- Скажіть, будь ласка, куди мені звідси йти? - запитала Аліса.
- А куди ти хочеш потрапити? – зауважив Кіт.
- Мені все одно... - сказала Аліса.
- Тоді все одно, куди і йти, - відповів кіт.
Люїс Керрол "Аліса в країні чудес"
Проблеми ефективності будь-якого управління, зокрема і державної владі, загострюються в кризових ситуаціях.
Дійсно, коли все йшло добре, ще можна було закрити очі на політичну невизначеність курсу і відсутність стратегії розвитку. Тепер же, коли країна зіштовхнулася з масштабними проблемами, стає очевидним, що їх вирішення напряму залежить від ефективності управлінського ресурсу та бачення шляхів виходу з такої складної ситуації.
Катастрофічні наслідки економічної кризи, мають в своїх витоках кризу державного управління, яка планомірно загострювалася останні п'ять років. Незбалансованість державної системи та політична безвідповідальність, яка дозволила підміняти стратегічні інтереси негайними неістотними результатами, поставили під загрозу подальший соціально-економічний розвиток.
Довгий час, майже з часів здобуття незалежності, країна розвивалася "сама по собі", без стратегії та чіткого державного бачення.
Документи, що створювались "для галочки" в державному апараті, і мали назву стратегій або концепцій розвитку, досить часто взагалі не відповідали реаліям.
Сама система державного управління формувалася так, що створені стратегії не верифікувались і ставали непотрібними одразу після їх затвердження.
Фактично, в умовах тотальної корупції немає необхідності пропрацьовувати аналітичні обгрунтування для ухвалення рішень, достатньо занести необхідну суму в потрібний кабінет.
Таким чином, в країні руйнувалася сама система вироблення та ухвалення стратегічних рішень. Вона була не вигідна владі, а народ з причини загальної політичної неосвіченості, навіть не розумів, чого його позбавляють.
Якби в країні існувала стратегія розвитку (з залученими до неї громадянами), навряд чи була б можливою в такому вигляді як це сталося, пограбування приватизація національної економіки в 1990-і. Неможливим було б і тотальне виведення в офшори підприємств в 2000-і.
Отримавши минулого року надприбутки, українські "бізнесмени" прагнуть зберегти прибутковість і в 2008-му, в основному, за рахунок скорочення робочих місць, зарплат, посилення виробничих вимог. При чому "економічна криза" часто виступає лише "ширмою" для цих дій.
На жаль, існуюча система влади не захищає належним чином інтереси простих громадян. Влада, як новий соціальний прошарок, останні декілька років замкнена на самій собі.
В умовах української "бразилізації" - виключення значної частини або навіть більшості суспільства, з сфери політики, суспільного життя, а незабаром і матеріального добробуту, - подальше ігнорування інтересів людей може створити серйозні проблеми для політичної системи вже в найближчому майбутньому.
Криза може стати детонатором соціального вибуху.
Уникнути катастрофічних соціальних наслідків можливо, якщо система державного управління стане більш відкритою, готовою включити в себе представників різних соціальних страт, які зможуть артикулювати інтереси та перетворити їх в конкретні владні рішення.
Стратегічним пріоритетом держави в найближчі роки має стати модернізація галузей, орієнтованих на людину: освіти, охорони здоров'я та соціальної сфери. Без цього розвиток в довгостроковій перспективі неможливий.
Стати по-справжньому конкурентноздатними дозволить лише зменшення енергоємності економіки, зростання людського капіталу та збільшення продуктивності праці. Для вирішення таких завдань в політику мають приходити нові люди.
 |
Андрій Прокопенко, кандидат філософських наук, керівник проекту Lobbying.com.ua
