Вибір є. За нього варто боротися!
ЧАСТИНА I: ФІЛОСОФСЬКА
Голосувати або не голосувати – ось у чому питання? І чим ближче день виборів, тим актуальнішою стає ця майже шекспірівська дилема.
Аргументи, що змушують наших громадян бойкотувати народне волевиявлення, добре відомі: "Мій голос ні на що не вплине", "Реального вибору в нас немає", "Усі ключові політичні гравці давно скомпрометовані, а нових осіб нам не пропонують", "Не хочу нести відповідальність за дії політиків", "Підтримка малих партій безперспективна", "Голосувати "проти всіх" безглуздо" і т.д.
І все-таки бажання вплинути на долю країни, як правило, виявляється сильнішим.
Практична кмітливість спонукає нас віддати свій голос політсилі, що стовідсотково проходить у парламент, – ПР, БЮТ або НУ-НС. Внаслідок цього ми втягуємося у вже обридлу гру з тими ж самими одіозними персонажами і знову приречені на важкий вибір кращих із гірших.
"Не всі політики однакові. Юля – інша!" - стверджує рекламна вчителька, підозріло схожа на Інну Богословську. Що ж, з героїнею бютівского ролика важко не погодитися: Юля дійсно інша. Янукович, Луценко, Азаров, Балога теж "інші": кожний у своєму роді.
Якщо на те пішло, у будь-якого хрестоматійного лиходія є специфічна риса, що при детальнішому розгляді виявляється позитивною. Доктор Ганнібал Лектер здатний підтримувати інтелектуальну бесіду, Карабас-Барабас час від часу роздає золоті монети, граф Дракула не небезпечний до заходу сонця, а Чужого можна нацькувати на Хижака.
Виявити найменше зло – мудроване завдання. Імовірно, воно взагалі нерозв'язне, і проте, кожен із нас намагається вирішити його по-своєму.
Одні роблять ставку на привабливі програмні тези, інші віддають перевагу персоналіям, представленим у партійних списках; треті підтримують партію X як потенційну противагу партії Y. Яка з перерахованих методик прогресивніша? Питання риторичне. Універсальних критеріїв тут не може бути за визначенням. Хоча...
Мабуть, одна порада підійде всім громадянам, що зайняті пошуком найкращих серед найгірших. Ви можете проголосувати, згнітивши серце; без кінця сумніватися в правильності зробленого вибору. Але не намагайтеся підкріпити своє рішення, ретельно вишукуючи додаткові аргументи і при цьому досить безцеремонно поводячись із реальністю.
Голосуєте за БЮТ, тому що вважаєте його єдиною силою, здатною протистояти "донецьким"? Чудово! Тільки не намагайтеся переконати себе, начебто Кабмін Тимошенко досягнув приголомшливих економічних успіхів, а з 1 січня 2008 року в Україні може з'явитися професійна армія.
Готові підтримати НУ-НС, оскільки з повагою ставитеся до міністрів Гриценка і Яценюка? Будь ласка! Але не робіть вигляд, що в списку блоку відсутні громадяни, за яких вам доведеться червоніти. Якщо вже вирішили протиставити абсолютній пітьмі сутінки, то не варто перетворювати їх на ясний день.
Це пахне "двозначністю", "самостопом" і іншими оруелівськими принадностями. І тоді відмітка, зроблена вами у виборчому бюлетені, – уже не ваш усвідомлений вибір. Це вибір вашого внутрішнього Старшого Брата, що раз у раз норовить підіграти нечистоплотним українським політикам.
ЧАСТИНА II: МАТЕМАТИЧНА
Але, припустимо, ви так і не знайшли розбіжностей між провідними вітчизняними партіями. Що тоді? Зовсім не йти на вибори? Заявити свою громадянську позицію, підтримавши кого-небудь з "малят" або вибравши останню графу в бюлетені?
Відразу пригадується популярна фраза: голоси, віддані за партії, що не набрали 3% (як і голоси "проти всіх"), де факто відходять до сил, що здолали прохідний бар'єр. Наскільки справедливе це твердження?
Розглянемо механізм "роздачі слонів" на прикладі виборів-2006. Після того, як визначилася п'ятірка партій, що пройшли в Раду, ні загальне число громадян, що проголосували, (25352380), ні результати інших партій уже не відіграють ніякої ролі.
Відправною точкою стають 19714576 голосів, відданих за ПР, БЮТ, НУ, СПУ і КПУ. Поділимо цю цифру на кількість депутатських мандатів (450) і одержуємо т.зв. "виборчу квоту" (43810) – число голосів, необхідне для отримання одного мандата.
Далі електоральну здобич кожної парламентської партії поділяємо на виборчу квоту. ПР одержує 186 мандатів, БЮТ – 129, НУ – 80, СПУ – 32, КПУ – 21. Два зайвих мандати віддаємо соціалістам і нашоукраїнцям – як власникам найбільших дробових залишків після попереднього розподілу.
Уся справа у втрачених можливостях – ваш голос, довірений політик-невдахам, можна було віддати прохідний політсилі, і він був би врахований при розподілі мандатів. Ви виявляєтеся в програші, якщо спочатку стояли перед дилемою: голосувати за малу партію (яка врешті-решт не потрапила у парламент) чи за партію "першого ешелону".
Інша справа, якщо ви апріорі налаштовані проти лідерів виборчої гонки. Тоді сміливо голосуйте за напівпрохідну або непрохідну, але симпатичну вам політсилу.
Авторові кілька разів доводилося чути такі міркування: "Я б підтримав маленьку партію Х, але, боюся, що вона не подолає 3-відсотковий бар'єр, і мій голос поділять між собою великі партії А, В и С. Тому я взагалі не стану голосувати!" Зрозуміло, подібна "логіка" не витримує ніякої критики.
Може здатися, що якщо голос, відданий "непрохідним", не впливає на розподіл місць у парламенті, то фактично підтримка лузерів рівносильна неявці на вибори. Це не так.
За результатами виборів-2006 дві "помаранчеві" політсили – Блоки Костенка-Плюща і ПОРА-ПРП – не пройшли в Раду. За них проголосували 1,87% і 1,47% виборців, тобто в цілому 849 633 чоловік. Чи варто вважати ці голоси викинутими на вітер і такими, що не зіграли ніякої конструктивної (з погляду "помаранчевого" електорату) ролі?
Уявімо, що люди, що підтримали блок Костенка-Плюща і ПОРУ-ПРП, взагалі зневажили народне волевиявлення і залишилися вдома. Що відбулося б у цьому випадку?
Кількість громадян, що взяли участь у голосуванні, виявилася б меншою на 849633 чоловік і дорівнювала б 24502747.Чи є різниця? Є, і досить істотна. Тому що тоді 743704 голоси, віддані за Блок Вітренко, склали б не 2,93% від загальної кількості тих, що проголосували, а 3,04%.
І Наталя Михайлівна – лідер власної фракції у Верховній Раді п'ятого скликання. Навряд чи подібна перспектива влаштувала б виборців ПОРИ-ПРП і Блоку Костенка-Плюща. Так що ці громадяни можуть спати спокійно – їхній похід на виборчі дільниці не був зовсім безглуздим і марним.
ЧАСТИНА III: ГРОМАДЯНСЬКА
Отже, можна, зваживши всі "pro" і "contra", довіритися комусь із грандів вітчизняної політики. Можна підтримати малу партію. Нарешті, можна проголосувати "проти всіх". Будь-який з перерахованих варіантів кращий, аніж бойкот виборів.
Якщо ви проголосували за непрохідну політсилу або не підтримали нікого, ваш голос – це "single action": він бере участь у визначенні кола партій, що потраплять у парламент. Якщо ви віддали перевагу комусь із фаворитів, ваш голос – "double action": він вплине і на шанси різних сил потрапити в Раду, і на розподіл депутатських мандатів у парламенті. У будь-якому випадку ваше волевиявлення буде мати ефект.
Якщо ж ви бойкотуєте вибори, то для держави Україна вас з вашими широкими поглядами і скептичним ставленням до політиків просто не існує. Зате є невибагливі одержувачі безкоштовної гречки, що сформують органи влади без вашої участі.
"А я і не хочу брати участь у цьому балагані!" - заперечить українець, що остаточно розчарувався в політиці.
На жаль, місце в залі для глядачів кожному з нас заброньовано по праву громадянства. І в ході вистави ви напевно пошкодуєте про втрачений шанс – вигнати зі сцени найнахабніших клоунів або, принаймні, відібрати в них головні ролі...
Безперечно, вітчизняна демократія далека від досконалості. Але неявка на вибори – це ваш особистий внесок у збільшення українських проблем.
Не треба втішати себе порожніми сподіваннями – мовляв, згодом усе стане на свої місця, прийде нове покоління політиків і т.д. Час стає нашим союзником лише в одному випадку: якщо ми самі активно діємо, намагаючись хоч на йоту змінити становище на краще.
