Криза: національні специфіки протидії

Уряди та аналітичні центри провідних держав виявилися здебільшого неспроможними не лише спрогнозувати та ефективно протидіяти, але навіть прорахувати напрямки розвитку економічної складової цивілізаційної кризи.

У багатьох невеликих країнах очікують на рецепти протидії кризі від великих держав. Є великі сподівання й на план Барака Обами, публікація якого очікується після 20 січня.

Тим часом, провідні економісти критикують Європу та США за те, що їхні уряди прямолінійно намагаються змастити старі економічні механізми великими грошовими вливаннями. За цих обставин, кожний уряд вважає за обов’язок оголосити про наявність у нього пакету антикризових заходів.

Більшість подібних заяв мають на меті стримати панічні настрої громадян, а не зупинити кризовий вал. "Для мінімалізації втрат суб’єктів господарювання всім міністерствам та відомствам спростити порядок надання ряду послуг, знизивши їхню вартість на 30%" – це з переліку антикризових заходів у невизнаній Придністровській республіці.

Бачте як просто: "спростити і знизити". У ПМР "підготували і надали главі Придністров’я перелік оплачуваних громадських робіт з метою залучення до них громадян, які втрачатимуть роботу, які йтимуть у тимчасові відпустки через тимчасові зупинки окремих підприємств".

Водночас, 24 грудня Молдова і ПМР домовилися розробити спільний антикризовий план – не було б щастя, як то кажуть. Хоча на обох берегах Дністра криза вже є відчутною, її наслідки пом’якшуються відносно високою долею натурального господарства та тіньової економіки.

Слабкі та закриті економіки, що мало пов’язані з глобальними економічними процесами, використовують більш прямолінійні рецепти – адміністративно обмежуючи й без того злиденне споживання, як це відбувається на Кубі та Північній Кореї.

Влада України, яку криза зачіпає незрівнянно потужніше, наразі не пропонує чогось глибшого від, наприклад, придністровських рецептів.

Обмеження споживання виникає в Україні з ініціативи самих споживачів. Вони, втративши доступ до кредитних грошей, не ризикують вкладати свої власні накопичення у товари та послуги, що прямо не пов’язані з життєзабезпеченням.

Першими депресивні настрої на споживчому ринку відчули продавці автомобілів, далі впав ринок нерухомості, виявилися надлишковими пропозиції туроператорів. Гривня, що почала втрачати внутрішню конвертованість, перестала приваблювати імпортерів і українських громадян. Виник дефіцит конвертованих валют, який ще більше сприяв падінню валюти національної.

Разом із падінням виробництва та експорту це призвело до значного недовиконання бюджетів усіх рівнів в останньому кварталі минулого року та до стрімкого відтоку грошей з депозитів.

Не маючи достатніх енергетичних ресурсів, володіючи невеликим золотовалютним запасом – близько 30 мільярдів доларів, якщо вірити Нацбанку, Україна опиняється у групі країн Європи об’єктивно близьких до дефолту. І це на тлі суб’єктивного чинника корумпованості, внутрішньої конфліктності та некомпетентності української влади.

У цій загрозливій ситуації щонайменше становить інтерес те, як українським сусідам вдається уникати подібного розвитку подій, та у який спосіб вони збираються протидіяти кризі.

Білоруські підприємства, через відокремленість від глобалістичних фінансових інструментів і процесів, відчули впливи світової кризи із певною затримкою. Криза, згідно офіційної позиції білоруської влади, мала незначно зачепити країну, (нічого з вересневих заяв Юлії Тимошенко не нагадує?), тому спеціальних програм нейтралізації її впливу не розроблялося.

Але коли Росія, яка є основним покупцем білоруських товарів, раптом опинилася перед дефіцитом коштів для купівлі імпорту, привид кризи матеріалізувався і в Білорусі.

Спад виробництва намітився у кінці минулого року в усіх його галузях. Білорусь вже певний час мала значний, близько 5 мільярдів доларів, дефіцит зовнішнього торгівельного балансу. Тому, під Новий рік у Мінську пішли одразу на 25%-ву девальвацію білоруського рубля.

Білоруська влада, навіть, звернулася до МВФ з метою отримати стабілізаційний кредит у 1,5 мільярдів доларів, одночасно закликаючи своїх невибагливих громадян використовувати власні резерви для виживання.

Також, відповідно до вимог МВФ, було розроблено і програму антикризових заходів. Міністерство економіки запропонувало надати ряд пільг підприємствам, поповнити їхні обігові кошти та стимулювати внутрішнє споживання, не уточнюючи за рахунок, власне яких джерел це здійснити.

Західні сусіди – члени ЄС, делегувавши частину свого суверенітету цьому наддержавному утворенню взагалі мають обмежений інструментарій для впливу на економічний клімат на власних територіях, чекаючи рекомендацій та готових рішень з Брюсселю.

Поталанило словакам, які з першого січня перейшли на умовно стабільний євро. Правда висока частка експорту (перш за все, в автосекторі) може в 2009 стати серйозною проблемою. Латвія виявилася найслабшою ланкою серед нових членів ЄС – дефіцит платіжного балансу там склав 23% і джерела його покриття не проглядаються.

Польща із певною затримкою загалом повторює загальноєвропейські депресивні тенденції. Криза вже вдарила по польських експортерах. Уряд країни задекларував намір розробити антикризовий план, загальні засади, якого оприлюднені у листопаді.

Передбачається, що протягом двох ближчих років на його реалізацію буде виділено близько 30 мільярдів доларів. Переважно ці гроші спрямують на забезпечення урядових гарантій фінансового сектору та економіки загалом, а також підтримку малого та середнього бізнесу.

Реалізація цього плану, в частині допомоги жертвам "проявів економічної кризи", фінансуватиметься також і за рахунок спеціального фонду "Резерв громадянської солідарності", який наповнюватиметься з підвищених акцизів на спиртне та мита на нові імпортні автомобілі.

Експерти та опозиція вже відзначили недостатню продуманість цього плану та його неконкретність через відсутність зрозумілої відповіді на питання стосовно способів порятунку основних галузей промисловості: суднобудування, металургії, будівництва та сільського господарства.

Чеська республіка, маючи значну частку експорту, залежна від єврозони. Але стійкий попит на внутрішньому ринку, низький рівень зовнішнього боргу (чеські банки робили ставку на депозити, а не на міжнародні кредити) дають чехам надію м’який перебіг кризи.

Але експерти вважають, що зайвий оптимізм може зіграти з ними поганий жарт і проблеми ще попереду.

Угорщина уникла можливого дефолту в 2006 році: тоді уряд усвідомив ситуацію і підвищив податки. З одного боку, це стримало економічне зростання, що починалося, а, з іншого, дозволило країні не ризикувати валютою і вирівняти платіжний баланс.

Коли економіка Угорщини, локомотивом якої є експорт, поступово почала стабілізуватися, почалася світова криза, яка відкинула країну на стартовий рівень. Нового рецепту в Будапешті ще не мають.

Найуразливішими сьогодні стали ті держави, чиї економіки залежать від експорту і зовнішніх запозичень, орієнтовані на видобуток і первинну переробку сировини. Україна серед них.

Аналогічна картина, зі своїми особливостями, спостерігається в Росії, у країнах Середньої Азії і на Кавказі. Досить складна ситуація у Киргизії, де загальноекономічна криза накладається на гострий брак електроенергії і нестабільність влади. Посилюється економічна напруженість в Узбекистані і Таджикистані.

Україні за своїми економічними показниками, практиками здійснення влади та культурно-ментальними особливостями у кризових умовах складно орієнтуватися на західних сусідів. Найближчі аналоги, РФ і Казахстан. Окрім тих самих проблем, з якими стикаються ці країни, в України до всього ще асиметрична структура експорту, банківський сектор у хронічній лихоманці, і валюта, до якої втрачається довіра громадян.

У держави практично немає коштів, щоб вивести країну з рецесії, навіть за сприяння МВФ. Потрібен серйозний антикризовий план.

Тут можуть бути в пригоді як позитивний так і негативний досвід подібних до України держав.

Варта уваги ситуація в Казахстані. Економіка цієї країни також експортозалежна і значною мірою розвивалася за рахунок зовнішніх запозичень. Перші ознаки кризи, що наближається, там відчули ще 2007 року, після краху іпотеки у США. Ланцюгова реакція зачепила Казахстан, оскільки його провідні банки формували свої кредитні ресурси багато в чому за рахунок позик в іноземних фінансових установах.

Відтік інвестицій швидко призвів до зменшення ліквідності банків, зупинки кредитування – тієї ж іпотеки, падіння виробництва, девальвації національної валюти – тенге. Влада зреагувала так: протягом серпня-вересня 2007 року Національний банк надав комерційним банкам країни 18 мільярдів доларів під річну ставку рефінансування. Не зважаючи на отриманий таким шляхом ресурс надлишкової ліквідності, банки все одно припинили видавати кредити.

В Україні було так само: окремі комерційні банки, отримавши від НБУ в жовтні-грудні близько 70 мільярдів гривень, почали скуповувати конвертовані валюти, замість кредитування економіки.

З подібним явищем в Казахстані впоралися, урядом було впроваджене адміністративне обмеження процентної ставки іпотечного кредитування на рівні 16%, при 20%-му першому внеску. При цьому обсяг кредитування повинен був складати не менше 70% від загальної суми кредитів, виданих кожним з банків, які отримали кошти від Нацбанку на травень місяць цього ж, 2007 року.

Будівельна галузь завдяки цим заходам була врятована, економіка в цілому зберегла позитивну динаміку, а фінансово-банківська система отримала резерв часу, щоб підготуватися до нового витку кризи кінця 2008 року.

У минулому році золотовалютний резерв Нацбанку Казахстану був збільшений з 17 до 22 мільярдів доларів. Разом з коштами, що знаходяться на рахунках Фонду Республіки Казахстан, (створена у 2000 році спеціальна державна фінансова установа, що нагромаджує кошти від прибутків держмонополій та інших джерел), загальна сума ресурсів, які можуть бути спрямовані на стабілізацію економіки в умовах глобальної кризи, складає близько 52 мільярдів доларів. Це на 34% більше ніж на 1 січня 2008 року.

За 10 місяців 2008 обсяги коштів на депозитних рахунках населення і підприємств зросли на 22%. Казахстан навіть не звертався за кредитною допомогою до МВФ, натомість уряд вирішив виділити близько 18 мільярдів доларів на стабілізацію економіки.

Кошти підуть на збільшення капіталізації банків; забезпечення державних гарантій по зобов'язаннях будівельних компаній перед приватними інвесторами будівництва житла; розвиток малого і середнього бізнесу, а також аграрного виробництва; реалізацію інфраструктурних проектів, що передбачають будівництво казахстанської ділянки автомагістралі Західний Китай – Західна Європа, тощо.

Планується профінансувати і унікальний інфраструктурний проект влади і бізнесу –проект транспортування казахстанських нафтопродуктів танкерами підвищеної місткості (до 60 тисяч тонн) до продуктопроводів Азейбаржану і далі, через грузинський порт Поті, до країн Європи. Опрацьовуються механізми модернізації танкерного флоту країни.

Щоб уникнути різкого подорожчання основних продуктів харчування, у Казахстані створені спеціальні продовольчі стабілізаційні фонди. Торік в Казахстані вперше ухвалили закон про держбюджет відразу до 2011 року з законодавчим визначенням пріоритетних напрямів розвитку економіки і соціальної сфери на трирічний період. Це дасть можливість місцевим підприємцям і іноземним інвесторам планувати свій бізнес на тривалий час. Варто згадати і про вже давно проведену пенсійну реформу, що суттєво скоротила бюджетні витрати, зокрема, завдяки відмові від пільг у пенсійному забезпеченні.

У Російській Федерації, що має великий – більше 500 млрд. доларів – золотовалютний запас, повністю забезпеченій власними енергоресурсами і керованою зовні монолітною владою, криза, поки, має більш прихований характер. Девальвація рубля не мала панічного характеру.

Втім, на тлі послідовних і оперативних дій Казахстану, реакція Росії на кризову небезпеку виявилася менш системною і відчутно загальмованою. Центробанк РФ не відразу усвідомив, що викидаючи на ринок валюту для стабілізації рубля, він лише ненадовго припиняє падіння його курсу, швидко втрачаючи свої запаси.

Тому, врешті-решт, був розширений валютний коридор і рубль керовано девальвував. Практично так само вчинили зі своїми валютами і такі потужні експортери енергоносіїв як Норвегія і Мексика.

Достатній обсяг золотовалютного резерву РФ, накопиченого в період споживчого буму, дозволяє використовувати його як своєрідний амортизатор для населення і підприємців, уникнути гострої депозитної паніки. Хоча, вже в кінці минулого року спроби обмеження ввезення старих автомобілів з Японії і Кореї призвели до масових протестів на Далекому Сході.

Що ж до системного антикризового плану, то в Москві, хоч і просунулися трохи далі за київські імітації, поки зайняті деклараціями, і відстають від Казахстану.

На тлі активних спроб впливати на керованість кризисних процесів у західних сусідів, а також Казахстану і Росії, влада в Україні поки лише імітує розробку антикризової політики, насилу приховуючи свою розгубленість.

 

Костянтин Матвієнко, для УП