Ситуація, в якій опинилася країна, вимагає не так пошуку винних, як виходу із ситуації. Початок переговорів з НУ-НС за участю прем’єр-міністра Тимошенко дає певний шанс.
Адже, насправді, вибори не вигідні президентській стороні не менше, ніж прем’єрській. Рейтинг президента – його слабке місце. Люди просто втомилися чекати і слухати. Замість давно очікуваних дій вони отримували слова.
Спроба мобілізувати електорат звинуваченнями політичних супротивників у державній зраді – технологія з далеко не 100%-вою ефективністю. Це якщо не згадувати про її безвідповідальність, у випадку непідтвердження звинувачень.
Тому президент, вкупі з усіма своїми політичними проектами, в результаті нових виборів, може отримати суттєво менше, ніж має в нинішньому парламенті штиків НУНС. Це реальність, якій варто подивитися в очі. І після виборів доведеться говорити з тим-таки БЮТ і тією таки Партією регіонів.
З іншого боку, вибори ризиковані і для цих, більших, політичних сил. Розчарування виборців політиками настільки велике, що ніхто з точністю не може передбачити, куди воно вистрілить десятком-другим відсотків.
Тому нові вибори – вкрай ризикована гра для країни. Яка, до речі, матиме загрозу поховати реалізацію життєво важливих інтересів безпеки України та європейську інтеграцію.
Сьогодні з’явився шанс уникнути цього ризику через відновлелення коаліції БЮТ-НУНС із можливим залученням Блоку Литвина.
Можливий компроміс проглядається легко: президент втручається в нормативну політику Кабміну лише там, де вона стосується його основної сфери відповідальності – національної безпеки. Правоохоронні органи жодним чином не залучаються до внутрішньополітичної боротьби. Органи влади на місцях співпрацюють з урядом.
Спілкування між прем’єр-міністром і президентом та його секретаріатом повертається хоча б до мінімальних меж пристойності. З іншого боку, БЮТ не долає вето на ухвалені закони.
Вочевидь, нинішній політикум не здатен народити конституцію в інтересах країни. Тому сторони відновленої коаліції повинні взяти на себе чіткі зобов’язання утриматися від одностороннього внесення змін до Конституції, з тим, щоб порушення цих зобов’язань завдавало удар по престижу політичної сили.
Сьогодні Тимошенко може легко нівелювати звинувачення секретаріату президента в грі на користь Кремля. Переконують не слова, а справи. Приміром, якщо уряд Тимошенко бюджетом підтримає Збройні Сили, усі розмови про "руку Москви" відпадуть.
Тим більше, що без серйозного ставлення до армії держава стрімко і очевидно втрачає реальний міжнародний авторитет.
Зрозуміло, що навіть таким компромісом політичного альянсу Ющенка і Тимошенко не відновити. Це дуже різні люди і дуже різні команди.
Але переваг у такого розвитку подій більше ніж досить. Якби конкуруючі політики діяли раціонально, вони б, безумовно, скористалися цим шансом.
Адже, по-перше, в країні збережеться стабільність, життєво необхідна для реалізації цілей національної безпеки України та для європейської інтеграції, знімається загроза паралічу дієздатності державних органів, створюється можливість для відновлення реформ.
По-друге, зніметься загроза посилення антиукраїнських сил на виборах і захоплення ними влади.
По-третє, завдяки компромісові, політики у своїй конкуренції перейдуть від парадигми "хто кому зробить гірше" до "хто зробить краще народу". І в президента, і в прем’єр-міністра буде час і достатні владні ресурси довести, що саме він (вона) "потрібен (на) Україні" – гідний вийти в другий тур строкових президентських виборів.
Найголовніше – довести це в конструктивний для країни спосіб.
По-четверте, відновленням коаліції Україна матиме змогу хоча б частково зняти шкоду для свого іміджу. Ця шкода надзвичайно серйозна, хоча й не усвідомлюється вітчизняним політикумом.
У Європі сьогодні дивляться на українську політику із сумішшю гидливості і здивуванням рівнем безвідповідальності. Варто докласти чимало зусиль, аби довести, що український народ тут ні до чого, і що він зовсім не такий.
Відновлення коаліції може зменшити цю надзвичайно серйозну шкоду для іміджу країни, відводячи увагу європейців від того, що відбувається в Україні, на їхні власні численні проблеми. Уряди країн, звичайно, памятатимуть "специфіку" українського державного менеджменту, але є шанс зняти негатив у ставленні до країни з боку світової громадскості.
По-п’яте, до уряду не буде допущено політичну силу, яка щойно стала в один ряд з рухом "Хамас" і президентом Нікарагуа Даніелем Ортегою. Це теж сприятиме мінімізації шкоди для міжнародного іміджу України. Цікаво, що у своїх "прогинах" перед Москвою Янукович пішов значно далі від президента Білорусі Лукашенка, який досі так і не визнав Південної Осетії.
Здається, про політиків вже все відомо. Але ж ні. Нещодавно Янукович заявив, що йому з труни рукою подав "знак" його "духовний наставник" Зосіма, заповіти якого він зобов’язується виконувати.
Цікаво, що для різних націй у цього "странника" були свої імена, лише для українців – "хохлы" і "бандеровцы":
"Среди нас есть и русские, и греки есть, и болгары есть, и цыгане есть. Ещё кто у нас тут есть? И хохлы, конечно ж, есть, и бендеровцы есть".
Між тим, навіть у Донецькій області "хохлы" і "бендеровцы" складають більшість населення.
До речі, цей самий Зосіма заявляв, що "у диявола того – Чорновіла, колеса самі полопалися, повідвалювалися".
Ось ще один його перл: "На высоту подниматься нужна лестница, это все вы знаете – или по-хохляцки как будет? – Драбына. Ну что ж, – "лез по лестнице – упал с драбыны".
Вот так и мы спасаемся, лезем по лестнице, а падаем с драбыны – доспасались. По-хохляцки как будет? Драбына, да; а Иоанн Лествичник – Иван Драбыннык, да? Вот дожились мы – Иван Драбыннык. Нужно сегодня митрополита с праздником поздравить: "С Иваном Драбынныком Вас, владыко" – так вот.
Славянский, добрый, русский язык, цените его. Убожество украинского языка, "драбынныка", сравните с добрым русским Лествичником – слово хорошее, прекрасное".
Янукович свідомо обрав для себе риторику про "мутантів і уродів" і вдало конкурує з Наталею Вітренко. Наскільки доречна його присутність в уряді України чи спікерському кріслі?
Сьогодні і в найближчі кілька днів відповідь на це питання залежить насамперед від президента Ющенка.
 |
Олександр Палій, для УП
