Зняття Арсенія Яценюка з посади голови Верховної Ради навряд чи було остаточною ціллю її ініціаторів та результатом узгоджених інтересів. Партія регіонів, КПУ, Блок Литвина та депутати "Єдиного Центру" керувалися різними мотивами.
І, на перший погляд, може здатися, що ці бажання збіглися ситуативно. Насправді, ситуація в парламенті була зумовлена бажанням кількох груп впливу переділити владу в країні.
Автор пропонує лише одну з можливих сюжетних ліній, яка привела до такої розв’язки в парламенті, пов’язану з діяльністю в Україні газового лобі.
Що таке "газове лобі"?
Отже, визначимося з термінологією. Газове лобі – це група політиків, бізнесменів і чиновників, які, співпрацюючи з Росією, контролювали постачання середньоазійського газу і розподіл імпортованого газу в Україні протягом 2003 – 2007 років.
Мова йде про тих, хто в адміністрації Кучми, а потім в секретаріаті Ющенка, лобіював інтереси Eural Trans Gas, згодом RosUkrEnergo. Про впливовість цієї групи свідчать такі факти: у січні 2003 Кучма пригрозив відставкою Януковичу і Гайдуку за спробу підпорядкувати НАК "Нафтогаз України" (головою правління був Юрій Бойко) уряду.
Протягом січня-березня 2005 року Юрій Бойко єдиний з "кучмістів" продовжував працювати на міністерській посаді на чолі Нафтогазу попри масштабні кадрові чистки. В липні 2005 соратнику Бойка і члену спостережної ради РУЕ Ігорю Вороніну вдається уникнути арешту СБУ через особисте втручання президента Ющенка.
У грудні 2005, через втручання газового лобі Ющенко не оприлюднює підписаний указ про призначення віце-прем’єром з ПЕК і головою групи переговірників з Газпромом Віталія Гайдука.
4 січня 2006 міністр ПЕК Плачков і голова Нафтогазу підписують кабальну угоду з Газпромом, складену за участю Вороніна і Бойка, які представляли інтереси РУЕ. У травні 2006 РУЕ, впливаючи на Господарський суд Києва, домагається збільшення квоти дочірньої УкрГазЕнерго з 5 до 32 мільярдів кубів газу, захоплюючи весь ринок промислових споживачів України.
У серпні 2006 міністром з ПЕК стає Бойко. Тоді ж, РУЕ отримує в довгострокову оренду за фіксованою платою підземні газосховища та "викрадає" з газового балансу України близько 3,5 мільярдів кубометрів газу вартістю близько $1 мільярда за середньоєвропейською ціною на той час.
У жовтні-листопаді 2006, з мовчазної згоди уряду Януковича, РУЕ шантажує низку українських та російських олігархів відключенням газу, змушуючи укладати контракти з дочірньої УкрГазЕнерго на постачання газу на наступні роки.
У лютому 2007 газове лобі змушує до відставки Шелудченка, людину Януковича, що очолював Нафтогаз. У липні 2007 газове лобі було впевнене, що вже ніхто не зможе його витиснути з українського ринку газу.
У січні 2008 Бойко і Воронін, як приватні особи, беруть участь в закритому засіданні РНБОУ і захищають РУЕ від атаки Тимошенко. У лютому 2008 Воронін бере участь у газових перемовинах на боці Газпрому.
У липні 2008 газове лобі просуває проект ліквідації та розподілу Нафтогазу України для встановлення контролю або приватизації стратегічної компанії. Газове лобі в Мінпаливенерго і НАК регулярно зливають у пресу інформацію для дискредитації уряду та лобіювання варіанту "здачі на милість сильнішого" у газовому протистоянні – Газпрому, сподіваючись зберегти в схемі постачань РосУкрЕнерго.
Це те, що лежить на поверхні і обговорювалося в ЗМІ час від часу. Прикладів можна знайти ще більше, як і джерел, які їх підтверджують. Просто наведені факти свідчать про системність роботи цього угруповання.
Про такі речі як фінансування газовим лобі Партії регіонів, політичних і особистих потреб Януковича чи Ющенка, можна лише здогадуватися, судячи з контактів і кола знайомств відомих членів газового лобі: Дмитра Фірташа, Юрія Бойка, Сергія Льовочкіна, Ігоря Вороніна.
За найменшу з перерахованих вище дій більшість з цих осіб у розвинутих демократіях опинилася б за гратами, а політики, які їх покривають - за бортом активного політичного процесу, або взагалі у вимушеній еміграції.
Дії лобістів РУЕ і самого РУЕ в нафтогазовому секторі країни руйнували суверенітет держави та підводили її до дефолту. Проте, попри все це, вони продовжують активно впливати на політику через присутність у парламенті, вплив на секретаріат та активність на деяких центральних телеканалах.
І восени 2008 року зусилля газового лобі знову далися взнаки.
Чому спікер?
Криза – це час можливостей. Завдяки глобальній фінансовій кризі, Прохоров у Росії придбав "Ренесанс груп", брати Клюєви – "Промінвестбанк", Фірташ – "Надра". А газове лобі вхопилося за політичну кризу як за нагоду повернути тимчасово втрачене джерело прибутків.
Головною перепоною на їхньому шляху була прем’єр-міністр, яка усунула РУЕ з внутрішнього ринку газу в березні 2008. А у жовтні підписала меморандум про газові стосунки, які передбачали прямі відносин між Газпромом і Нафтогазом без жодних посередників.
Проте у вересні Тимошенко розпочала політичну гру з Партією регіонів, що спровокувало президента на розпуск парламенту. Парламентська криза, що розгорнулася, мала завершитися або новими виборами, або створенням нової коаліції, в яку за задумом президента, Тимошенко не мала потрапити в жодному разі.
А це означало б, що за переговорний стіл з Путіним, щодо умов постачання газу в Україну, могли повернутися люди, яких він знав ще з часів Кучми і заснування РУЕ.
Для початку газове лобі нейтралізувало всередині Партії регіонів будь-які наміри вести переговори з БЮТ. Про це чітко обмовився Тарас Чорновіл, коли говорив про "детонацію від РосУкрЕнерго". Далі все залежало від швидкості ухвалення рішень про позачергові вибори або нову коаліцію.
Ось тут на дорозі газового лобі став спікер. Арсеній Яценюк перетнув дорогу РУЕ вже втретє у своїй недовгій кар’єрі. Вперше це сталося взимку 2006 року, коли міністр економіки Яценюк разом із Пинзеником і Гриценком відмовилися погоджувати газову угоду та створення УкрГазЕнерго.
Яценюк наполягав на обмеженні можливостей УкрГазЕнерго. Потім це дозволило ліквідувати УГЕ. У 2007 на посаді першого заступника глави секретаріату він наполягав на переході на прямо контракти з Газпромом.
Чим цього разу займався Яценюк?
З кінця вересня намагався переконати президента зберегти коаліцію з БЮТ. Провів 2 жовтня скасування законів, спрямованих проти Ющенка, які БЮТ проголосував разом з Партією регіонів протягом попереднього місяця. 31 жовтня забезпечив результативне голосування закону з антикризових заходів для банківської сфери.
Що це означало для української політики? Кожен з цих кроків все далі відсував перспективи відставки уряду Тимошенко: чи в результаті позачергових виборів, чи внаслідок формування нової коаліції.
Попри скептицизм сторонніх спостерігачів, які поділяв і автор, прем’єр-міністру у вересні-жовтні, незважаючи на загострення міждержавних стосунків, вдалося вийти на досягнення довгострокової домовленості щодо поставок та транзиту газу.
Станом на початок листопада вже було відомо про обсяг газу на 2009 рік, про затвердження 3-річного перехідного періоду, і навіть про приблизні цінові рамки, значно нижчі за ті, які росіяни виставляли влітку - внаслідок глобальної економічної кризи і падіння цін на нафту.
Можливо, це лише дивний збіг, проте відставка Яценюка відбулася якраз за кілька днів після його наполягання на швидкому завершенні укладення угод про постачання газу і напередодні переговорів Путіна і Тимошенко у Кишиневі.
Очевидно на стіл двох глав урядів мав лягти парафований текст договору на 10 років між Нафтогазом та Газпромом, де, зокрема, від РосУкрЕнерго не лишалося й сліду.
Тобто, цілий конгломерат українських політиків-бізнесменів, з прізвищами дуже схожими на "фірташ", "бойко", "льовочкін" та їхні політичні покровителі практично позбувалися б основного джерела доходів у сотні мільйонів доларів і важелів впливу.
Чи не могло б це стати достатнім для них аргументом, щоб зробити все можливе, аби зірвати переговори між урядами Росії та України, Газпромом та Нафтогазом? Автор переконаний, що цього було цілком достатньо.
Показово, що газове лобі підтримав президент, жертвуючи своїм перспективним і вірним ставлеником. Справді, Ющенко міг кинути напризволяще свого вихованця тільки для того, щоб наступним кроком завдати поразки своїй запеклій суперниці і повернути собі право "освячувати" газові контракти з Путіним.
Якщо це так, то відставки Балоги за участь у голосуванні по звільненню Яценюка або не буде, або на його місце прийде прямий представник газового лобі, щоб засвідчити в очах російської сторони повний контроль над ситуацією.
Єдине питання: невже президент зіграє в одну гру з людьми, які його раз у раз підставляють, і невже росіяни так просто закриють очі на позицію Ющенка щодо Грузії?
Отже, перешкоду у вигляді Яценюка прибрано, і тепер залишилося зовсім небагато – відправити у відставку Тимошенко і швидко сформувати новий уряд з новими газовими директивами.
Що далі?
Після подій у парламенті уряд знову опиняється за півкроку до відставки. А росіяни не укладатимуть угод з тими, хто потім не зможе їх виконувати у повному обсязі.
Останній прикрий для Москви приклад: домовленості з урядом Януковича у жовтні 2007, менш як за два місяці до відставки. Тоді це закінчилося новим газовим протистоянням з Україною і новими ускладненнями з ЄС.
І лобі РУЕ буде наполегливо переконувати Путіна, що вчиняти угоду з Тимошенко – це знову наступати на ті ж самі граблі.
А далі є два можливі варіанти розвитку подій.
В першому випадку нова коаліція швидко формується і створює новий уряд, де ПЕК контролюватиме газове лобі. Група РУЕ запозичує у Тимошенко 3-річний перехідний період на середньоєвропейські ціни на газ і знову легітимізує своє посередництво, як єдиний засіб гарантування такого періоду та фіксованої ціни на газ.
Другий варіант передбачає затягування кризи до січня-лютого із зривом переговорів між Газпромом і Нафтогазом, утворенням нових боргів, за врегулювання яких знову візьметься група РУЕ в обмін на панівне становище на ринку газу.
В обох випадках через 2-3 роки можна забути про енергетичну та політичну незалежність держави.
Третій варіант з усуненням газового лобі від процесу прийняття рішень поки що виглядає фантастично. Принаймні не з цими президентом, парламентом, урядом та олігархами.
Вадим Шелешко для УП
