Описуючи у статті "Його величність ринок" переваги ринкових механізмів та шкідливість штучного обмеження конкуренції, її автор Михайло Дубинянський якось випустив з поля зору найголовніші питання: "А чи діють закони ринку та конкуренції в українському кінопросторі? А якщо діють, то як саме?"
Спробуємо заповнити цю прогалину.
Перш за все з'ясуймо, чи існує конкуренція між українським та російським дубляжем.
Припустімо кінодистриб'юторська фірма "X" пропонує для прокату в Україні російськомовні фільмокопії якої-небудь американської чи європейської кінострічки. Чи може фірма "Y" зробити український дубляж цього ж фільму і запропонувати кінотеатрам україномовні фільмокопії, створюючи таким чином конкуренцію фірмі "X"?
Відповідь: "Не може!". Бо ексклюзивні права на прокат фільму на території всіх країн СНД, включно з Україною, закуплені московською фірмою "Z". А фірмі "X", яка як правило є дочірньою структурою фірми "Z", надано монопольне право на прокат цього фільму в Україні.
Отже, як українські так і російські фільмокопії може випустити лише фірма "X". Ясно що ні про яку конкуренцію у такій ситуації не може бути мови. Не існує конкуренції там, де є монополія!
Хіба що доведеться припустити, що фірма "X" конкуруватиме сама з собою. На цьому фоні дещо дивно виглядає висловлена теза про знищення конкуренції адміністративними заходами.
Не можна знищити те, чого не існувало в принципі.
Гаразд, скажете Ви. "Фанта" теж не конкурує зі "Спрайтом", бо виробляє їх одна й та ж фірма. Однак суворі ринкові закони змушують компанію "Кока-кола" випускати різні сорти напоїв, щоб максимально задовольнити смаки різних покупців.
Здавалося б що ці ж самі закони мали б змусити російську фірму "Z" та її українську дочку "X" запропонувати глядачам на вибір як російський так і український дубляж. Чому ж цього не роблять більшість кінодистриб'юторських фірм?
Вся справа у тім, що для фірми "Z" прокат американських чи європейських стрічок є лише побічним бізнесом. Неважко переконатися, переглянувши інтернет-сайти великих російських кінодистриб'юторів, що своєю головною метою ці фірми вважають просування російських фільмів на ринок як Росії, так і інших країн.
За це вони отримують і податкові пільги, і державне фінансування і ще багато чого, що пан Дубинянський цілком справедливо називає "дубовим протекціонізмом".
Отже в Україні відсутня навіть справжня конкуренція між російським та американським чи європейським кінематографом, бо і російські, і американські, і європейські стрічки розповсюджуються одними й тими ж фірмами.
Причому прокат американських і європейських фільмів підпорядкований інтересам російського кінематографу. Тому й російський дубляж часто, м'яко кажучи, не викликає захвату.
Тому й російські фірми та їхні українські дочки та партнери не зацікавлені в поширенні українського дубляжу. Адже, звикнувши до української мови в кінотеатрах, глядачі менше ходитимуть на російські фільми.
Кінопростір України стане схожим на ринки Польщі або Чехії. Чи чули ви про рекордні касові збори "Іронії долі-2" чи "Найкращого фільму" у Польщі або Чехії? Отож-бо!
Ясно, що російський кінобізнес намагається не допустити несприятливого для себе розвитку подій, і у цьому намаганні діє далеко не ринковими методами, не гребуючи при цьому залученням урядових структур своєї держави. Чи може недавню заяву МЗС Росії з приводу українського дубляжу слід вважати найкращим зразком ліберальних ринкових методів?
Цим монопольний вплив російського капіталу на український кіноринок не обмежується. Бо виготовити чи привезти в Україну фільмокопії - це лише півсправи. Потрібно ще показати їх глядачеві. А значна частина кінотеатрів перебувають під контролем тих самих російських монополій.
Тому досить часто кінотеатри відмовляються від дубльованих українською мовою фільмокопій взагалі, або ж демонструють їх переважно у ранковий чи денний час, навіть втрачаючи на цьому прибутки. Чому? Бо поширення україномовного кіно зменшить прибутки їхніх московських господарів від демонстрації російських фільмів.
Чи можна побороти монополію ринковими методами? Нікому в світі це ще не вдавалося.
Скрізь проти монополізму та несумлінної конкуренції застосовуються адміністративні методи. Причому саме завдяки цим адміністративним методам відроджується вільна конкуренція і починають діяти закони ринку.
Такою є світова практика. І я не бачу ніякої трагедії у тому, що деякі дочірні структури російських фірм при цьому можуть збанкрутувати. На їхнє місце прийдуть інші, незалежні від російських монополій дистриб'ютори і власники кінотеатрів.
Може, нарешті, дубльовані українською мовою американські та європейські фільми почнуть вільно конкурувати не лише між собою, а й з російськими стрічками. А поряд з B&H з'явиться ще кілька непов'язаних з Росією розповсюджувачів кінофільмів, і прихильникам україномовного кінопрокату не доведеться вислуховувати докорів, що вони, ніби-то, захищають економічні інтереси Богдана Батруха.
Постскриптум. Нещодавно, читаючи у "Дзеркалі тижня" інтерв'ю одного кінопідприємця, я теж пригадав знаменитий вислів Семюеля Джонсона "Патріотизм - останній притулок негідників".
Обґрунтовуючи свою незгоду з позицією Міністерства культури України та Держкіно, згаданий бізнесмен особливо наполягав на тому, що він, на відміну від Богдана Батруха, є громадянином України.
 |
Автор Андрій Костюк
