Чергова політична криза в Україні, здається, може здивувати лише НЕукраїнців. Її ж громадяни вже звикли до такого собі шоу, яке взагалі можна показувати як готовий серіал в чималу кількість серій.
Пересічний громадянин, напевно, вже давно заплутався в своїх симпатіях до головних героїв такого серіалу, що, до речі, сильно розколює суспільство.
Справді, якщо за часів Майдану люди об’єднувалися довкола зародка національної ідеї, яку тоді асоціювали з теперішніми президентом та й прем’єр-міністром, то зараз такої єдиної сили, що б згуртувала навколо себе більшу частину українців, фактично нема.
А ми ж, як правило, потребуємо харизматичного лідера, бо не уявляємо своє щасливе майбутнє без такого.
В перепалці між колишніми улюбленцями народу симпатії останнього розділились.
В піар-діях обох може розібратися лише неабиякий аналітик. Та не лише…
Наразі можна побачити як частина пересічного люду, втомленого від розбрату між своїми улюбленцями, махнула на них рукою та й на політику загалом. А дарма. Почату справу треба доводити до кінця.
Українці вже певно не один десяток раз упускали можливість здобути собі волю і владу. За новітньої історії принаймні двічі. На початку 90-тих ідилія незалежності і щасливого життя вмерла із-за фактичної бездіяльності народу, із-за відсутності контролю за владою.
А та ж владарювала як хотіла. Можна звичайно списати все на недосвідченість народу, його неготовність жити при демократії. Хоча за цю неготовність контролювати владу він таки достатньо розплатився жалюгідним життям протягом 90-тих.
Так "приспаний" народ прожив до 2002 року, коли почалися акції протесту проти режиму Кучми. Ця нова хвиля досягла свого результату вкінці 2004, і більша частина народу вважала,що до вади прийшли свої.
Але. Довіряй – та провіряй! Відома істина знову була проігнорована довірливими українцями. І як з часом виявилося – влада, вже ніби демократична, діяла незалежно від свого народу.
Звинувачувати тільки владу? А народ?
А як потрібно було діяти?
Найперше, аж ніяк тільки спостерігати за хибними, як тоді вже вважали люди, діями влади та висловлювати своє невдоволення приватно, у вузькому колі.
Вже через півроку правління помаранчевих, коли прийшли перші розчарування, треба було негайно реагувати через звернення до президента, акції протесту.
На жаль Майдан закінчився ще до виборів глави держави. Тут і криється основний відхід від демократичних принципів. Президент і його адміністрація дістали своєрідний карт-бланш від своїх виборців – фактичну незалежність, натомість повинні б були отримати жорсткий контроль.
Без саме такого варіанту розвитку демократичного суспільства, де вибоці тримають руку на пульсі у влади і живуть західні демократії, і це необхідна умова їхнього існування.
В українців революцію жодного разу не доводили до кінця. Згадати хоча б УНР, коли втомлені від обраної влади міщани та селяни прсто розійшлися домівками, замість захищати свою державність.
Українці після розчарувань, як правило, починають лише тихо про себе скиглити. До речі це (досить влучне!) слово вжив президент у виступі на IV форумі українців: "Нам треба перестати скиглити по-українськи". Він був правий – треба було не скиглити, а діяти!
"Не словом, а ділом!" – теперішній президент колись вів на парламентські вибори свій блок з таким слоганом. Тому, як тільки українці запідозрили, що він діє невідповідно до своїх попередніх декларацій, потрібно було негайно дієво реагувати на публічному рівні. Бо владу собі треба виховати! Смішно? Таке вже ми суспільство – тільки з натяками демократії, з переходом до неї.
А поки-що, здається, треба виховувати сам народ. Та хто на себе візьме цю функцію?
Наразі частково її виконує сама влада! Бо дивитись на те, що вона виробляє без розчарування може лише байдужий до своєї країни. А воно (розчарування) нерідко спонукає до переосмислення та переоцінки власних етичних поглядів.
А відтак, сформувавши нові, на щабель вищі, є можливість спочатку ментально змінити своє життя та з новими підходами обирати іншу владу.
Зараз же, споглядаючи за всім, що діється в українському політикумі, народ має чудову можливість навчитися розпізнавати, найперше, етичні якості своїх провідників, що в майбутньому навчить людей відділяти зерно від полови. Саме про це треба дбати найбільше.
Для українців це, як на мене, означає переглянути свої погляди щодо принциповості, мужності, здорового патріотизму.
Зміни в мисленні "низів" аж ніяк не дозволить "верхам" з цим не рахуватися. А це і є своєрідна революція! І важливо, щоб вона пройшла саме на ментальному рівні!
А поки-що "правда наша п’яна спить.
 |
Степан Угрин, для УП
