Про політичні тенденції й уроки минулого року

Або трохи про політичні підсумки року минулого та прогнози на рік майбутній

Наближення новорічних свят змушує оглянутися назад і проаналізувати тенденції та результати року. Український владний ландшафт перетерпів кардинальні зміни, а політичні пазли склалися під кінець року з точністю до навпаки.

Не проходить відчуття дежавю 2005. Усе так, як було два роки тому – при владі президент Ющенко, прем'єр Тимошенко та "помаранчевий" уряд, а регіонали та комуністи – в опозиції. Тільки відчуття дежавю 2005 багато в чому оманливе.

Зараз і Конституція інша, та й наші співгромадяни втратили віру, енергію та запал. Майдан залишився в минулому, а на зміну йому та його ідеалам прийшли втома, розчарування та злість.

Отже, трохи про політичні тенденції й підсумки року минулого та прогнози на рік майбутній.

РІК 2007: ПРО ТЕНДЕНЦІЇ Й УРОКИ

2007 рік дав багату їжу для міркувань політиків, істориків і політологів. Уже сьогодні можна вичленувати основні тенденції минулого політичного сезону та поговорити про основні його уроки.

Перше. Головний підсумок 2007 року – Україна підтвердила, що вона впевнено йде демократичним шляхом розвитку. Парламентські вибори - 2007 були, безсумнівно, демократичнішими за кампанії 2004 і 2006 років.

Країна, її громадяни та політична еліта поступово звикаються з думкою, що вибори, в тому числі й дострокові, – це не катастрофа всесвітнього масштабу, не громадянська війна, а демократичний інструмент вирішення кризових ситуацій.

З іншого боку, зловживання подібним інструментом може призвести до того, що виборці розчаруються в демократичних механізмах, особливо, якщо перманентні виборчі кампанії жодним чином не будуть впливати на якість їхнього життя.

Друге. Українська еліта довела, що вона готова і може вирішувати політичні проблеми компромісним, а не силовим шляхом. Нам вдалося втриматися на останній межі й не перетнути її.

В аналогічній ситуації восени 1993 року Борис Єльцин вивів на вулиці Москви танки, які розстріляли Білий дім, а опозиція намагалася захопити Останкіно. Позиція Віктора Ющенка була кардинально іншою – силовики не повинні брати участь у вирішенні політичних проблем, а розв'язання кризи необхідно шукати в переговорному процесі.

Третє. У першій половині 2007 року відбулася тотальна делегітимізація та дискредитація практично всіх органів влади, особливо судової системи та конституційного суду.

Суперечливі рішення районних судів, які припиняють дії указів президента та могутня пропагандистська кампанія лягли, загалом, на благодатний грунт: будь-який громадянин, який має справу із судами знає, наскільки корумпована ця система, де рішення можна отримати або після дзвінка з владних кабінетів, або за великі гроші.

Висновок один: країна має потребу в судовій реформі, у некорумпованій третій владі.

Четверте. Масові вуличні акції, які мали майже сакральне значення в 2004 році, перетворилися в повсякденний інструмент політичної боротьби.

З однієї сторони добре, що демонстрації та мітинги вже не сприймаються як щось екстраординарне, а перетворилися в нормальний прояв вуличної демократії. З іншого боку, виведення людей на вулицю за гроші, дискредитує саме право громадян на мирний протест.

Гострослови миттєво охрестили це явище "політичним туризмом", організованим фірмою "Янукович-тревел". Утім, заради справедливості відзначимо, що й "помаранчеві" у цій справі небезгрішні.

П'яте. За цей рік країна встигла пожити та пограти за правилами двох різних типів державно-політичної системи.

Почавши рік з парламентсько-президентської системи, практично з мінімальними президентськими повноваженнями, другу половину року політикум прожив у президентсько-парламентській республіці.

Причому, у писану Конституцію за цей час не було внесено жодної зміни, тобто де-юре система не змінилася ні на йоту. Примітно, що закон про Кабінет Міністрів, який істотно обмежив повноваження голови держави, діє і понині. Таким чином, українська політична еліта живе не стільки за законами, скільки за правилами, які вона сама і виробляє.

І, нарешті, останнє. Часта зміна влади може хоч трохи знизити рівень корумпованості державних структур.

Згадаємо, що рік тому уряд Віктора Януковича заявив про необхідність тотальної перевірки дій своїх попередників. Новопризначений прем'єр Юлія Тимошенко вже почала антикорупційний аудит дій попереднього складу уряду.

Можливо, у швидкому майбутньому красти в держави стане просто страшно, оскільки будь-який чиновник розумітиме: не вічний він на своїй посаді, а його послідовники обов'язково починатимуть свою діяльність з антикорупційної кампанії.

РІК 2007: НОМІНАНТИ НА ОСКАР

Рік 2007 був досить цікавий і з погляду результатів окремих політичних гравців. Як і в будь-якому змаганні, хтось поліпшив свій результат, хтось погіршив. От про це ми і поговоримо зараз докладніше.

Юлія Тимошенко та блок її імені безсумнівний переможець і власник українського політичного Оскара в 2007 році. Почавши з лідера опозиції, Юлія Тимошенко закінчує рік як прем'єр-міністр.

Сьогодні перед нею стоїть непросте завдання сформувати з нинішнього складу уряду дієздатну, ефективну та професійну команду. Коаліційний Кабмін за визначенням формується з представників різних політичних сил. І не завжди головним критерієм при призначенні міністрів є професіоналізм або лояльність до свого шефа.

Віктор Ющенко за цей рік зумів істотно зміцнити свої позиції та де-факто розширив президентські повноваження. Сформована формально "дружня" для нього коаліція, в уряді половина міністрів або його висуванці, або потрапили до нього за квотою НУНС.

А плани секретаріату президента, який так і не зміг створити широку коаліцію в парламенті, трансформувалися в призначення Раїси Богатирьової на посаду секретаря РНБО.

Тепер, принаймні, на першому етапі глава держави має право розраховувати на підтримку своїх законодавчих ініціатив у парламенті та не боятися подолання президентського вето.

Зміцнивши за цей рік владні повноваження, нинішній президент не може похвалитися такими ж електоральними успіхами. Політична метушня навколо непідписання угоди про Коаліцію демократичних сил рикошетом вдарила і по рейтингу президента, який і до цього не був особливо високий.

"Наша Україна – Народна Самооборона" продемонструвала стабільність, одержавши ті ж 14% голосів виборців, що і рік тому, а стабільність, як відомо, ознака класу. Хоча фракція в парламенті чисельно зменшилася, блок перейшов з опозиції в правлячу коаліцію, одержавши половину посад у новому уряді.

При всьому формальному благополуччі, у фракції НУНС серйозні внутрішні проблеми.

Головні з них – це зростаючі протиріччя та відцентрові процеси, які роздирають фракцію, а також атмосфера недовіри, яка панує в ній. Підлила масло у вогонь і процедура призначення міністрів за квотою НУНС, коли фракція в наказовому порядку була зобов'язана підтримати кандидатури, запропоновані президентом.

При цьому критерії для кандидатів на ключові посади "професіоналізм – порядність – патріотизм", оголошені Віктором Ющенком ще в 2004 році, цього разу главою держави були чомусь забуті.

У повній розгубленості опинилася й еліта, і суспільство, коли одного з найуспішніших за роки незалежності міністра оборони Анатолія Гриценка не виявилося в президентському поданні. Відзначу лише одне, навіть у вбогій фірмі, перш ніж звільнити працівника керівник проводить співбесіду з ним. Виразної публічної аргументації президентського рішення ми так само не почули.

Повернувся до вищої ліги української політики Володимир Литвин, збільшивши результат, який він мав у 2006 році. Використовуючи тактику невизначеності, – ні нашим, ні вашим, ні в коаліції, ні в опозиції, – Володимир Михайлович розраховує, якщо не на золоту, то, принаймні, на срібну акцію в українському парламенті.

Безсумнівний невдаха року це Партія Регіонів і Віктор Янукович. З правлячої коаліції в опозицію, із прем'єрів у керівники найбільшої опозиційної фракції – такий шлях цієї політичної сили і її лідера.

Віктор Янукович удруге йде опозиційним шляхом. Безсумнівно, опозиція 2008 року буде серйозно відрізнятися від опозиції року 2005. Одне з головних і найважливіших завдань Віктора Януковича – збереження лідируючого положення Партії Регіонів в опозиційному полі та збереження свого лідерства та впливу на Партію Регіонів у цілому.

Перший крок вже зроблено. Відразу ж після своєї відставки Віктор Янукович сформував тіньовий Кабінет Міністрів, що саме по собі абсолютно нормально. Сподіваємося, що Віктор Федорович зможе пройти серйозний шлях у напрямку європейського опозиційного політика та становлення цивілізованої опозиції в Україні.

Важко говорити про комуністів. Трохи покращивши свій електоральний результат, комуністи втратили статус правлячої партії. Утім, напевно, ніхто з їх виборців цього не помітив, адже, публічна риторика комуністів ні на йоту не змінилася: як критикували абстрактну владу, так і продовжують це з ентузіазмом робити зараз.

І, нарешті, про соціалістів і Олександра Мороза, які надовго вибули з вищої ліги української політики. Складно прогнозувати повернення на політичну арену сили, яка вже один раз зрадила своїх виборців. Найсумніше, що такими діями СПУ серйозно дискредитувала європейську ліву ідею в Україні. І тепер формування в найближчому майбутньому цивілізованих лівих під великим сумнівом.

РІК 2008: СПРОБА ПРОГНОЗУ

Рік 2008, без сумніву, стане роком підготовки основних політичних гравців до президентських виборів, роком позиціонування політичної еліти та роком, коли будуть зроблені ставки на переможців у президентській гонці.

Чи стане він роком реформ, потрібних країні як повітря, чи зможуть політики за виборчою мішурою зайнятися дійсно значимими державними справами, прогнозувати однозначно складно.

Справ, як відомо, дуже багато. Номер один у політичній складовій – це конституційна реформа. Про її необхідність заявляли всі політичні сили, однак розуміють вони конституційну реформу по-різному. Звести все це розмаїття думок до єдиного знаменника надто складно. Однак, не варто сумніватися, що в 2008 році на нас чекає стаєрський конституційний забіг і болючі торги за повноваження та вигоди.

Має потребу в реформі і виборча система. Навряд чи виправдане повернення до мажоритарки. Але цілком виправданим є впровадження системи голосування за регіональними партійними списками, що зберігає партійну складову й одночасно зміцнює зв'язки з виборцями. Для вирішення цієї проблеми можливе використання напрацювань Інституту виборчого права на чолі з нардепом Юрієм Ключковським.

Про необхідність проведення судової реформи було сказано чимало. Додамо, що проблема стоїть настільки гостро, що перетворилася в погрозу національної безпеки. А держава, яка спирається на тотально корумповану третю владу, може просто не відбутися.

Треба реформувати інститут держслужби. Останні заяви регіоналів про політичні репресії та звільнення професіоналів, багато в чому, від лукавого. У серпні 2006 року було звільнено не менше сотні помаранчевих заммінистрів, керівників і замів центральних органів влади. Аналогічна ситуація відбувається і зараз.

Тільки політичні репресії тут зовсім не причому. Кожен міністр і керівник хоче бачити біля себе свою команду, що є цілком закономірним бажанням.

У цивілізованих країнах цю проблему вирішили, розділивши адміністративні та політичні посади. Політичні призначенці змінюються, держслужбовці, які знаходяться на адміністративних посадах, продовжують тягти свою лямку при будь-яких владах. В Україні про подібні новації говорять з 1998 року, а віз і нині там.

В економічній сфері необхідно вирішити двоєдину стратегічну задачу: забезпечити стійкий економічний ріст і зростання добробуту наших співгромадян. Найближче короткострокове завдання – це прийняття бюджету на наступний рік.

Боюся, що в умовах тотального тимчасового дефіциту не вийде перекроїти бюджет, виходячи з економічних переваг нового уряду, а отже він, навряд чи, буде інструментом для позначення пріоритетів нового Кабміну.

Уряд повинен зайнятися проведенням довгоочікуваних податкової та бюджетної реформ, забезпечити вступ України до СОТ, який щорічно відкладається. Особлива тема – це газові відносини з Росією.

Ми повинні усвідомити – підвищення цін на газ до світового рівня неминуче, як своєрідний (за влучним виразом хлопців з "95 кварталу") "податок на незалежність". Низькі ціни на російський газ – це залежність і не тільки економічна, а й політична.

Це неповний перелік тих проблем, які необхідно вирішувати новому уряду, президенту та парламенту. Тільки спільні зусилля всіх галузей влади здатні зрушити з місця цей тяжко навантажений віз.

От тільки питання – чи будуть ці спільні зусилля? Без сумніву, 2008 рік буде роком підготовки до президентських виборів і нагромадження ресурсів: електоральних, організаційних і фінансових.

Коло кандидатів, які можуть реально претендувати на президентські регалії, давно відоме і досить обмежене: Віктор Ющенко, Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Навколо цих гравців і буде відбуватися не завжди публічне перегрупування українських еліт. Сплутати карти може лише проведення конституційної реформи, яка передбачає обрання глави держави в парламенті.

Віктор Ющенко продовжить роботу з підготовки президентської вертикалі до виборчої кампанії і розміщенню своїх кадрів на ключові посади. Можливо, у президентській команді знайдеться й та людина, яка нарешті затурбується низьким рейтингом глави держави. Хоча багато хто з впливових політиків і політтехнологів вважають задачу по його підняттю практично нездійсненною.

У цікавому становищі опиниться Юлія Тимошенко, яка повинна визначитися, що миліше її серцю: президентська чи прем'єрська посада. Адже довговічність її уряду залежить, насамперед, від взаємин із президентом і, безперечно, від її участі (або неучасті) у майбутніх президентських виборах.

У випадку конфлікту з президентом швидка відставка нинішнього уряду неминуча.

Якщо ж Юлія Володимирівна зможе приборкати свої президентські амбіції та при цьому проводити політику "теплої ванни" стосовно глави держави, то, можливо, діючий Кабмін зможе проіснувати до президентських виборів 2009 року.

Принаймні, станом на сьогодні Юлія Тимошенко на зустрічі з фракцією НУНС заявила, що відмовляється від президентських планів. Лакмусовим папірцем, який позначає характер відносин між президентом і прем'єром, буде узгодження (або неузгодження) із главою держави рішень Кабміну про призначення на ключові посади у виконавчій владі.

Юлії Тимошенко варто негайно зміцнювати коаліцію. Тому незабаром можуть відновитися переговори з Володимиром Литвином, який до цього тримав політичну паузу. Одночасно, необхідно обов'язково виконати передвиборчі зобов'язання, тому що громадяни чекають, не дочекаються повернення заморожених в Ощадбанку внесків. Ну, або хоча б, виразно пояснити цим громадянам: чому цього зробити не вдалося.

Краще, звичайно, перше, ніж друге.

Віктор Янукович буде жорстоким критиком уряду, що дозволить зберегти йому електоральне ядро своєї підтримки. От з розширенням електорату в нього будуть певні проблеми, якщо помаранчеві не проваляться і не піднесуть йому на блюдечку з голубою каймою виборчий подарунок.

Напевно, візьмуть участь у підготовці до президентських виборів Володимир Литвин, Петро Симоненко й Олександр Мороз. Хтось за традицією, хтось, розраховуючи на довгострокову перспективу.

2008 рік стане визначальним для політичних перспектив висхідних зірок української політики: Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка та Юрія Луценка. Кожний з них має величезний потенціал, який необхідно конвертувати в реальні політичні дивіденди.

Особливо цікаво буде спостерігати за політичними маневрами навколо стольного граду Києва. Дострокові вибори київського мера можуть відбутися при наявності хоча б двох умов.

Перше: висування єдиного кандидата від помаранчевих на мерську посаду. Друге: наявність політичної волі президента для проведення таких виборів.

***

Загалом, рік 2008 обіцяє бути цікавим. Політичні баталії продовжаться з наростаючою силою. Чи будуть проведені реформи – питання. Чи вдасться забезпечити ріст якості життя наших громадян – не менше питання. Але хоч посміємося від усієї душі – це точно.

Ігор Жданов, політолог