Нотатки небайдужого
"Верхи" не можуть керувати по-новому, а "низи" не хочуть жити по-старому".
В Україні розпочинається другий етап трансформації свідомості українського суспільства. Перший етап розпочався в роки "перебудови" і завершився Майданом у 2004 році.
Відправною точкою другого етапу став момент вияву так званою владною елітою своєї повної неспроможності використати для структурних змін у суспільстві той духовний потенціал Української Нації, який вона виявила на Майдані.
Українці - дійсно унікальна нація, як зрештою і всі інші нації світу. На даному етапі суспільного розвитку ми зокрема унікальні тим, що постійно демонструємо, що наш народ далеко мудріший за свої провідників.
Парадокс лише в тому, чому такий мудрий народ вибирає таке "немудре" у владу? Можливо тому, що мудро дає усім спробувати, щоб ніхто потім не казав "А от я би зміг!"? Але це тема окремої, можливо, наступної розмови.
Таку аномальну ситуацію можна терпіти, поки лад у державі сяк-так тримається, економіка, незважаючи… і всупереч…, розвивається, правопорядок підтримується - більше через законослухняність громадян, а не завдяки так званим "органам правопорядку".
Однак, як тільки десь стається збій – система починає тріщати в усіх слабких місцях. А оскільки найслабшим місцем системи "Україна" є її орган управління - Президент, ВРУ, КМУ - маємо внутрішню системну кризу.
Якийсь час система може якось функціонувати за рахунок запасу міцності за умови, що зовнішнє середовище не є надто агресивним. Але як тільки зовнішні впливи (глобальна економічна криза, конкуруючі системи ("Росія", "Румунія" та інші) набувають загрозливих ознак – система стрімко починає рухатися до руйнування.
А далі все залежить від того, який алгоритм дій в кризовій ситуації закладено в систему: механізм самознищення чи механізм/інстинкт самозбереження.
Ще тільки лінивий не сказав про загрозу розпаду системи "Україна". Не сказав, - бо її немає, цієї загрози. Українці неодноразово доводили, що інстинкт самозбереження Української
Нації є надзвичайно сильним. Як сказав один добрий знайомий автора у 2004 році – "Україна була до Кучми, є при Кучмі, і буде після Кучми".
Це – аксіома. І яке прізвище не підстав у цю формулу замість "Кучми": чи то "Ющенко", чи "Янукович", чи "Тимошенко", чи навіть (Господи, прости!) – "Черновецький", правило виконуватиметься!
Проблема не в тому, ЧИ БУДЕ Україна? Проблема в тому, ЯКОЮ БУДЕ Україна?
Проблема є в тому, яку ціну заплатить українське суспільство за збереження системи "Україна".
Цікава і важлива дискусія в Інеті, спровокована (у позитивному розумінні цього слова) "Маніфестом середнього класу", є провісником системних змін в українському суспільстві.
Вона свідчить про те, що в Україні ВЖЕ Є необхідна критична маса тих, кому небайдужа доля ПРОЕКТУ "Україна".
Та разом з тим впадає в око очевидна особливість цієї дискусії, яка значною мірою, на жаль, притаманна українцям: всі ми часто сповідуємо і говоримо одне й те ж, але кожен з нас вживає для його означення різні терміни, а потім до хрипоти, або ж до вичерпання трафіку, ми сперечаємося про терміни, а не про суть сказаного.
Як знову ж "хтось" там у минулому сказав: погодження термінів знімає більшість протиріч, так і ми маємо сказати собі, що ми усі говоримо про одне й те ж, але в нас ще немає єдиного українського термінологічного словника для українських патріотів, якими ми усі є, раз нам так все це "болить"!
Ми маємо позбутися цієї нашої національної вади, коли, здобувши ту чи іншу перемогу, вигравши битву, програємо війну через безплідні дискусії і "заговорювання" важливих справ.
Поділяючи в цілому позицію Маніфесту та підтримуючи його акцію "Гудок" (і у вказаний час будемо тиснути на клаксон), пропонуємо йому та усьому славному товариству звернути увагу на те, що об’єктом звернення "Маніфесту" має бути не "середній клас", а громадянське суспільство, складовими якого є усі ті, хто усвідомлює себе Громадянином України.
Бо те, що діється в нашій країні, не влаштовує усіх - з тих чи інших причин, наприклад В.А.Ю. не влаштовує Ю.В.Т в принципі як явище, та змінити алгоритм діяльності системи "Україна", відлагодити орган управління цієї системи і реалізувати ПРОЕКТ "Україна" може лише єдина системна сила – громадянське суспільство.
Держава як система в нас не функціонує, політичний сектор (партії) є по своїй суті механізмом легалізації егоїстичних рішень, прийнятих у вузькому колі персонально зацікавлених осіб, бізнес (за невеликим винятком) не усвідомлює своєї соціальної відповідальності - показовою є позиція банківської системи, яка зчинила ґвалт "Держава, рятуй нас!", але яка цинічно обдирає громадян цієї держави спекуляціями на валютному ринку, невидачею депозитів, високими відсотками по кредитах, інвестиціями в споживання, а не в розвиток економіки.
Отож, коли ми визнаємо, що єдиною відповідальною силою в Україні є громадянське суспільство - а воно є, дивись Майдан-2004, то далі ми, Громадяни України, маємо усвідомити свою силу і свою відповідальність за долю країни.
Усвідомивши це, ми маємо також усвідомити й наступне: щоб з нами рахувались, ми повинні стати не об’єктом, а суб’єктом політичного процесу. Це станеться тоді, коли ми спроможемося сконцентрувати свої ресурси в потрібних місцях і спрямувати їх у правильному напрямку.
Вихідною точкою цього процесу має бути усвідомлення того, що НАША СИЛА В НАС САМИХ!
Нашою відповіддю на економічну кризу в виконанні теперішньої української влади має стати "СВІЙ ДО СВОГО ПО СВОЄ!" - наприклад, альтернативою банкам для нас можуть бути кредитні спілки, каси взаємодопомоги, локальні системи безгрошового обміну товарами і послугами, прямі продажі товарів першої необхідності через мережі громадських організацій, постійно діючі акції типу "Допоможи ближньому!".
Ми маємо навчитися гуртом відстоювати права кожного Громадянина, зокрема й право забирати свої депозити з банків, право на захист від протиправних дій правоохоронних органів, право знати все про борги нашої держави.
Чому? Бо МИ не "маленькі українці"!
Бо найвищою нагородою, найвищим званням, найвищою посадою і найпочеснішим обов’язком для нас є те, що МИ – Громадяни України!
Бо це МИ наймаємо "стельмахів", "ющенків", "тимошенків" для управління державою, бо це МИ створюємо багатства "ахметових", "клюєвих", "порошенків", бо МИ зможемо обійтися без них, а вони без нас – ні!
Бо Великою Україну роблять звичайні Великі Українці, а не пігмеї на високих посадах! Бо отримавши ці посади, вони не спромоглися нічого великого створити!
Нас постійно привчають до думки, що українці такі тихі, миролюбиві хлібороби, які "на панщину ідуть і діточок своїх ведуть"!
Та ми не такі! В нас таїться величезний духовний і інтелектуальний потенціал, який потребує простору для реалізації! ЕКСПАНСІЯ – НЕ МЕТА, АЛЕ СЕНС ЖИТТЯ, сказав колись академік Сахаров. Прийшов час пробудитися нам для Експансії Українського!
Прийшов час "Майдану-2", але не як разової акції, а як постійного процесу самоусвідомлення і самореалізації кожного Громадянина України як окремої особистості і як гармонійної складової Української Нації.
Нашою метою має стати побудова гармонійного суспільства в Україні, яке би стало прикладом для наслідування для усього світу!
Це буде Революція Українського Духу під гаслом "ЗА НАЦІОНАЛЬНУ І СОЦІАЛЬНУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ!"
Іван Богун
