі країни Південної Америки взяли за основу своїх конституцій основний закон США, і при цьому більшість із них залишились державами, у яких права і волі громадян фактично не захищені, а рівень економічного розвитку безнадійно відстав.

Це доводить вторинність змісту тексту Основного Закону країни. Куди важливіше для нації формування її характеру – запас волі, моральності, наполегливості, енергії, уявлень про обов'язок і релігію.

Здається, у Європі ми найенегроємніша країна, тільки вся енергія поки спрямована усередину. Давно відомо – найжорстокіша боротьба – внутрішньовидова. Аби ж не втратити вид...

Так трапилося, що під час президентської гонитви її лідерами і їхніми командами були створені два протилежні табори переконаних людей, готових практично на все в ім'я ідей, якими вони пройнялися. На жаль, все це спрямовано проти створення єдиної нації.

Третя підряд виборча компанія, побудована на негативі, із заздалегідь оголошеною один одному війною, тільки вже в новому складі, спікери обох штабів, що вже сьогодні починають використовувати образливу риторику стосовно політичних опонентів і заявляти про неможливість об'єднань – навряд чи це рецепт видужання.

Починати кампанію з повторення попередніх помилок, заздалегідь оголосити що одні – друзі, а інші – вороги, і ніяке об'єднання неможливе "ніколи" – може, тоді і не варто починати взагалі?

В одному з недавніх КВНів, на питання про те, як перестати ділити Україну на лівий і правий береги була відповідь – "засипати Дніпро".

Думаю, перед тим як братися за лопати, варто спробувати менш радикальні засоби.

Якщо у держави самостійно не виходить виробити яку-небудь стратегію розвитку країни, можливо варто звернутися до досвіду, наприклад, Швейцарії з її "Avenir Suisse" - "Майбутня Швейцарія".

Цей мозковий центр незалежний ні від державних засобів, ні від конкретних політичних сил, його засновниками і спонсорами є 14 найбільших комерційних організацій країни, зацікавлених у конструктивній взаємодії в ім'я розвитку і стабільності своєї держави.

Думаю, саме час і в нашій країні організувати роботу інституту незалежних вищих експертів, завдання якого – абстрагувавшись від короткострокових політичних процесів, визначити для держави Цілі, розробити довгостроковий план дій з їх досягнення, стежити за процесом імплементації плану і вносити всі необхідні корективи.

Я впевнений, що в нашій країні досить еліти, зацікавленої і готової взяти активну участь у процесі організації аналогічного інституту, і є бази і напрацьований досвід, завдяки яким немає необхідності починати цей процес з нуля.

Головне – дотримуватися паритету у фінансуванні, щоб зберегти його незалежність.

Автор депутат Київради Олександр Морозов