Назад у минуле!

Перше невдале голосування за кандидатуру Юлії Тимошенко і подальші маніпуляції-спекуляції довкола системи "Рада" ще раз засвідчили дієвість давніх методів голосування, які дуже важко буде визнати недійсними.

Уявімо собі античну Грецію чи Рим, де жителі полісу жваво обговорюють і вирішують різні проблеми. Усі один одного знають, бо досить часто є родичами. Так і друге голосування показало нам, кого ж ми насправді обрали. Досить цікаво і переконливо звучало кожне "За".

Воно стало своєрідним психологічним шмаганням для колишньої влади. Виразна показовість свого вибору і оголошення його уголос дає нам кілька цікавих наслідків.

По-перше, тепер ми будемо завжди знати, як саме проголосував депутат з того чи іншого питання, окрім того, що будемо знати його в обличчя.

По-друге, тепер депутати будуть дійсно ходити у Верховну Раду як на роботу і відпрацьовувати свої "кревні" безпосередньою участю у голосуванні. Багатьом з нас набридло бачити напівпорожню залу засідань, яка приймає рішення.

По-третє, такий підхід посилить внутрішню дисципліну у фракціях як більшості, так і опозиції.

По-четверте, такі правила гри є для нас новими. Тому вчитися такій демократії доведеться усім учасникам політичного процесу. Тепер кожен буде відповідати за свої слова, а не казати, що у нього картка не спрацювала чи щось подібне.

Історія античності не є безхмарною. Вона виробила досить чіткі покарання, які можна адаптувати до наших умов. Наприклад, депутат, який демонстративно ослухався лінії партії, виключається з її членів і автоматично втрачає мандат.

Вам це нічого не нагадує? А принцип остракізму, коли громадяни полісу таким чином позбавлялися ворожих політичних елементів, чом не сучасний аналог виразу "імперативний мандат".

Таким чином політичний "віровідступник" закінчує свою кар’єру. Хоча є й інший метод. Він може повторити вчинок Сократа і випити отруту. Або вчинити як справжній самурай – зробити харакірі. До речі, деякі японські політики таким чином змивають свою ганьбу.

Хоча повернімось до античної Греції. Усі зі школи пам’ятають міф про те, як спартанці скидали з гори Тайгет слабких і хворих немовлят. Гадаю, що багато українців мають бажання зробити щось подібне з багатьма нашими політиками, які не виконують свої обіцянки.

Ландшафт біля Верховної Ради дозволяє це зробити. Окрім цього багатьом нашим політикам треба ще підчитати трохи античних філософів. "Політика" Арістотеля чудово подає матеріал, якою може бути політика і мистецтво політики.

Насправді усе це жарти, але у наших предків потрібно вчитися. На жаль, не знаю як довго триватиме така демократія, але життя дійсно стане цікавішим.

Ляпкало Олександр, магістр історії НаУКМА, аспірант НАН України